Витвір вирізняють своєрідність художніх засобів, а також сцена на полі, окресленому хвилястою лінією з листочками та пагінцями. Йдеться про сцену з умовною назвою «Полювання». Центром композиції є зображення дерева з двома кронами: у вигляді ажурної пальметки та стилізованої квітки арацеї. Стовбур трохи нахилено вліво і ділить простір на дві частини. Біля дерева зображено ще три рослини. Всі вони складають загальний фон і, ймовірно, вплетені у зміст сюжету.
Але головну роль відіграють антропоморфний та зооморфні образи. У правій частині картини вміщено зображення вершника на коні, оберненому вліво. Постать людини подана у впівоберта, а голова – у профіль. Привертає увагу обличчя з гротескно великим носом у вигляді трикутника. Волосся нерозділеною масою облямовує лоб і спускається до шиї, а на потилиці злегка закручується вверх. Зачіска, як і стовбур, і гілки дерева, а також інші елементи композиції вкриті «ялинковим» орнаментом, який «оживляє» поверхню мерехтінням рельєфних рисок. Персонаж одягнений у сорочку чи куртку, підперезану поясом, що підкреслює тонку талію, поясний одяг – штани, які щільно прилягають до ніг, взуття – короткі чобітки. У вершника широкі плечі, у правій руці – лук, а лівиця лежить на гориті, щоб дістати стрілу. Гротескне зображення носа у мистецтві притаманне для характеристики героїчних рис чоловіка. Згадаймо Сірано де Бержерака в п’єсі Е. Ростана. Отже, вбрання, ніс – все це свідчить, що у сцені полювання зображено чоловіка.
Але деякі дослідники звернули увагу на те, що вершник на Гюнівській пластині сидить, звісивши ноги на один бік коня, тобто, по-жіночому. Це основний аргумент у версії про те, що змальовано вершницю, яка полює на оленя.
За припущеннями різних авторів у сцені представлено жінку – войовницю, тобто, амазонку або богиню: Артеміду чи Аргімпасу. Але скакати на коні, сидячи по-жіночому без спеціального сідла неможливо. А в сцені показано коня у русі. Зображення персонажа, який сидить «по жіночому», знаходить пояснення у техніці виконання сцени, а саме – накладання шаблонів, на яких вміщено образи коня і вершника, один на одний.
Зооморфні образи: кінь і олень змальовані у профільному ракурсі обабіч дерева. Силуети тварин схожі: з підтягнутими животами, на яких позначено стать, стрункими сильними ногами. Кінь з вигнутою шиєю, передні ноги, зігнуті в колінах не торкаються землі. Олень: тварина трохи менша, ніж кінь. Голову увінчують пишні роги, які нагадують дві гілки з пагонами. У спині тварини стирчать дві стріли.
Кого ж зобразив давній художник?
При аналізі трактування образів виникає алюзія на образотворчу манеру, притаманну художникам східного ареалу скіфської культури (Кавказ, Алтай). Отже, звернімось до писемного джерела, а саме до осетинського епосу «Нарти», корені якого йдуть у глибину тисячоліть, до міфів іраномовних племен – скіфів, сарматів тощо.
Нарти – спільнота богатирів, яка складається з трьох родів. Найславетніший – Ахсартагката, до якого належали воїни. Один з них – богатир народжений з каменю – Сослан. Він єдиний, хто проник до царства мертвих і повернувся назад.
В Нартівських легендах є чимало сюжетів, пов’язаних з образом оленя: в ньому може жити душа героя, крім того, олень це і жертовна тварина, і важлива здобич на полюванні, і помічник у випробуваннях героя тощо. Окрема тема – роги оленя: вони мають життєдайну силу. Ми не можемо зіставити зображення на Гюнівській пластині з конкретною легендою, але окремі епізоди дозволяють уявити загальний зміст сцени, її ідею, пов’язану з культом героїв у скіфів.
Отже, «читаємо» сюжет: герой має здобути листя з дерева Аза у царстві мертвих. Дерево є кордоном між двома світами. Щоб проникнути на той світ, герой приносить жертву, вбиваючи оленя.
Ще одна інтерпретація зображення: полювання Гойтосира, яке, мабуть, слід розглядати як жертвопринесення, причому в сцені показано гонитву, тобто смерть жертви не настала, а пишні дерева – символи божеств життєдайних сил природи говорять про відтворення життя. В
сюжеті переплетені лінії скіфської міфології (осетинські «Нарти»), а також – скіфо-еллінські (Гойтосир). Можливо, пластина символізує хварно – абстрактне уявлення про благодать. За деякими джерелами хварно має вигляд сяйва поміж вух царського коня.
Комментариев нет:
Отправить комментарий