Він народився 29 вересня 1804 р. у селі Галчинець (тепер Гальчин) на Житомирщині в давній українській, але ополяченій, родині. Його батько Станіслав Чайковський, шляхтич з Волині, рано помер. Мати - правнучка гетьмана Івана Брюховецького, двоє його дідів воювали під запорозькими знаменами. Вихованням хлопця займався дядько Михайло Глембоцький, учасник французько-російської війни, який в бою урятував Бонапарта від полону, давши йому свого коня. Згодом тримав озброєний загін з 200 осіб і друкував газету.
Доля Михайла Чайковського теж давала йому чимало цікавих можливостей. Учень Гулака-Артемовського (з Городища на Черкащині) і польських поетів з Умані, який створив розгалужену агентурну мережу у Сербії, Болгарії, Австрії і навіть на Кавказі у Шаміля, а ще - організував справжні козацькі полки («казак-алай»)… у Туреччині.
У 1825 році він опинився у Варшаві, де ввійшов до найвищого товариства. Намісник Польщі навіть представив його Миколі І і той запропонував йому службу при дворі. Але Чайковський відмовився. Натомість невдовзі узяв участь у Листопадовому повстанні 1831 р., створивши добровільні козацькі загони. Цим заслужив від польського уряду звання лейтенанта і Золотий Хрест за відвагу.
Після придушення повстання М. Чайковському довелося емігрувати до Франції. Там він працював у французьких газетах. А в 1837 році опублікував свій перший художній твір польською мовою «Козацькі повісті», а згодом - ще кілька романів, повістей та оповідань, зокрема «Гетьман України» (про Івана Виговського) та «Вернигора» (про гайдамацьке повстання 1768 р.). До історії літератури М. Чайковський ввійшов як представник «української школи» в польській літературі XIX століття.
Водночас є дані про його нелегальну "дипломатичну" роботу на Балканах, спрямовану на ослаблення впливу Росії. Так він створив розгалужену шпигунську мережу, так зване "Східне агентство". Є припущення, що він намагався розпалити й повстання в Україні напередодні появи кирило-мефодіївців.
18 грудня 1850 року в житті М. Чайковського стався неочікуваний поворот - він прийняв іслам і став Садик-Пашею. Відтоді розпочав переговори з османським урядом про формування козацьких загонів. Перші з них постають в 1851 р. Загострення османсько-московських відносин напередодні Східної (Кримської) війни стало сприятливим моментом, щоб домогтися розширення козацьких частин за рахунок поляків, болгар, румунів, угорців, османів і навіть євреїв. 20 жовтня 1853 року з його ініціативи було створено «Полк козаків оттоманських», згодом переформований в дивізію, а ще пізніше — у корпус, а Садик-Паша отримав від султана титул «міріан-паша» (кошовий отаман). «Корпус козаків оттоманських» (називався також «дивізією козацькою», «дивізією польською», «корпусом козаків султанських») існував в різних варіантах від 1853 року до 1870-х років. Найактивніше в бойових діях підрозділ взяв участь у 1854 році при знятті облоги Сілістри та взятті Бухареста, згодом дислокувався в Добруджі. Після завершення Східної війни він сягав кількості 2000 шабель і багнетів. Воювали оттоманські козаки під раритетним знаменом чигиринського гетьмана Петра Дорошенка.
У лютому 1854 р. військо Садик-Паші увійшло в Бухарест, а він став губернатором Румунії і отримав від султана титул «Око, вухо і правиця престолу». Наступного року Чайковський отримує найвище військове звання — беглербея. Про нього пишуть у Франції, Великій Британії і навіть Сполучених Штатах. Він отримує нагороди іноземних держав.
Однак його блискучу кар'єру в Османській імперії перекреслила участь в спробі перевороту на боці одного з претендентів на трон султана. Це могло коштувати життя, тож, аби врятуватися, Садик Паша був змушений просити у російського царя про амністію та дозвіл повернутися до Росії. Тут він знову прийняв православ'я і десять років жив у Києві, займаючись журналістикою і готуючи нові твори та спогади.
Цікаво, що харизма та попередня, хай і антиросійська, діяльність М.Чайковського захоплювала людей, і навіть імператор поводився з ним як з авторитетним та заслуженим діячем. Так, коли його п'ята дружина народила доньку, імператор Олександр ІІ подарував пристойну суму грошей. Чайковський купив невеличку маєтність у с.Бірки Чернігівської губернії, де збудував дім, в якому з часом написав ще низку творів.
Однак і кінець життя М.Чайковського був сповнений драматизму. Не змігши пережити зраду дружини та раптову смерть свого джури, в ніч проти 18 січня 1886 р. він застрелився.
Так завершився його складний і надзвичайно цікавий життєвий шлях, гідний висвітлення у пригодницьких романах та блокбастерах.
Цікава доля дітей Чайковського: син Адам був генералом гвардії останнього російського імператора Миколи ІІ – після більшовицького перевороту його сліди загубилися на еміграції у польській Варшаві. Інший син, Владислав, став турецьким генералом. Так само й доньки жили в різних державах – одна стала дружиною турецького інженера, а інша вийшла заміж за дипломата й оселилася в австрійському Відні. В Україні, яка так і не визволилася тоді з-під влади Москви, з дітей Чайковського не залишився ніхто…
Комментариев нет:
Отправить комментарий