«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Вот что пишет автор о Самарканде: "это была крепость с высокими стенами неприступной толщины, железными воротами и бойницами со всех сторон, с гарнизоном в 200 тысяч воинов. Крепость могла защищаться годами, пока хватало съестных припасов". Но купцы жаловались на тяготы войны; но кади и имамы (местная власть) получали подарки от монголов.
В результате, горожане, подбиваемые знатью, прогнали храброго главнокомандующего, который хотел драться, а на его место назначили какого-то размазню. На шестой день осады попросили монголов честное слово "не делать зла городу" - и открыли ворота. Дальше цитирую автора: "вопреки обещаниям Чингисхана, все мужчины и женщины Самарканда, разделенные по сотням, были выгнаны в поле, и там монголы их начисто ограбили и подвергли насилиям. Исключение было сделано только для очень немногих лиц, на которых указали предатели ( имамы и кади) – их монголы не тронули.
Населению было объявлено, что монголам разрешено проливать безнаказанно кровь всякого, кто вздумает скрываться в домах, когда все жители выведены в поле. Пользуясь этим приказом, монголы зарезали множество мирных жителей, и ограбили их дома. Все ремесленники, молодые и сильные рабочие были угнаны в рабство. Самарканд, его окрестности, вся область надолго обезлюдели".
Действия Чингасхана логичны - монголы несли экономические потери в войне, их надо компенсировать. Удивляет поведение жителей города - они решили, что их пожалеют, хотя ранее был пример Бухары. По меркам того времени, Бухара - крупнейший мегаполис, где население в несколько раз превышало войско монголов. Но под призывы "мир, мир" гражданские открыли ворота и вышли встречать монголов. Тут им и пришла лютая гибель. В Бухаре был героический гарнизон. Военные заперлись в башне, и оттуда обстреливали врага. Они знали, что им конец, но хотели дорого продать свои жизни.
Увидев, что гарнизон из башни не выбить, монголы собрали всех бухарцев, кого не успели зарезать - и погнали плетьми на штурм башни, стреляя в спины тем, кто пытался уклониться. Несчастные лезли на стену башни и кричали своим защитникам: не стреляйте, давайте вместе уговорим монголов, чтобы они нас не убивали".
Историк назвал главу о бухарской трагедии "Горе сложившим оружие".
Кстати, В.Ян - наш земляк, харьковчанин. Может, хотел нам сделать какое-то предупреждение.
Комментариев нет:
Отправить комментарий