«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Собор УГКЦ про богопосвячене життя і пов’язані з ним події надихають на певні роздуми. Перш за все, цікаве саме місце проведення Собору. Місто Прудентопіль (так його називають місцеві українці) знаходиться у штаті Парана і його називають столицею української Бразилії. Тут живе приблизно 50 тисяч мешканців, з яких 75% є українського походження. Цікаво, що за 120 років від прибуття на ці терени перших українських мігрантів тут на вулицях і досі вітаються «Слава Ісусу Христу», діють 23 парафії та 2 адміністратури, які мають 236 місць для богослужінь, де моляться 150000 українців греко-католиків. Чому ці люди не асимілювались серед місцевого населення? Як їм вдалось зберегти свою ідентичність?
Відповіді дає історія: разом з першими родинами до Бразилії прибули їх священики, а згодом туди переїхали перші сестри Служебниці Непорочної Діви Марії, брати та сестри Василіяни та Катехитки Серця Ісусового. У селах навколо Прудентополіса можна побачити десятки українських храмів, багато з яких і досі дерев’яні. Саме тут при парафіях гуртувалися українські організації, клуби, товариства, які мали за мету зберегти українську мову та культуру. І їм це чудово вдалося, незважаючи на відстань від батьківщини, важкі кліматичні умови і численні кризи 20 століття. Це заслуга власне греко-католицького духовенства, яке жертовно посвятилося праці для всієї мігрантської спільноти. І чи не варто сьогодні нам прийняти до уваги цей історичний урок? Україна в глибокій кризі: родинній, культурній, освітній, економічній, політичній, духовній. Власне приклад тих богопосвячених осіб, які витягнули з кризи і розвинули культуру та духовність українців у Бразилії, красномовно відповідає на питання: «Що робити з Україною сьогодні?» — Стати людьми, посвяченими Богові.
І питання не стосується лише священиків і монахів. В часі Собору, цитуючи блаженного Папу Івана Павла ІІ, владика Венедикт Алексійчук зауважив, що Церква тепер потребує в світі не так вчителів, як свідків. Бог потребує своїх свідків. А свідком може бути той, хто бачив, хто був свідком чогось. «Тому богопосвячена особа може лише тоді бути свідком, коли має свій досвід Бога. А якщо ми не маємо свого досвіду Бога і проповідуємо про Нього, тоді наше свідчення непереконливе. І стосується це не тільки монахів, але й мирян-християн», – сказав Єпископ-помічник Львівської архиєпархії.
Перших сім сестер Служебниць Непорочної Діви Марії приїхали до Бразилії 1911 року з Галичини, а на сьогодні їх там діє понад 300 у 40 домах. Їх приклад може дати нам ще один важливий урок. Блаженніший Святослав в часі Собору звернув на це особливу увагу: «Я сьогодні вглядаюся в тих перших сім сестер служебниць, які сто років тому вступили на цю землю. Якою соленою мала бути та сіль, яка зродила за сто років найбільшу у світі провінцію сестер служебниць у нашій Церкві! Яким потужним мало бути те світло, яке просвітило темні ліси і джунглі Бразилії та переобразило їх в присутність Царства Божого між нами!» Сестри були автентичними свідками Христа, тому Бог приводив до них нових людей. Власне їх особистий приклад, а не PR-акції чи стратегічні планування, приводив вірних до Бога і Його Церкви.
Коли сьогодні ми з тривогою констатуємо, що наші церкви порожніють, а середній вік вірних стрімко зростає, Собор про богопосвячене життя дає нам дієвий рецепт: кількість навернень навряд чи збільшиться завдяки багатослівності, всюдиприсутності, дебатам чи суперечкам. Лише якщо ми, ті, хто розуміє, що Бог – не просто справедливий Суддя, а й милосердний Батько, що Його Церква – не проста організація, а любляча і турботлива Мати, будемо мати свій персональний досвід Воскреслого Христа і житимемо так, щоб інші в нас бачили світло, якщо будемо прикладом вільних і свідомих людей, здатних взяти на себе відповідальність за нашу Церкву і країну, лише тоді до такої Церкви і такого Бога захочуть прийти люди.
«Коли ми підсумовуємо наш Собор, ми начебто починаємо глибше розуміти, що ми з вами є покликані усі без винятку бути богопосвяченими особами. Ми всі без винятку покликані бути світлом для світу і сіллю для цієї землі. Але сьогодні світ потребує свідків, які би показали, що те, чого шукає людина, є можливим для досягнення, що так те відчуття вічного щастя і переживання повноти можна знайти у Христі Ісусі» — сказав Блаженніший Святослав від час закриття Собору. Тож нехай слова Отця і Глави Української Греко-Католицької Церкви стануть для всіх її вірних життєвим дороговказом, і тоді ми як Церква будемо здатні принести плоди, гідні Царства нашого Бога.
Орися Уська, головний редактор порталу Milites Christi Imperatoris
Комментариев нет:
Отправить комментарий