Софія Дніпровська: Уся історія держави московської включно з новітньою яскраво свідчить, що легковажити її погрозами - смертельно небезпечно

Часовий проміжок між Мюнхенською промовою Путіна (де він наїхав на Україну і на світовий порядок в цілому) і анексією Криму - 7 років. Це середній цикл розбудови збройних сил (який ми профукали і тупо проїли). Тоді мало хто сприйняв всерйоз погрози "Крихітки Цахеса" (мєлі Ємєля, твоя нєдєля). А "Кассандри", що почали калатати в дзвони, були оголошені "параноїками". Від них відмахувалися, як від надокучливих мух. 

Перший етап агресії проти України (і світового порядку) проходив у вигляді неконвенційної криптоінтервенції, замаскованої під громадянську війну: "зелені чоловічки", вєча Навароссіі, народні губернатори, ополченці, шахтьори з "буками" з воєнторгу, тощо. Це дало "пас" тим силам на заході, що не бажали вилазити з теплої ванни і злазити з газпромівської труби і уникали класичної відповіді на російські демарші. 

З т.з. здорового глузду спецоперація 2014 була провальною. Жодної стратегічної цілі (федералізації, другої державної мови, визнання анексії, позаблоковості) не було досягнуто. Усе, на що сподобилася друга армія світу - це урвати в нас 7% територій. Але Путін задовольнився "чіжиком" і не став одразу нарощувати масштаби агресії та внаглу "дожимати" Україну на полі бою регулярними частинами (що створило ілюзію, ніби "губчека" вже ні на що не здатне). Він зосередився на підриві нашого (і не тільки нашого, а й американського, і європейського) внутрішньополітичного фундаменту і тільки після зміни влади і курсу, коли всі розслабилися, розкатали асфальт і губу на  майські шашлики, в'єднав іще глибше, відправивши нашу економіку в нокаут, а сотні тисяч громадян - у могилу. 

Уся історія держави московської включно з новітньою яскраво свідчить, що легковажити її погрозами (в т.ч. ядерними) - смертельно небезпечно.  Саме тому, що Москва завжди довго запрягала, але швидко їхала. І хоча до "посліднього моря" так і не добралася, до Берлінів і Парижів доскакувала, лишаючи по собі кладовища і руїни. 

Перспектива інтервенції РФ у країни НАТО наразі здається такою ж фантастикою, як у 2007 р. здавалася перспектива нападу на Україну. І висміюють цю "страшилку" ті ж самі люди, які в нульових і на поч. 10-х сміялися з "параноїків", що вангували російсько-українську війну і окупацію.  Якщо така інтервенція станеться, то як і в 14 р., вона не буде конвенційною. Пробний камінь уже кинуто в бік Сувалкського коридору восени 21 р. а НАТО (в якій нема такої одностайності, як у ОДКБ чи Варшавському договорі) готується саме до класичних баталій. 

У русскіх є приказка: "лутше бояцца, чєм іспугацца". Той, кого небезпека застала зненацька, ламається швидше, ніж той, хто готовий її зустріти в повній бойовій викладці.