Руслан Корженюк: Місця сили Карпат: скельні святилища, менгіри, дольмени, кромлехи, мегаліти

Частина 1.

Карпатські місця сили, пам'ятки, скельні комплекси і мегалітичні святилища - один із найзахопливіших розділів краєзнавства, що потребує детального вивчення. Численні прадавні, культові, чудернацькі камені і боввани, заховані у різних куточках Карпат, приховують таємниці від подорожніх: Тустань, Підгородці, Ямельниця, Крушельниця, Бубнище, Спас, Розгірче, Терношори, Писаний Камінь, Грегіт та багато-багато інших. Розкидані вони густо по карпатській землі, та як справжні свідки минулих епох, захоплюють істориків, дослідників, археологів та пілігримів своїми дивовижними формами, петрогліфами, походженням. Сакральна географія і метафізика Карпат завжди приваблювала шанувальників езо-туризму і любителів старожитностей. Отож, у цьому розділі будемо ділитися подорожами та дослідженнями природних, сакральних і культурно-історичних пам'яток, місць сили Карпат.

Чорногірське святилище в Карпатах.

«Чорна гора» аль-Масуді й українська Чорногора.

Чорногірський хребет розташований у північно-східній частині 700-кілометрового Карпатського лука, в географічному центрі Європи. Чорна гора, або Піп-Іван (2 028 м), разом з вершинами Смотричем (1894 м) і Вухатим Каменем (1 820 м) становлять у гуцульській традиції первісну, «правдиву» Чорногору, назва якої поширилась на весь хребет. За формою Смотрич і Вухатий Камінь утворюють підкову, спрямовану на північний схід.

До Чорної гори була прикута увага дослідників з давніх-давен. Ще в 30-40-х роках Х століття «арабський Геродот», учений-енциклопедист Абуль-Хасан Алі ібн Хусейн, відомий під іменем аль-Масуді, у своїй праці «Золоті копальні і розсипи самоцвітів», або «Золоті луги» в розділі LXVI «Опис будівель, шанованих слов’янами» повідомляє про три найбільші язичницькі храми слов’янського світу, один з яких був на Чорній горі. Дослівний текст з коментарями передаємо в перекладі А. Гаркаві.

📜 «У слов’янських краях були будівлі, шановані ними. Між іншими була в них одна будівля на горі, про яку писали філософи, що вона одна з найвищих гір у світі. Про цю будівлю існує розповідь про якість її побудови, про розташування різнорідних її каменів і різноманітність їх кольорів, про отвори, зроблені у верхній її частині, про те, що побудовано в цих отворах для спостереження над сходом сонця.., про вставлені туди дорогоцінні камені і знаки, помічені в ній, які вказували на майбутні події і застерігали від подій перед їх здійсненням, про звуки, що лунають у верхній її частині… Друга будівля була споруджена одним з їх царів на Чорній горі; її оточують чудесні води, різнокольорові і різні за смаком, відомі своєю користю. В ній вони мали великого ідола в образі людини, зображеного у вигляді старця з палицею в руці, якою він рухає кості мерців з могил. Під правою його ногою є зображення різнорідних мурашок, а під лівою — зображення пречорних воронів чорних крил… Ще іншу будівлю мали вони на горі, оточеній морським рукавом…».

Отже, у своєму описі аль-Масуді повідомляє про три найзнаменитіші в Південно-Східній Європі сакральні пам’ятки слов’ян Х ст. Для науковців постала проблема їх географічної локалізації. Стосовно Чорної гори слід зауважити, що її завжди виділяли з карпатського масиву картографи ХVII—ХХ століть як окремий географічний об’єкт. Першими висловили думку про тотожність Чорної гори аль-Масуді з карпатською Чорногорою вчені ХIХ ст. Я. Головацький і А. Фомінцин. У 70-х роках ХХ ст. відомі російські сходознавці А. Ковалевський, а згодом В. Бейліс знову переклали цей напівзабутий твір і вказали на можливість реального існування описаних аль-Масуді храмів.

Детально проаналізувавши опис слов’янських язичницьких храмів аль-Масуді, а також найновіші історичні, археологічні, природознавчі та географічні матеріали ще в кінці 70-х років, Б. Томенчук зробив спробу підтвердити припущення Я. Головацького,  А. Фомінцина та А. Ковалевського. Аналіз сукупності джерел дозволив зробити висновок про те, що все написане аль-Масуді про слов’янський храм на Чорній горі має під собою реальну основу, зокрема стосовно розташування пам’ятки на горі Піп-Івані.

Іншу версію розташування слов’янського храму запропонував відомий краєзнавець археолог з Делятинщини М. Клапчук, який ототожнив Чорну гору аль-Масуді з Страгорою, що біля сіл Лоєви і Стримби Надвірнянського району. Г. Марченко висловив припущення, згідно з яким Чорногірське святилище аль-Масуді пов’язане зі «скельною обсерваторією», що біля села Багна Вижницького району Чернівецької області.

