1. Бенефіціаром поразки Росії зовсім необов'язково стає жертва її агресії.
2. Росія здатна у відносно короткий історичний період відновлюватися і з новими силами кидатися на світ.
1 із найбільш приголомшливих воєнних невдач Московського царства на світанку його історії стала Лівонська Війна, що почалася за здравіє, а скінчилася за упокой Іван Васіліча.
Але держава його встояла, і навіть уникла територіальних втрат (навалявши туркам при Молодях і втримавши Псков). Зате Лівонський Орден і Князівство Литовське, на яких і було спрямоване вістря московської агресії, припинили за цей час існування. Лівонію розібрали на запчастини, а ВКЛ поглинула Польща, що й стала в середньостроковій перспективі вигодонабувачем цього великого європейського конфлікту.
Ну а в далекостроковій перспективі Москва з лишком взяла реванш. Бо невдачі у війні стали 1 з головних тригерів Опричнини, що зламала хребет феодальній аристократії - продуценту анархії і сепаратизму і посилила інститут самодержавства, що забезпечував високий рівень соціальної дисципліни і концентрацію матеріальних ресурсів, перетворивши країну на велетенський кулак, що став молотити і по Польщі, і по турках, і по татарах, і шведу з балтійського вікна грозити.
У переможній же Польщі - навпаки закріпилася феодальна республіка зі слабкою центральною владою і сильними становими інститутами (сейми, сеймики), що призвело до економічної стагнації, адміністративного паралічу і втрати державності.
Ще 1 тяжка поразка спіткала Росію у Кримській війні, що теж почалася за здравіє, а скінчилася за упокой Ніколая Палича. За турків вступилися технологічно розвинені Британія і Франція - і відстала, немита рассєюшка потерпіла фіаско.
Але поразка в Кримській війні дала старт реформам, що пожвавили економічний розвиток, відкрили соціальні ліфти і дали сили для нової експансії. А турки, втішені перемогою (підпертою чужою зброєю) закисли в своєму обскурантизмі і вже через пару десятиліть, коли європейська кон'юнктура була не такою для них сприятливою, були биті русскім аружиєм.
І Афганістан, на якому скрутила в'язи Імперія Зла, теж важко назвати успішною країною: 10 років війни перетворили його на випалену землю і заповідник мракобісся. Релігійний фанатизм, що давав сили для тривалої партизанської війни, став гальмом для мирного розвитку...
Тому свідома частина суспільства повинна чітко усвідомлювати, що поразка Москви ще не тотожна перемозі України. І докладати всіх зусиль, щоб "на виході" постала сильна, суверенна, національна українська держава, де українська людина, що витримала всі хвилі асиміляції, почувала б себе господарем, а не прислугою колоніальної адміністрації, резерваційним реліктом для туристів чи піддослідним матеріалом для міжнародних "філантропів" з їхніми божевільними програмами "нешн-білдінгу", від якого смердить етноцидом і "новой історічєской общностью", як від перемотаної красногвардєйської портянки.
Якщо цього не станеться, то поразка Кремля стане всього лише відтермінуванням окончатєльного рєшенія украінского вопроса, а з українським питанням - і всього європейського.
Бо Східна Європа є духовним резервом Західної, а Україна - її центральна ланка.
Комментариев нет:
Отправить комментарий