«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Перший етап агресії проти України (і світового порядку) проходив у вигляді неконвенційної криптоінтервенції, замаскованої під громадянську війну: "зелені чоловічки", вєча Навароссіі, народні губернатори, ополченці, шахтьори з "буками" з воєнторгу, тощо. Це дало "пас" тим силам на заході, що не бажали вилазити з теплої ванни і злазити з газпромівської труби і уникали класичної відповіді на російські демарші.
З т.з. здорового глузду спецоперація 2014 була провальною. Жодної стратегічної цілі (федералізації, другої державної мови, визнання анексії, позаблоковості) не було досягнуто. Усе, на що сподобилася друга армія світу - це урвати в нас 7% територій. Але Путін задовольнився "чіжиком" і не став одразу нарощувати масштаби агресії та внаглу "дожимати" Україну на полі бою регулярними частинами (що створило ілюзію, ніби "губчека" вже ні на що не здатне). Він зосередився на підриві нашого (і не тільки нашого, а й американського, і європейського) внутрішньополітичного фундаменту і тільки після зміни влади і курсу, коли всі розслабилися, розкатали асфальт і губу на майські шашлики, в'єднав іще глибше, відправивши нашу економіку в нокаут, а сотні тисяч громадян - у могилу.
Уся історія держави московської включно з новітньою яскраво свідчить, що легковажити її погрозами (в т.ч. ядерними) - смертельно небезпечно. Саме тому, що Москва завжди довго запрягала, але швидко їхала. І хоча до "посліднього моря" так і не добралася, до Берлінів і Парижів доскакувала, лишаючи по собі кладовища і руїни.
Перспектива інтервенції РФ у країни НАТО наразі здається такою ж фантастикою, як у 2007 р. здавалася перспектива нападу на Україну. І висміюють цю "страшилку" ті ж самі люди, які в нульових і на поч. 10-х сміялися з "параноїків", що вангували російсько-українську війну і окупацію. Якщо така інтервенція станеться, то як і в 14 р., вона не буде конвенційною. Пробний камінь уже кинуто в бік Сувалкського коридору восени 21 р. а НАТО (в якій нема такої одностайності, як у ОДКБ чи Варшавському договорі) готується саме до класичних баталій.
У русскіх є приказка: "лутше бояцца, чєм іспугацца". Той, кого небезпека застала зненацька, ламається швидше, ніж той, хто готовий її зустріти в повній бойовій викладці.
Комментариев нет:
Отправить комментарий