Софія Дніпровська: Громадянські конфлікти - невід'ємний атрибут історичних процесів

Хто не може читати історію без брому, той і творить історію, яку без брому неможливо читати. 

Коли українців хтось має намір "макнути", або самі вони вирішать позайматися самоїдством, то завше згадують Руїну як свідчення нашої одвічної неспроможності до державотворення. 

А що, власне, такого безпрецедентного ми тоді творили? Та нічого такого, чого б не робили в аналогічний період (пізнє середньовіччя - ранній модерн) інші європейські народи. 

Наприклад, французи - арманьяки з бургіньйонами, що в розпал 100-літньої війни затіяли громадянський конфлікт і наввипередки  мчали до Лондона, щоб заручитися підтримкою окупаційної влади.

Чи Йорки з Ланкастерами, що після поразки в 100-літній війні 30 років різалися, підриваючи демографію й економіку власної країни. 

Або німецькі князі, що ті ж таки 30 років билися-колотилися, з'ясовуючи, хто матері історіі болєє ценєн: Лютер чи папство, втягнули в свою сварку купу іноземних держав, втратили солідний пласт територій і за різними підрахунками від 1/3 до 2/3 населення.

І це при тому, що всі вони вже мали усталені державні інститути, а українці тільки вибралися з 300-літньої неволі, де нахапалися хибних політичних практик. 

Просто успішні європейські країни мали більш сприятливу географію й не були так щільно обложені сильними й агресивними противниками, які синхронно й послідовно душили в зародку всі спроби відновлення суверенітету. 

Громадянські конфлікти - невід'ємний атрибут історичних процесів. Де є еволюція, там завше буде конфлікт, бо в ході конфліктів здійснюється добір і визначається напрямок подальшого розвитку. І ніякі внутрішні суперечки не є виправданням інтервенції чи свідченням неспроможності якоїсь нації до суверенного існування.  

І якщо з Руїни можна винести якийсь урок, так це той, що не можна втягувати у внутрішні конфлікти чужинців, серед яких так багато любителів потикати нас носом у наші історичні трабли.