УСХД
У Відні в 1920 р. за участю В'ячеслава Липинського і Сергія Шемета, Дмитра Дорошенка, Миколи Кочубея, Адама Монтрезора, Людвіга Сідлецького й Олександра Скорописа-Йолтуховського було створено Украї́нський сою́з хліборо́бів-держа́вників (УСХД) як об'єднання українських монархістів на основі раніше створеної Украї́нської демократи́чно-хліборо́бської партії (УДХП) (травень 1917 р.; орган - «Хліборобська Україна» з 1920 по 1925 рр) та Союзів хліборобів України у Польщі, Румунії, Болгарії, Чехословаччині та Німеччині. У грудні 1920 члени Ініціативної групи підписали статут і регламент, які визначали орденський характер УСХД з триступеневим членством: співробітники присяжні (з Радою присяжних), дійсні й однодумці. Очолював Раду присяжних В'ячеслав Липинський, членом Ради з 1921 р. став також гетьман Павло Скоропадський. З 1922 р.УСХД очолив гетьман Павло Скоропадський, а ідеологом став В'чеслав Липинський. УСХД створює свої відділи у Польщі, Чехії, Німеччині, Югославії та Туреччині. Як дочірна організація існує Центральна управа об'єднаних хліборобських організацій на чолі з І. Леонтовичем та секретарем С. Шеметою.
Для наукового розроблення української проблематики, а також підготовки гетьманської ідеології й кадрів майбутніх борців за українську справу Павло Скоропадський узявся за організацію Українського наукового інституту (УНІ) у Берліні. Цей задум виник на початку 1920-х років, але реалізувати його вдалося тільки 1926 р. Офіційним фундатором УНІ стало Українське товариство допомоги біженцям, яке очолювала дружина Павла Скоропадського. Першим директором інституту став професор Дмитро Дорошенко, який виконував ці обов'язки до 1931 року. Вже незабаром УНІ став помітним фактором громадського життя української спільноти в Німеччині.
10 серпня 1927 року Павло Скоропадський та В'ячеслав Липинський підписали ухвалу про створення Гетьманської Управи об'єднаних українських хліборобських та інших класових організацій. Наказом Скоропадського головою Управи призначався член Ради Присяжних УСХД М. Кочубей, її членами — О. Скоропис-Йолтуховський і А. Монтрезор (обидва — члени Ради Присяжних УСХД).
Найприйнятнішою для України Липинський вважає «клясократію» — форму державного устрою, яка відзначається рівновагою між владою і свободою, між силами консерватизму і прогресу. В основу такого устрою повинна бути покладена правова, "законом обмежена і законом обмежуюча" конституційна монархія. УСХД відстоював таку форму влади, «яка б забезпечувала кожному класові максимум його культурного і економічного розвитку і гарантувала кожному класові участь в управлінні державою». Такою формою державності визнавалася «трудова монархія» з «непартійним дідичем» — гетьманом на чолі. УСХД надавав Павлу Петровичу Скоропадському повноваження свого лідера як нащадку давнього гетьманського роду.
Сам Липинський говорив про Гетьманство так:
«... Ідея Українського Гетьманства – це ідея нового монархізму і нового аристократизму. Ми не хочемо повороту помершого монархічного ладу, ані відродження монархії в її минулих, виродившихся формах… Гетьманство – це символ єдности Української Нації і сили Української Держави, персоніфікований в особі традиційного, національного, дідичного Гетьмана. Воно стоїть понад всіми кастами, партіями, клясами, і до нікого в нації спеціяльно не належить так само, як не може до когось спеціяльно належати і чиїмсь монополем бути само традиційне поняття Української Нації... Гетьманство – це нова форма державного життя нашої Нації, яку ми для синів і нащадків своїх тяжкою працею, жертвами й посвятою ще повинні допіру створити…»; «Нема іншого виходу з цієї нашої національної трагедії і цієї нашої споконвічної руїни, як тільки ідеологічне та організаційне відродження українського консерватизму і возстановленнй власними силами його точки опори Гетьманства...».
