«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Витвір вирізняють своєрідність художніх засобів, а також сцена на полі, окресленому хвилястою лінією з листочками та пагінцями. Йдеться про сцену з умовною назвою «Полювання». Центром композиції є зображення дерева з двома кронами: у вигляді ажурної пальметки та стилізованої квітки арацеї. Стовбур трохи нахилено вліво і ділить простір на дві частини. Біля дерева зображено ще три рослини. Всі вони складають загальний фон і, ймовірно, вплетені у зміст сюжету.
Але головну роль відіграють антропоморфний та зооморфні образи. У правій частині картини вміщено зображення вершника на коні, оберненому вліво. Постать людини подана у впівоберта, а голова – у профіль. Привертає увагу обличчя з гротескно великим носом у вигляді трикутника. Волосся нерозділеною масою облямовує лоб і спускається до шиї, а на потилиці злегка закручується вверх. Зачіска, як і стовбур, і гілки дерева, а також інші елементи композиції вкриті «ялинковим» орнаментом, який «оживляє» поверхню мерехтінням рельєфних рисок. Персонаж одягнений у сорочку чи куртку, підперезану поясом, що підкреслює тонку талію, поясний одяг – штани, які щільно прилягають до ніг, взуття – короткі чобітки. У вершника широкі плечі, у правій руці – лук, а лівиця лежить на гориті, щоб дістати стрілу. Гротескне зображення носа у мистецтві притаманне для характеристики героїчних рис чоловіка. Згадаймо Сірано де Бержерака в п’єсі Е. Ростана. Отже, вбрання, ніс – все це свідчить, що у сцені полювання зображено чоловіка.
Але деякі дослідники звернули увагу на те, що вершник на Гюнівській пластині сидить, звісивши ноги на один бік коня, тобто, по-жіночому. Це основний аргумент у версії про те, що змальовано вершницю, яка полює на оленя.
За припущеннями різних авторів у сцені представлено жінку – войовницю, тобто, амазонку або богиню: Артеміду чи Аргімпасу. Але скакати на коні, сидячи по-жіночому без спеціального сідла неможливо. А в сцені показано коня у русі. Зображення персонажа, який сидить «по жіночому», знаходить пояснення у техніці виконання сцени, а саме – накладання шаблонів, на яких вміщено образи коня і вершника, один на одний.
Зооморфні образи: кінь і олень змальовані у профільному ракурсі обабіч дерева. Силуети тварин схожі: з підтягнутими животами, на яких позначено стать, стрункими сильними ногами. Кінь з вигнутою шиєю, передні ноги, зігнуті в колінах не торкаються землі. Олень: тварина трохи менша, ніж кінь. Голову увінчують пишні роги, які нагадують дві гілки з пагонами. У спині тварини стирчать дві стріли.
Кого ж зобразив давній художник?
При аналізі трактування образів виникає алюзія на образотворчу манеру, притаманну художникам східного ареалу скіфської культури (Кавказ, Алтай). Отже, звернімось до писемного джерела, а саме до осетинського епосу «Нарти», корені якого йдуть у глибину тисячоліть, до міфів іраномовних племен – скіфів, сарматів тощо.
Нарти – спільнота богатирів, яка складається з трьох родів. Найславетніший – Ахсартагката, до якого належали воїни. Один з них – богатир народжений з каменю – Сослан. Він єдиний, хто проник до царства мертвих і повернувся назад.
В Нартівських легендах є чимало сюжетів, пов’язаних з образом оленя: в ньому може жити душа героя, крім того, олень це і жертовна тварина, і важлива здобич на полюванні, і помічник у випробуваннях героя тощо. Окрема тема – роги оленя: вони мають життєдайну силу. Ми не можемо зіставити зображення на Гюнівській пластині з конкретною легендою, але окремі епізоди дозволяють уявити загальний зміст сцени, її ідею, пов’язану з культом героїв у скіфів.
Отже, «читаємо» сюжет: герой має здобути листя з дерева Аза у царстві мертвих. Дерево є кордоном між двома світами. Щоб проникнути на той світ, герой приносить жертву, вбиваючи оленя.
Ще одна інтерпретація зображення: полювання Гойтосира, яке, мабуть, слід розглядати як жертвопринесення, причому в сцені показано гонитву, тобто смерть жертви не настала, а пишні дерева – символи божеств життєдайних сил природи говорять про відтворення життя. В
сюжеті переплетені лінії скіфської міфології (осетинські «Нарти»), а також – скіфо-еллінські (Гойтосир). Можливо, пластина символізує хварно – абстрактне уявлення про благодать. За деякими джерелами хварно має вигляд сяйва поміж вух царського коня.
Комментариев нет:
Отправить комментарий