«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Пассионарями мы называем людей, у которых импульс, порождающий жертвенность и способность рисковать, сильнее, чем инстинкт самосохранения, как индивидуального, так и видового.
У подавляющего большинства нормальных особей оба эти импульса уравновешиваются, что создает гармоничную личность, интеллектуально полноценную, работоспособную, уживчивую, но не сверхактивную. Более того, безудержное сгорание другого человека, немыслимое без пассионарного принесения себя в жертву науке, искусству, духовности, социуму, приключениям, достижениям, таким людям чуждо и не симпатично. Среди них нет гранидиозных ученых, великих героев и прославленных пиратов.
Субпассионарии же – это люди, пассионарный импульс которых меньше импульса инстинкта самосохранения. Для них самое главное жить подольше, и с как можно меньшим волевым и интеллектуальным напрягом. За это они готовы платить почти что любую цену.
В фазе подъема общества субпассионарии были совершенно не нужны и не ценились вовсе. Затем, во время акматической фазы, их использовали как пушечное мясо и ценили очень мало. А вот в инерционное, тихое время начинают возникать теории о том, что всякому человеку надо дать возможность жить, человека нельзя оставить, человеку надо помочь, надо его накормить, напоить, ну а если он не умеет работать, что же – надо научить, а если он не хочет учиться,– ну что же, значит плохо учим. Словом, самое главное – человек, все для человека. Поэтому в "мягкое время" цивилизации, при общем материальном изобилии, для всякого есть лишний кусок хлеба и половой партнер.
Люди субпассионарного склада делают особенности своей натуры этическим императивом. Они говорят: «Мы на все согласны, только вы нас кормите и на водку давайте. Если мало дадите, то мы на троих скинемся». И им находят место, и они размножаются, потому что им больше делать нечего. Диссертаций-то они не пишут и сокровища в джунглях не ищут. К концу инерционной фазы этногенеза они образуют уже не скромную маленькую прослойку в обществе, а значительное большинство. И тогда они говорят свое слово: «Будьте такими, как мы!», т. е. не стремись ни к чему такому, чего нельзя было бы надеть, трахнуть, съесть или выпить. Если субпассионариев очень много, то они начинают резко тормозить своих духовных и политических вождей, твердя им: «Что вы, что вы, как бы чего не вышло. Лишь бы не было войны!». Всякий рост воспринимается ими как одиозный, трудолюбие подвергается осмеянию, интеллектуальные радости вызывают ярость, а духовные – недоумение и осуждение.
Комментариев нет:
Отправить комментарий