Присяга Павла Скоропадського Українському союзу хліборобів-державників (Павло Скоропадський) (1921)
„Приймаю свідомо Статут і Реґлямент УСХД і кладучи під ними мій власний підпис, стверджую цим урочисто, що цей Статут і Реґлямент, у всіх своїх пунктах, вповні відповідають мойому власному духові і моїй власній волі. І в знак мого власного продуманого та непорушного рішення взяти на себе всю відповідальність і всі обовязки, які несуть супроти Рідної Української Землі, супроти Української Нації та Української Держави, супроти свого хліборобського класу та супроти самих себе Присяжні співробітники УСХД, я, Павло Скоропадський, вступаючи до Ради Присяжних, своєю честю і честю попередніх поколінь, що полягли в обороні Рідної Землі і в обороні своєї Незалежної та Суверенної Держави — заприсягаюсь, що:
1) Буду вірно і до кінця мого життя служити ідеї Української Трудової Монархії, побудованої на співпраці і співдружности автономних і самозорґанізованих українських класів і українських Земель, обєднаних в одну Націю і в одну Державу принціпом національної та державної єдности, персоніфікованої в Особі невибираного і дідичного Гетьмана Всієї України та Великого Князя Всея Малия Руси, бо тільки така форма державности в стані забезпечити незалежність і суверенність Української Держави та оберегти честь, достойність і національні права всіх громадян Української Землі од чужинецьких руйнуючих впливів та від рабської залежности од чужинців.
2) Буду проводити цю ідею в життя в рядах орґанізації УСХД, віддаючи їй всі мої сили та збільшуючи їх почуттям єдности і братерства, спільної ідеї та спільної праці. Для того буду дисципліновано виконувати всі постанови УСХД, поступаючись, коли він того вимагатиме, моїми особистими інтересами. Буду все і скрізь піддержувати і зміцняти його авторитет, ставлячи перш за все суворі вимоги в виконуванню своїх обовязків до самого себе, а також вимагаючи від инших співробітників якнайпильнішого виконування прийнятих ними на себе обовязків. Буду працювати над зміцненям нашої внутрішньої єдности через взаємну пошану, братерську любов, чесні і прості взаємовідносини і піддержуваня рівности авторитету.
3) Буду поборювати всякі чужі форми державности на Україні, як не відповідаючі потребі ладу і спокою для моєї Рідної Української Землі, як принижуючі честь і достойність Української Нації; як виховуючі серед нас почуття погорди до самих себе, почуття нашої низчости супроти чужинців та нашої нездатности до незалежного життя і як підюджуючі нас до взаємного винищування себе во імя інтересів чужих націй і чужих держав; і буду боротись зо всякими внутрішніми руїнницькими течіями, що деморалізують нас систематичним розвалом реліґії, моральности, національної самоповаги і національної єдности та, ослаблюючи таким чином нашу внутрішню силу, ведуть нас свідомо або несвідомо під панування чужих націй, чужих інтересів та чужих держав.
4) Не буду ні тепер, ні до кінця мого життя належати до яких би то не було політичних партій та вживати партийної політики до осягненя моїх персональних цілей і не буду без згоди Ради Присяжних брати участи в яких би то не було тайних та явних товариствах, братствах і орґанізаціях. І це моє добровільне Заприсяження, моїм власноручним підписом скріплене, буду мати право замінити тільки Присягою всенародньою, зложеною в Українській Столиці Гетьманові Всієї України і Великому Князю Всея Малия Руси, проголошеному по збудованю суверенної і незалежної Української Держави в формі Української Трудової Монархії.“
Павло Скоропадський 6 листопаду 1921 року. Ванзее.
1930-х рр. в Українському Союзі Хліборобів-Державників (УСХД) відбувся розкол і група В. Липинського, яка зблизилася з Василем Вишиваним (принцом Вільгельмом Габсбургом) утворила 18 серпня 1930 р. власну організацію "Братство Українських Класократів-Монархістів, Гетьманців (БУКМГ)”. Його активістами були Володимир Залозецький-Сас, Василь Кучабський, Микола Кочубей, Роман Метельський, Михайло Савур-Ципріянович. Близькою до цього братства за політичними поглядами була група галицьких монархістів (Іван Кревецький, Іван Крип'якевич, Теофіль Коструба). Друкований орган — «Збірник хліборобської України» (Прага, 1931-32). Питання вибору монаршої (гетьманської) династії братчики залишали на розсуд парламенту, який мав бути скликаний після відродження ук раїнської держави. Проте після смерті В. Липинського (1931 р.) Братство поступово припинило свою діяльнсть.