Іншу версію розташування слов’янського храму запропонував відомий краєзнавець археолог з Делятинщини М. Клапчук, який ототожнив Чорну гору аль-Масуді з Страгорою, що біля сіл Лоєви і Стримби Надвірнянського району. Г. Марченко висловив припущення, згідно з яким Чорногірське святилище аль-Масуді пов’язане зі «скельною обсерваторією», що біля села Багна Вижницького району Чернівецької області.

Логіка авторської концепції полягає ось у чому. Зокрема, з опису аль-Масуді випливає, що перший храм був розміщений у високих горах. Він являв собою складну кам’яну споруду. В описі подано навіть окремі деталі його конструкції — отвори з боку сонця. Стіни храму, очевидно, були розписані — «покриті знаками, які передбачали майбутнє». На храмі були встановлені інструменти, які лунали і своїм звучанням діяли на людей, що їх слухали, можливо, на зразок дзвонів. Загалом цей храм дуже своєрідний порівняно з двома іншими. У ньому немає ідола, точніше, про нього не згадується. І становить він справжню культову будівлю зі складними конструктивними деталями і звуковим оформленням. Усім цим він дуже близький до ранньохристиянських храмів-базилік, що дає можливість відносити його до слов’янського населення Балкан, яке перебувало у найближчих стосунках з Візантією і Римом. До того ж слов’яни на Балканах, на відміну від своїх братів на прабатьківських землях, були під значним впливом давнього автохтонного населення, що позначилося як на їх матеріальній, так і на духовній культурі.

Для нас особливий інтерес становить «другий храм», який арабський мандрівник розмістив на Чорній горі. Якщо ототожнити «Чорну гору» аль-Масуді з Чорногорою Українських Карпат, то стає зрозумілим опис місця, де вона височить. В Українських Карпатах Чорногора — найцікавіший в геологічному, ландшафтному, флористичному і фауністичному аспектах гірський масив. Тут беруть початок найбільші водні артерії Карпат: на південних схилах — Тиса, на північних — Прут. До того ж Чорногора оточена водами Чорного і Білого Черемошів та Чорної і Білої Тис, що й пояснює різницю кольорів води в описі аль-Масуді. Саме використання кольорів у географічних назвах було дуже розповсюджене із загальноприйнятою давньоіранською системою географічних координат: північ — чорний колір, південь — червоний, захід — білий і схід — зелений або голубий. Цей гірський район Українських Карпат є ще й одним із найбагатших регіонів Європи на мінеральні та соляні джерела. Усього в зоні Карпат сьогодні відомо близько 650 мінеральних джерел. Крім мінеральних, у регіоні Карпат є майже 800 соляних джерел, з яких здавна добували сіль способом виварювання розсолу. Поряд з багатими покладами кам’яної солі у Верхньотисянській западині (Солотвино), які є найбільшими в Європі, вони були відомі всьому давньому світові. Другий район соляних джерел — Покутські Карпати, що з північного сходу прилягають до Чорногори. Це район літописної «коломийської солі», яка вперше згадується 1242 р. як особиста власність галицьких князів. Соляні джерела тут відомі у 40 пунктах. З численними мінералізованими, соляними джерелами Українських Карпат пов’язані і багато приток басейнів рік Тиси, Пруту й Черемошу з такими специфічними назвами, як «солоний», «солонець», «саратина», «слатина», «квасний», «буркут», «галаш», «ропінний», «банський» та інші. Всі ці факти загалом пояснюють згадані у творі аль-Масуді різні «смакові» властивості води, що відомі і як «лікувальні».

Таким чином, своєрідний опис місцезнаходження «Чорної гори» аль-Масуді цілком підтверджується унікальними місцевими природно-географічними умовами карпатської Чорногори.

джерело: Галичина, 27 травня 2010 року

 Карпатський язичницький храм за описами аль Масуді

З давніх-давен Покутські Карпати, зокрема й Чорногора, були місцем перетину міграційних і обмінно-торгових шляхів з півночі на південь і зі сходу на захід. Ще з епохи мезоліту важливі шляхи проходили вздовж рік Дністра і Пруту — цього стародавнього комунікаційного коридору, яким з півночі на південь, зі сходу на захід пройшли сотні племен.

У межиріччі верхнього Пруту і Середнього Придністров’я перехрещувались галицький, дністровський, покутський, молдавський і волоський шляхи. У ХII-ХIII ст. долиною ріки Прут проходив шлях, що з’єднував Галич з містами Північного Причорномор’я і Нижнього Подунав’я. З долини Пруту можна було перейти через Карпати на Cемигородський шлях, що вів до Трансільванії. У 60-х роках ХI ст. через Яблунецький перевал проходили половці для нападу на Угорщину. На думку галицького історика ХIХ ст. І. Шараневича, Прислопський, Яблунецький (Татарський) і Путильський перевали активно використовувались для обміну між населенням Прикарпаття і Трансільванії, Семигороддя. За останні роки вздовж цих шляхів Карпатська етнологічно-археологічна експедиція виявила десятки городищ, давні культові й оборонні пам’ятки.

