Модерн же перевернув суспільство догори ногами поставивши економіку вище інших сфер. Наше суспільство надмірно політизоване й через це, здавалося б, що політика є основною сферою суспільства. Навіть релігійні інституції розглядаються в першу чергу через призму політичної доцільності, а не духовности. Тоді як політичні процеси часто протікають через капіталістичну призму економічної доцільності. Такий стан речей є ознакою занепаду і моральної дезорієнтації сучасності, коли нижче починає домінувати над вищим.
Політичний вимір
Політика — це форма суспільної діяльності спрямована на здобуття, утримання, використання влади та реалізацію інтересів окремих груп чи суспільства загалом. Політичний вимір язичества випливає з того, що розуміється під суспільством та яка роль індивіда в ньому. Традиційний індоєвропейський погляд на соціум передбачає те, що суспільство є органічним та ієрархічним об'єднанням людей, а не механістичним і тим більше не атомізованою сукупністю індивідів. Схематично це зображено наступним чином в слов'янській традиції: князь — це голова, жерці — очі, воїни — плечі, господарники — чересла, челядь — коліна мир-народу, єдиного соціального організму (див. духовні вірші про Голубину Книгу і пор. міф про виникнення варн з тіла Пуруші). Кожна верства є органом єдиного соціального організму. Владні мотиви у такій системі повинні бути соціоцентричними, а не егоцентричними, адже лише дурна голова не дбає про свої ноги. Відповідно політичні ідеології, що мають яскраво виражений індивідуалістський характер і ставлять інтереси індивіда вище інтересів колективних і суспільних, як лібералізм у всіх своїх варіаціях, тут ідуть в розріз з Традицією. Також і егалітаристські ідеології, як соціалізм у більшості своїх варіацій, що заперечують ієрархію (в первинному значенні грец. ἱεραρχία -- "священна влада") теж протиставляються традиційному уявленню про політику. Спільні точки дотику язичество у царині політики може мати з деякими варіаціями націоналізму, а саме з етноцентристським напрямом. Етнонаціоналізм часто апелює до тих же цінностей, що не чужі і язичеству, як кров, земля та звичай.
Поняття та явище ідеології появилось у XVIII ст. у зв'язку зі секуляризацією суспільства, що викликала екзистенційний вакуум у масовій свідомості, який до того заповнювала релігія. Тому не дивно, що ідеології стали свого роду світськими релігіями, які були покликані надати нові нерелігійні смисли людям. Зокрема і політичні ідеології були покликані сформувати певну систему ідей, що виражала б цінності та інтереси суб'єктів політики.
Де-факто є три основні політичні ідеології: лібералізм, соціалізм і націоналізм. Кожна з тих обширних ідеологій має безліч варіацій. Нас цікавить перш за все ставлення цих ідеологій до релігійного питання і Традиції в цілому. В загальному, соціалізм, як прогресистська ідеологія, вороже налаштований до релігії як явища. Саме в соціалістичних державах, де був пік секуляризації, релігія зазнала найбільше гонінь (приміром, войовничий атеїзм в СРСР). Лібералізм "помірковано" вважав релігію справою кожного і виступав за чітке відділення релігії від держави. На теперішні часи постсекуляризації ліберали руйнують релігії шляхом зміни релігійних доктрин і перетворення традицій у постмодерністські симулякри. Здебільшого націоналістичні ідеології захищали релігію і традиції, як націонал-соціалістичний чи фашистський режими (перший навіть мав симпатії до відродження язичества і робив для цього певні потуги). Саме націоналісти найбільше апелюють до Традиції, зокрема до язичества. А чимало сучасних язичників є вихідцями з націоналістичних рухів. Проте і тут слід критично переосмислити негативний спадок Модерну в націоналізмі, навіть якщо для когось такий підхід може здатися коромольним. Також слід чітко визнати, що націоналізм буває різним і не все, що так називається є добрим. Приміром, громадський націоналізм, який ототожнює національність з громадянством нівелює етнічний чинник при національній ідентифікації, що може бути загрозою для етнічної самобутності.
Язичник у сучасних умовах може ситуативно шукати точки дотику з різними політичними ідеологіями, але при тому повинен залишатись перш за все язичником, а вже потім, наприклад, етнонаціоналістом, фашистом, націонал-анархістом тощо, бо політичне повинне витікати з духовного, а не навпаки.
Економічний вимір
Економіка — це форма суспільної діяльності спрямована на ведення господарства, а саме на виробництво, розподіл і поширення матеріальних благ. Економіка в тріаді суспільних сфер займає останнє місце. Традиційне суспільство в плані економіки є в основному аграрно-скотарським. Представники третьої функції зайняті землеробством, тваринництвом і ремеслами (у пізніші часи появилась ще торгівля).
