«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Під ним розуміється такий стан свідомості людини, при якому вона одночасно приймає два взаємно суперечливі переконання як правильні, що часто суперечать логіці, її власним спогадам і просто відчуттю реальності.
Дводумство виховується в людях партією «АНГСОЦ» і є стандартом мислення та свідомості як серед членів «внутрішньої» партії (вища партійна еліта), так і серед членів «зовнішньої партії» (рядових членів).
Цей стандарт не поширюється на більшу частину суспільства – так званих «пролів», що становлять приблизно 85 % населення Океанії. «Проли» повинні перебувати в напівтваринному стані та взагалі ні про що не замислюватись за винятком того, як забезпечити задоволення своїх мінімальних життєвих потреб. «Яких поглядів дотримуються маси та яких не дотримуються – байдуже. Їм можна надати інтелектуальну свободу, оскільки інтелекту вони не мають».
Головний герой роману Вінстон Сміт, член зовнішньої партії та співробітник Міністерства любові, отримує можливість познайомитися із забороненою в Океанії книгою Ґолдштайна «Теорія та практика олігархічного колективізму».
У ній розкриваються подробиці того, що таке дводумство:
«... Дводумство означає здатність одночасно дотримуватись двох переконань, що суперечать одне одному. Партійний інтелігент знає, в який бік змінювати свої спогади; отже, усвідомлює, що шахраює з дійсністю, а проте за допомогою дводумства він запевняє себе, що дійсність залишилася недоторканною. Цей процес має бути свідомим, інакше його не здійсниш акуратно, але має бути і несвідомим, інакше виникне відчуття брехні, а значить, і провини. Дводумство — душа АНГСОЦу, оскільки партія користується навмисним обманом, твердо тримаючи курс до своєї мети, а це вимагає повної чесності. Говорити явну брехню і одночасно в неї вірити, забути будь-який факт, що став незручним і витягти його із забуття, ледь він знову знадобився, заперечувати існування об'єктивної дійсності і враховувати дійсність, яку заперечуєш, — все це абсолютно необхідно. Навіть користуючись словом «дводумство», необхідно вдаватися до двозначності. Бо, користуючись цим словом, ти визнаєш, що шахраюєш з дійсністю; ще один акт дводумства — і ти стер це з пам'яті; і так до нескінченності, причому брехня весь час на крок попереду істини. У кінцевому рахунку саме завдяки двозначності партії вдалося (і хто знає, ще тисячі років може вдаватися) зупинити хід історії» (Частина друга, IX: книга Ґолдштайна «Теорія і практика олігархічного колективізму», розділ 1).
Як видно з наведеного уривка, дводумність вимагає від людини чималих зусиль для того, щоб вона могла легко і швидко переналаштовувати свою свідомість на змінні установки партії і не відчувати при цьому внутрішнього дискомфорту.
Тобто, у що людина ще вчора вірила (вірніше – навчилася і звикла вірити), сьогодні треба повністю забути і почати вірити в нове, навіть якщо це нове на 180 градусів відрізняється від старого. Те, що, наприклад, вчора вважалося білим, слід вважати чорним. При цьому людина повинна не вдавати, а щиро сприймати це як чорне.
У романі ця здатність переналаштовуватись виражається словом «біло-чорний»:
«... Ключове слово тут — біло-чорний. Як і багато слів новомови, воно володіє двома протилежними значеннями. У застосуванні до опонента воно означає звичку безсоромно стверджувати, що чорне — це біле всупереч очевидним фактам. У застосуванні до члена партії — благонамірну готовність назвати чорне білим, якщо того вимагає партійна дисципліна. Але не тільки назвати, а й вірити, що чорне — це біле; більше того: знати, що чорне — це біле, і забути, що колись ти думав інакше. Для цього потрібна безперервна переробка минулого, яку дозволяє здійснювати система мислення, яка по суті охоплює всі інші і іменована на новоязі двомисленням» (Частина друга, IX: книга Ґолдштайна «Теорія і практика олігархічного колективізму», розділ 1).
Отже, важливою підмогою у формуванні здібності партійців володіти дводумством є новомова.
Для того щоб дводумство остаточно увійшло в життя громадян, треба послідовно розвивати їх здібності.
На першому етапі вони називатимуть біле чорним і навпаки тому, що цього вимагає партія.
І невиконання цієї установки загрожує людині різними неприємностями. Аж до приміщення у катівні Міністерства любові.
Комментариев нет:
Отправить комментарий