«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Соучредители Комитета - Кирилл Серебренитский (Россия), Арина Смирницкая (Израиль), Ольга Рыбакова (Италия), Олег Гуцуляк (Украина), Светлана Гонска (Польша), Никита Редько (Казахстан).
Соратники Комитета проживают также в Беларуси, Болгарии, Черногории и в Грузии.
В январе 2024 года Комитет был зарегистрирован в статусе специализированного научно-исследовательского подразделения при Штабе Сибирского Казачьего Войска (Атамана Дорохова, Россия/Казахстан).
Это позволило продолжить своеобразную историческую традицию: в 1813 - 1816 годах более 1200 военнопленных ветеранов Великой Армии были приписаны в сибирские казаки, и несли военную службу на границах. Потомки некоторых наполеоновских комбатантов-казаков до сих пор проживают в России и в Казахстане.
***
Изначально Комитет был образован вокруг проекта создания музея Королевского Дома Мюрат на востоке Европы (рассматривались варианты в Украине, России и Грузии, в одном из имений, ранее принадлежавших потомкам короля Джоакино Наполеоне, короля Обеих Сицилий).
Проект был заморожен в результате глобальной катастрофы 2022 года. Комитет, как организация международная, вненациональная и внеполитическая, оказался в предельно сложном положении, но, тем не менее, продолжает своё существование.
Комментариев нет:
Отправить комментарий