Третій слов’янський язичницький храм, як описує його аль-Масуді, стояв на горі, оточеній «затокою моря». Найвірогідніше, це був острів у Балтійському морі — «Венедській затоці», як його часто називали античні історики. У творі аль-Масуді доречно відзначити дуже строгу й логічну історико-географічну послідовність у розміщенні язичницьких храмів слов’ян південних, східних, західних. Приміром, спочатку він описав два храми в районі гір, а потім — третій храм, оточений затокою моря. Арабський мандрівник веде нас від ближнього для нього півдня гористих Балкан, потім піднімається до Карпат і завершує описом крайнього, північного, балтійського храму.

Аналіз історичних та археологічних джерел переконує в тому, що другий храм, який описав аль-Масуді, був на Чорній горі в Карпатах. Це, на відміну від першого і третього, було святилище просто неба з кам’яними скульптурами ідолів, що підтверджують виявлені за останні роки скельні святилища на Сокільському і Каменистому хребтах, на Лисині Космацькій, у Терношорах, Завоєлах тощо.

Для розуміння особливостей і характеру пам’ятки важливими є також фольклорні, топонімічні джерела, пов’язані з Чорногорою. Народна творчість гуцулів перетворює Чорногору в містичний центр, звідки розійшлися по всьому світу «ясноволосі воїни-велетні» (за С. Вінцензом). Велетень — Дід Первовічний у підземеллях гори Шпиці стереже страшного ўаррона (змія), прикутого до скелі ланцюгами (за М. Городенком). Правнук велетнів — опришок Головач забив біса на Гутині-Томнатику. За легендами, що їх зібрав С. Пушик, у полонині «Гаджина» О. Довбуш убив Арідника (нечисту силу). Саме на Чорногорі народ у піснях і легендах здійснював поховання своїх улюблених героїв. Вислів з гуцульського фольклору про «матінку Чорногору», який зафіксував дослідник Д. Пожоджук, засвідчує факт сприйняття її як родової гори. Такі уявлення були поширені в давні часи, коли гора сприймалась як джерело походження роду і вмістилище душ померлих, центр релігійного життя.

Для теми дослідження особливе значення мають легенди, пов’язані з так званою малою Чорногорою, зокрема горою Смотричем. Станіслав Вінценз у книзі «На високій полонині» подає легенду про чарівні зміїні замки-фортеці, побудовані на Смотричі. інша легенда про битву святого Юрія з гігантським змієм-смоком, що жив у печері на Смотричі і поїдав худобу та людей, передає у християнізованій формі ведичний міф про перемогу індри, Перуна, Геракла над змієм Врітрою, Велесом. За легендою, святий Юрій на білому коні в блискучій одежі із золотим мечем перемагає страшного змія. Він відмикає весняну рражду, грає на Смотричі в золоту трембіту, від чого зеленіють гори і доли. У давніх колядках гуцули його величають навіть Сином Божим, наголошуючи, що «перше свято — святе Юр’є».

За давньою народною традицією, із Дземброні до Смотрича і Вухатого Каменя (інша народна назва — Панське) через полонину «Стая» веде Чорна дорога. За ними пологий верх хребта у вигляді гігантського плато аж до Чорної гори і полонини «Бальцатул» називають Поганим місцем (поганським, язичницьким), де в каменях є закляті духи, що викликають часті бурі.

Наведені окремі легенди і мікротопоніми вказують на культовий характер Чорногори загалом, а Смотрича, Вухатого Каменя і Чорної гори зокрема. Однак, попри наявність історичних джерел і багатої народної легендарної традиції, залишались невирішеними головні питання. Де конкретно міститься храм, який описав аль-Масуді? Які є артефактні докази його існування? Без цього всі наведені аргументи залишалися непідтвердженими припущеннями.

Вирішенню цих проблем передувало створення в Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника кафедри етнології і археології, Карпатської етнологічно-археологічної експедиції, а також науково-дослідного інституту історії, етнології і археології Карпат. Останній створено на засадах співпраці Прикарпатського університету й івано-Франківської облдержадміністрації та обласної ради. Головним їх завданням було виявлення і вивчення всіх видів історичних, етнографічних та археологічних пам’яток на основі суцільного обстеження краю. Така своєрідна «інвентаризація» етнокультурної спадщини Прикарпаття має на меті введення в науковий обіг нового масиву джерел, на основі якого можна було б здійснити концептуальне переосмислення історії краю. Ідея виявилась продуктивною. За 2006—2009 роки

Карпатська експедиція на чолі з професором М. Кугутяком тільки на території галицької Гуцульщини виявила понад 100 досі не відомих давніх пам’яток, зокрема городищ, святилищ, середньовічних монастирів і фортець, згрупованих уздовж стародавніх шляхів.

За таких обставин у кінці липня 2007 року організовано експедицію на Чорногору в складі професора М. Кугутяка, доцентів Б. Хруслова, М. Вітенка, старших викладачів Р. Кобильника і Т. Маланюка. Її метою було виявлення, опис і картографування скельних петрогліфічних комплексів на полонині «ўаджина» і на горах Кедруватому, Шпицях, Ребри, Бребенескулі, Чорній Горі, Смотричі, Вухатому Камені.