Микола Бандрівський: "Поганське капище на скелях" у Підкамені біля Бродів на Львівщині

Про «поганське капище на скелях», яке у ХІІІ столітті застали ченці-домініканці у Підкамені біля Бродів на Львівщині

 Багато галичан і гостей нашого краю вже побували (або ж, планують побувати) біля незрівнянного, за красою і величчю, скельного останця в Підкамені. Для археологів, ця місцина особливо цікава, адже на самому чубку тої скелі, яка має вигляд, порізаної щілинами, платформи, досі збереглись п’ять поховальних ніш, а довкола них - близько двох сотень пазів, врубок, підтісок в місцях прилягання до скелі, дерев'яних конструкцій від перекриття над нішами (див. світлини Романа Любуна і Олександра Дідика). 

Першим, хто дослідив і запропонував власне бачення використання згаданої скелі в Підкамені, був львів'янин Михайло Рожко, який у 1981 році висловив припущення, що на вершині останця в Підкамені «…видно численні сліди дотику дерев'яних конструкцій зі скелею. Кілька ям, викутих у камені для захоронень, наводять на думку про культове призначення об'єкту».

Дивує, що сьогоднішні краєзнавці, не розібравшись у тому, що насправді писав Михайло Рожко про Підкамінь, вигадують, що, ніби то, на вершині підкамінського останця, за давнини, стояла «оборонна церква», а інші пишуть, що там був «наскельний храм-фортеця» (!). І ця недостовірна та блудлива інформація про Підкамінь, нині заполонила численні інтернет-сторінки і друковані видання. (Нічого, крім шкоди, такі вигадки не приносять, оскільки спроби свідомо ввести у науковий обіг неправдиві відомості, є банальним обманом, який не має нічого спільного ні з науковою порядністю, ні з правдивим патріотизмом).

То що ж собою, все таки, представляє останець в Підкамені? Яку пам'ятку (чи пам'ятки) він зберіг до наших днів?

Мабуть, важко погодитися з попередніми дослідниками у тому, що наскельні ніші і сліди наскельної забудови у вигляді пазів, врубок, підтісок та ін. на підкамінському останцю,  це – різночасові об'єкти. Згадаймо, тут, коротко, про ці ніші. Так, на майже плоскому верху Каменя знаходяться чотири викуті у скелі прямокутні ніші довжиною 1,8-2,5 м, глибиною 0,4-0,6 м, орієнтовані по осі схід-захід. Дві з них розміщені одна біля одної, ніби парно, а ще одна має по краях вижолоблену фаску для кам'яної плити-покришки. П'ята ніша з півсферичним склепінням, є особливо цікавою і вирубана нижче, в ущелині, у вигляді підбою.

В Галичині, подібних пам'яток, ми не знаємо. Зате, на півдні – в Криму і на Північному Кавказі тамтешні поховальні наскельні ніші мають вигляд , викутих у скелі, коритоподібних заглиблень довжиною 1,20-2,20 м, шириною 0,45-0,65 м і глибиною до 0,35 м (наприклад, могильник Салтівської культури у верхів'ях ріки Ешкалон). Аналогічні, за формою і розмірами, наскельні ніші-гробниці, вкриті, подекуди, плитами, характерні для поховань Ески-Кермен в Криму, де цей звичай з'явився у 8 столітті, замінивши старий готський обряд поховання у кам'яних склепах. 

За новим звичаєм померлих ховали у наскельну могильну яму лише на короткий час, в якій тіло знаходилося до повного зотлівання трупа, після чого його виймали і захоронювали вже назовсім (чи не для цього й були призначені викуті, в підніжжі підкамінського останця, численні могильні ями, частину з яких потім повторно використали для християнського кладовища?). Цей обряд, на тамтешніх, в основному – степових, теренах, дотримався до 13 століття.

Припускаю, що і в Підкамені, наскельні ніші були викуті отим кочовим скотарським населенням, яке облюбувало собі той останець і використало під свої поховально-обрядові потреби. Адже ж відомо, що основним об'єктом, в яких кочівники намагалися ховати своїх померлих, був курган. А, власне, сам останець у Підкамені і стоїть, ніби на величезному конусоподібному підвищенні, яке ще здалеку нагадує курган велетенських розмірів. Тому, коли номади з Українського Степу, внаслідок певних історичних перетрактацій, опинились на цьому волино-подільському пограниччі в районі Підкаменя, то одразу ж запримітили схожість курганоподібного пагорба з останцем на вершині, зі своїми, типовими для їхнього степу, велетенськими насипними курганами. Цілком можливо, що для накриття викутих, кочівниками, на Камені могильних ніш, їх майстри-камнетеси перекрили їх  зверху дерев'яною двохярусною конструкцією зі сторонами 6-7 метрів, яка вберігала ці поховальні сакралії від непогоди, дощів і талих вод. Власне, сліди цієї дерев'яної споруди, яка по периметру мала ще й галереї-заборола, і дослідив її першовідкривач Михайло Рожко.

Цікаво, що про наскельне поганське святилище в Підкамені, збереглися письмові свідчення. Так, у монастирській хроніці підкамініського домініканського згромадження був запис, що, коли ченці Яцека Одровонжа у 13 столітті прийшли до Підкаменя, то застали тут «…поганське капище на скелях». Про язичницькі святині в Підкамені і поблизу нього, також писав довголітній бібліотекар конвенту та домініканської парафії при храмі Божого Тіла у Львові, чернець Садок Баронч. Біля сусіднього (із Підкаменем) села Паньківці  ще до середини 19 століття стояла «кам'яна баба», яка зображала постать «…ніби дівчини у кожушку, з виступаючими персами, в ярмулці чи чепцю на голові і звисаючими руками», яку, ніби-то, перенесли сюди з Підкаменя. Опис цієї кам'яної фігури (кожушок, чепець на голові, виступаючі перса) дає підстави вбачати у ній антропоморфну скульптуру котроїсь із тюркомовних спільнот Українського Степу можливо, половецьку «бабу». 