Згідно з давнім міфом люди різних станів мають душі (чи тіла) з різних речовин, наприклад, з різних металів. Так священики (сюди можна віднести й справжніх філософів з мудрецями) мають душі зі золота, воїни — зі срібла, господарники — з міді, а челядь — зі заліза (пор. покоління людей в поемі Гесіода «Роботи і дні» 109-201).
В переказі Платона цього міфу в його найвідомішому трактаті «Держава» це виглядає так:
«[…] Бог створивши вас, тим, хто здатний правити [згідно з Платоном правити повинні філософи — В. Ш.], при народженні домішав золота, ось тому вони й найвартісніші, а їхнім помічникам [воїнам — В. Ш.] — срібла, заліза ж і міді — рільникам і різним ремісникам.»
Книга 3, XXI
Також Платон додає:
«Що ж стосується золота і срібла, їм [філософам — В. Ш.] потрібно сказати, що божественне золото — те, яке дароване Богами, воно завжди в їхній душі, і вони не мають жодної потреби в золоті людському, до того ж це було б блюзнірським гріхом, маючи золото, опоганювати його домішкою золота смертного […]»
Книга 3, XXII
Використовуючи цю схему співставлення металів з різними душами людей можемо твердити, що для кожного типу характерний своєрідний підхід до економіки.
Священники мають золоті душі, тому вони найменше зацікавленні у накопиченні матеріального багатства і схильні до аскетичного трибу життя. Для священства з матеріальних благ потрібне лиш необхідне.
Воїни мають срібні душі й тяжіють до матеріального золота, що виражається у тому, що вони прагнуть розкоші, трофеїв і клейнод, що свідчать про їх доблесть і честь. Для воїнства матеріальні блага потрібні перш за все задля засвідчення їх високого статусу, що особливо помітно на пишних пируваннях давнини. До матеріального «срібла» вони не тягнуться, бо їх вабить лиш «золоте» багатство високого статусу.
Господарники мають мідні душі, відповідно прагнуть і золота, і срібла через що вони найбільше схильні до накопичення матеріальних багатств заради самих матеріальних багатств. З них вищі верстви стягують данину в обмін на духовне покровительство та захист. А надлишок їх багатств жертвується Богам, предкам і духам, як дарообмін між світами, оскільки надлишок за традиційними віруваннями стає проклятою частиною і може принести біду (Жорж Батай).
Челядь має душі зі заліза, тому відчуває брак не лише в благородних металах, як золото і срібло, а навіть у міді. Челяддю є люди, які не пройшли вікової посвяти, яка є свого роду трансмутацією душевного заліза в благородніші метали душі. Вони живуть з милостині вищих верств.
Можна ще згадати людей, душі яких зі свинцю. Це недоторкані (чандали, парії, ізгої традиційних суспільств), які не входять у сакральний соціум і позбавлені як духовності, так і доблесті з достатком. Вони представлені безбожниками, асоціальними та дегенеративними елементами. Згідно з деякими міфами, вони походять з бруду на ногах Первочоловіка.
Зустрічаються, звісно, і мішані типи душ, які можуть мати у своєму складі різні метали. Але тут ми обійдемось згадкою лише чистих типів для узагальнення картини.
З урбанізацією та промисловою революцією представники 3-тьої функції почали вироджуватись у буржуазію та пролетаріат. Останній хоч і належить до 3-ї функції все ж більше відповідає не двічі народженим господарникам (пор. вайш'ї), а челяді (пор. шудри), себто останній верстві традиційних суспільств. Утвердження капіталістичних ринкових відносин ознаменувало собою домінуванні цінностей людей з мідними душами. А ті держави, які взяли курс на утвердження і побудову комуністичного суспільства декларували домінування цінностей людей зі залізними душами. Саме з приходом до влади людей 3-тьої функції утверджується Модерн і примат економіки над духовною та політичною царинами.
Для язичества не є суттєво важливим чи економіка буде ринковою чи плановою. Капіталізм і комунізм є братами, породженими матеріалізмом, тому не виражають поглядів язичества в царині економіки. Тут може діяти ситуативний підхід до економіки, що є виключно інструментальним. Наприклад, певні елементи соціалістичної економічної (не політичної) моделі можуть використовуватись для протиставлення транснаціональному капіталу, який на сьогодні є одним з головних противників Традиції та самобутності народів. Проте це лише засіб, але не мета. Мета язичників-традиціоналістів — це чим більша повнота Традиції, до якої ми маємо прагнути з поправкою на негоду під час Віку Кривди.
P. S. Малюнок із середньовічного французького рукопису зі зображенням представників трьох станів: духовенства, лицарства і селянства.
Комментариев нет:
Отправить комментарий