«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Військова/земельна аристократія ще зберігала високі політичні й економічні позиції й продовжувала виконувати природну для себе роль каркасу суспільства. У той же час, емансипація третього стану (laboratores), пом’якшення жорсткості станових рамок і перехід до нового — інноваційного (інтенсивного, ринкового) — типу економіки наситили Європу ресурсами й технологіями та відкрили соціальні ліфти для найбільш талановитих і енергійних представників третього стану, що дало європейській спільноті ефективні інструменти для освоєння й підкорення світу (бо як показав провальний досвід хрестових походів, самої лише лицарської доблесті для цього було явно недостатньо) і створили економічну базу для політичної реінтеграції європейських націй, рушійною силою якої був союз монархів і національної буржуазії, що зв’язала етнічні регіони невидимою рукою ринку, помогла верховним сюзеренам здолати феодальний сепаратизм і закласти підвалини національних держав, кристалізувавши й зміцнивши національну ідентичність.
Радикальне ускладнення й пришвидшення динаміки політичних та економічних процесів збільшило попит на духовні орієнтири й практичні знання, що сприяло стрімкому розвою пізнавальної й творчої сфери та підвищенню престижу розумової праці (дещо занедбаної в період раннього й класичного середньовіччя). Авторитет митців, учених, духовних лідерів, що в означений період часу виробили базові парадигми сучасної європейської культури, злетів на небувалу висоту.
Однак подальша концентрація матеріальних ресурсів у руках буржуазії та лібералізація суспільно-політичних відносин зруйнували плідний баланс сил — і приземлений, жадібний, обачливий Вайш’я перевернув соціальну піраміду, поставивши собі на службу Воїна й Жерця, та й сам став жерцем-протестантом, взявся за зброю й придавив залізним боком родовиту еліту.
Але як тільки буржуазна система цінностей остаточно заборола й витіснила на маргінеси традиційний кодекс честі, Європа стала втрачати силу і владу. Спочатку розпалася єдність Старого й Нового Світів як наслідок ринкової недоцільності перебування заокеанських колоній і європейських метрополій у рамках єдиної політичної системи. Потім почали відкладатися Азійські й Африканські колонії, а потім експансія знову пішла, але вже в зворотному напрямку (з колишніх Колоній в колишні Метрополії).
Бо ліберальна демократія — дітище крамарів і мануфактурників — перетворила політичне керівництво з можновладних повелителів на підзвітних “менеджерів” колективного пуза. А черево любить маслечко, тепло і спокій і не переварює гармати і порох. Політична система, яка стоїть на службі ситого, спокійного життя (ідеалу laboratores), приречена на деградацію, бо в її рамках нічого робити суб’єктам з екстраординарними розумовими й вольовими якостями. Такі суб’єкти там послідовно й систематично вибраковуються і витісняються на маргінеси чи в титанічний бунт, а їхнє місце займає малодушна й недалекоглядна aurea mediocritas.
Система, де проблема низьких людей на високих постах стає хронічною, рано чи пізно втрачає здатність давати адекватну відповідь на складні й загрозливі виклики епохи. Суспільство, яке мірою всіх речей зробило споживчий кошик, запливає жиром і перестає розуміти логіку країн і народів, де продовжує діяти принцип “влада —> власність”, де гарантований статус важливіший за комерційну вигоду, і, як наслідок, втрачає здатність протистояти їхній експансії.
Римо-германська цивілізація, що зародилася на теренах Західної Римської Імперії внаслідок синтезу римського й германського елементів, як колись греко-римська, вступила в стадію перезрівання, що характеризується разючим контрастом між економічною потугою й політичною астенією. І цей процес — незворотний.
Питання лише в тому, чи зможе Східна Європа стати духовним резервом Континенту, чи стане здобиччю лукавої азійщини з мовчазної згоди втомленої “євроатлантичної спільноти”.
Комментариев нет:
Отправить комментарий