  Отож, чи можливо, щоби і наскельна дерев'яна споруда з нішами у Підкамені, і кам'яна антропоморфна фігура звідти ж, про існування якої збереглися достовірні свідчення, належали половцям? Відповідь на це питання слід, мабуть, дати ствердну, оскільки згідно з літописом у 1093 році галицький князь Михайло Стополк виділив половцям частину землі на границях Червоної Русі і Поділля. Це, він зробив, за їх заслуги  під час оборони Києва від військ Болеслава ІІ. Більше того, низка авторів стверджує, що «… головна садиба половців, про переселення яких мовив літопис, знаходилася у Підкамені і його околицях». 

   Отож, на сьогоднішній день, у Підкамені, ми маємо чи не єдину на Західній Україні, достовірно збережену пам'ятку культури кочівників 11-12 століть. Причому, і паралелі, до цього підкамінського архееологічного об'єкту, і письмові свідчення, дають підстави пов'язувати його з половецьким середовищем. Звичайно, основний масив роботи по цьому рідкісному і незвичайному (як для наших місць) об'єкту – ще попереду. Надіюся, що ґрунтовні дослідження найближчих років, побудовані на міждисциплінарному підході, врешті-решт проллють світло на минуле цієї унікальної місцини на межі Волині і Поділля.

Детальніше, див.: 

  Вперше, план Підкамінського останця з наскельними нішами, світлини самих ніш з результатами обмірів і описом, опубліковані в: Бандрівський М.С. Наскельні ніші біля селища Підкамінь на Бродівщині // Тези республ.наук.-теорет. конф. 17-18 грудня 1987 року.- Львів, 1987.-с.131

 Бандрівський М.С. Наскельний могильник періоду раннього середньовіччя в Підкамені // Історія релігій в Україні..- Київ/Львів, 1992.- с.5-6

  Рожко М.Ф. Крепость Тустань // Краткие сообщения института археологии АН СССР.-М.,1981.-вып.164.-с.100

  Рожко М.Ф. Тустань – давньоруська наскельна фортеця.-К., 1996.-с.192

  Сокальський Б. Географічно-історичний нарис  Золочівського шкільного округу.-Золочів, 1885.-с.290 (пол.мов.)

 Орлович М. Ілюстрований путівник по Галичині, Буковині, Спіжу, Ораві і Шльонску Щеціньськім.-Львів, 1914.-с.98. (пол.мов.)

 Огарек З. Підкамінь, Бродівського повіту.-Львів, 1939.-с.53

 Бандрівський М. Сварожі лики (історико-релігієзнавчі нариси з історії Західної України).-Львів, 1992.-с.84-85

  Barącz S. Dzieje klasztoru Dominikańskiego w Podkamienu». –Lwów, 1887 (електронна версія: https://polona.pl/.../wiadomosc-o-klasztorze-ww-oo.../3/...

  Schneider А. Еnсукlореdіа dо krajoznawstwa Galicyi Wschodniej. – Т. II – Lwów. – 1874, – S. 18-19. 

У 1840-х роках А. Шнейдер переглядав в економічному архіві Собеських у Жовкві інструкції краківського каштеляна Якуба Собеського до порядників та економів ключа Злочівського й Озерянського і між різними вказівками знайшов спеціальне нагадування, «щоби забороняли підданим перигринації на Бабі біля божища». Ця інструкція доказує, писав Шнейдер, що «в давні часи нарід з тої околиці був проникнутий великою шанобою до того божества» «...Зрушений зі своєї давньої підстави і значно пошкоджений, лежав той болван довший час закопаний у землю, але пізніше його було викопано знову, після чого лежав на домінікальному полі сьогоднішнього власника Панківець – Дармоноса. Кільканадцять літ тому покрошив його німецький колоніст Ганн із сусіднього присілка Малениська, вживши частину того каменю до будівництва нового дому. Решта, якої скарбовий лісничий Крижанівський забрати не дозволив, лежить 150 кроків від існуючого в тому місці джерела». В тій підкамінській околиці, крім описаного божища, існував ще один камінь. Пробитий або Пробута, як його називали. На ньому було вирізьблене заглиблення у вигляді людської стопи, яке в давні часи служило місцевим селянам за якийсь релігійний символ, бо воду, яка збиралася в цьому заглибленні після дощу, вживали за ліки при різних хворобах (Там само, с.18-19).

  Желіньській З. Підкамінь, містечко в обводі Золочівськім // Львів»янин.- Львів, 1841.-с.84-86, 114-116 (пол.мов.).  Цікаво, що перебування якоїсь частини половецьких спільнот у Галицькій Русі, засвідчено археологічно. Так, під час наших розкопок в Стрию, у котлованах споруд 11-12 століть виявлено численні уламки від гончарних посудин з циліндричною шийкою, а також посудин, прикрашених колісцево-зубчастим штемпелем. Такий посуд не має місцевого генезису, натомість він є типовим для Паннонії і прилеглих Карпат, де зустрічається у комплексах типу Цюгуткераміки у фазі «С», які супроводжуються глиняними казанами з внутрішніми вушками і яка датується 11-12 століттями. Прийнято вважати, що така кераміка привнесена кочівниками в Карпатський регіон та навколишні землі із району поширення пам»яток Салтівської культури і Північного Кавказу.