Військова/земельна аристократія ще зберігала високі політичні й економічні позиції й продовжувала виконувати природну для себе роль каркасу суспільства. У той же час, емансипація третього стану (laboratores), пом’якшення жорсткості станових рамок і перехід до нового — інноваційного (інтенсивного, ринкового) — типу економіки наситили Європу ресурсами й технологіями та відкрили соціальні ліфти для найбільш талановитих і енергійних представників третього стану, що дало європейській спільноті ефективні інструменти для освоєння й підкорення світу (бо як показав провальний досвід хрестових походів, самої лише лицарської доблесті для цього було явно недостатньо) і створили економічну базу для політичної реінтеграції європейських націй, рушійною силою якої був союз монархів і національної буржуазії, що зв’язала етнічні регіони невидимою рукою ринку, помогла верховним сюзеренам здолати феодальний сепаратизм і закласти підвалини національних держав, кристалізувавши й зміцнивши національну ідентичність.
Радикальне ускладнення й пришвидшення динаміки політичних та економічних процесів збільшило попит на духовні орієнтири й практичні знання, що сприяло стрімкому розвою пізнавальної й творчої сфери та підвищенню престижу розумової праці (дещо занедбаної в період раннього й класичного середньовіччя). Авторитет митців, учених, духовних лідерів, що в означений період часу виробили базові парадигми сучасної європейської культури, злетів на небувалу висоту.
Однак подальша концентрація матеріальних ресурсів у руках буржуазії та лібералізація суспільно-політичних відносин зруйнували плідний баланс сил — і приземлений, жадібний, обачливий Вайш’я перевернув соціальну піраміду, поставивши собі на службу Воїна й Жерця, та й сам став жерцем-протестантом, взявся за зброю й придавив залізним боком родовиту еліту.
Але як тільки буржуазна система цінностей остаточно заборола й витіснила на маргінеси традиційний кодекс честі, Європа стала втрачати силу і владу. Спочатку розпалася єдність Старого й Нового Світів як наслідок ринкової недоцільності перебування заокеанських колоній і європейських метрополій у рамках єдиної політичної системи. Потім почали відкладатися Азійські й Африканські колонії, а потім експансія знову пішла, але вже в зворотному напрямку (з колишніх Колоній в колишні Метрополії).
Бо ліберальна демократія — дітище крамарів і мануфактурників — перетворила політичне керівництво з можновладних повелителів на підзвітних “менеджерів” колективного пуза. А черево любить маслечко, тепло і спокій і не переварює гармати і порох. Політична система, яка стоїть на службі ситого, спокійного життя (ідеалу laboratores), приречена на деградацію, бо в її рамках нічого робити суб’єктам з екстраординарними розумовими й вольовими якостями. Такі суб’єкти там послідовно й систематично вибраковуються і витісняються на маргінеси чи в титанічний бунт, а їхнє місце займає малодушна й недалекоглядна aurea mediocritas.
Система, де проблема низьких людей на високих постах стає хронічною, рано чи пізно втрачає здатність давати адекватну відповідь на складні й загрозливі виклики епохи. Суспільство, яке мірою всіх речей зробило споживчий кошик, запливає жиром і перестає розуміти логіку країн і народів, де продовжує діяти принцип “влада —> власність”, де гарантований статус важливіший за комерційну вигоду, і, як наслідок, втрачає здатність протистояти їхній експансії.
Римо-германська цивілізація, що зародилася на теренах Західної Римської Імперії внаслідок синтезу римського й германського елементів, як колись греко-римська, вступила в стадію перезрівання, що характеризується разючим контрастом між економічною потугою й політичною астенією. І цей процес — незворотний.
Питання лише в тому, чи зможе Східна Європа стати духовним резервом Континенту, чи стане здобиччю лукавої азійщини з мовчазної згоди втомленої “євроатлантичної спільноти”.
Комментариев нет:
Отправить комментарий