«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Дослідників завжди цікавило питання: чому картину, на якій зображено українського козака, названо чужомовним ім'ям Мамай. Найвідомішою людиною, що носила це ім'я був татарський тумен-баша з половецького роду Мамай Алаш Кият. Його нащадком був князь Богдан Глинський, який теж називав себе Мамаєм. Богдан був призначений намісником Великого князя Литовського у Черкасах і відзначився набором перших козацьких загонів з українців, які з 1492 року вирушали в походи на південь. Саме Богдана Глинського і називають найвірогіднішим прототипом персонажу картини.
Картина «Козак Мамай» набула значного поширення в XVIII—XIX ст. Жодному іншому творові давнього українського народного малярства не судилося прожити таке довге життя в скількох варіантах, повтореннях і копіях.
Найчисельніші колекції цього твору зберігають та експонують Національний художній музей України, Український центр народної культури «Музей Івана Гончара» та Дніпропетровський історичний музей ім. Дмитра Яворницького.
Комментариев нет:
Отправить комментарий