Більшість активних гетьманців не погодилася з рішенням В . Липинського, і по його смерті (1931 р.) Рада присяжних відновила діяльністьУСХД під головуванням Йосипа Мельника. Формально УСХД ліквідовано (без участі Павла Скоропадського) на засіданні Ради присяжних у Варшаві 1 липня 1937 р.
СГД
У вересні 1937 р. гетьман Павло Скоропадський трансформував УСХД в "Союз гетьманців-державників" (СГД). Після його смерті (1945) згідно з концепцією дідичної (спадкової) монархії: вдова Олександра 29 червня 1945 року перебрала на себе функції регента, а 14 вересня створила Регентську Раду, син гетьмана — гетьманич Данило Скоропадський (5.11.1948-23.2.1957) та доньки: гетьманівни графиня Марія Монтрезор-Скоропадська (1957-1959), Єлизавета Скоропадська-Кужим (1959-1975) та Олена Отт-Скоропадська (1975-2014).
Для опрацювання програмових документів нової організації Павло Скоропадський залучив Осипа Назарука, який вказував, що виключні повноваження й повноту влади гетьман повинен мати у підготовчий період та під час безпосереднього державного будівництва.
Керівництво гетьманським рухом та СГД здійснювала Гетьманська Рада (мала дорадчі функції). Ідейно-напрямними форумами СГД були з'їзди (грудень 1950) та 7-а сесія (липень 1977). На останній прийнято гасло гетьманського руху «Бог, Гетьман, Україна» та конституційні основи Української Держави, яку визначено як «трудову монархію». СГД мала свої організації в усіх країнах української діаспори. Найбільші осередки СГД знаходились у США та Канаді, де у 1930-х рр. їх налічувалось понад 60. У післявоєнний період поширилась діяльність СГД у Німеччині та Великій Британії.
Провідними діячами союзу були А. Монтрезор, О. Назарук (автор статуту і регламенту СГД), О. Скоропис-Йолтуховський, О. Шаповал та ін. Серед членів СГД та його проводу було чимало видатних діячів української науки та культури: Б. Гомзин, Д. Дорошенко, В. Коростовець, І. Марченко, І. Мірчук, О. Оглоблин, Д. Олянчин, Н. Полонська-Василенко, І. Сапіга, Л. Сідлецький (Сава Крилач) та ін.
У США і Канаді гетьманський рух в еміграції репрезентує "Союз Гетьманців Державників у Північній Америці" (United Hetman Organization). У США консервативні державницькі кола еміграції прийняли гетьманську ідеологію і створили у 1924 році Українську Січову організацію Америки (або Гетьманську Січ). У вересні 1924 р. обидві крайові структури об’єдналися і проголосили про своє підпорядкування Павлові Скоропадському. В липні 1936 р. січові організації змінили назви на Українські Гетьманські організації. У США засновно у 1922 році на основі атлетичного молодіжного товариства «Січ», головним отаманом обрано С.-К. Гриневецького. Зародком СГД були просвітньо-спортові товариства і клуби в Східній Канаді, що 1924 об'єдналися під проводом Володимира Босого в Січову організацію («Січ») з виразною монархічною ідеологією: пресові органи «Пробій», згодом «Канадська Січ» та сторінка в газеті «Канадійський Українець». Січова організація поширилася на Західну Канаду, мала численні відділи і власні доми. У 1928 Січову організацію перейменовано на Канадську Січову Організацію, у 1934 — на Союз Гетьманців Державників (понад 60 відділень СГД, які налічували близько 2 тис. членів); з 1930 її пресовий орган: «Український Робітник». Вершком зростання СГД були роки 1937-38 у зв'язку з подорожжю до Канади гетьманича Данила Скоропадського. З другої половини 30-х років гетьманські організації США та Канади керувалися єдиним Статутом Союза Гетьманців Державників Америки, який було затверджено П. Скоропадським 31 липня 1936 р. і прийнято до виконання Центральою СГД 18-19 листопада того ж року. Під час війни діяльність СГД послабла. У 1952 р. на з'їзді в Торонто стався розкол. 1958 припинив виходити «Український Робітник», органом СГД якийсь час була «Наша Держава», a згодом двотижневик «Батьківщина». СГД була одним із засновників і членом Комітету Українців Канади. За ініціативою гетьманських організацій у Філадельфії було засновано Східноєвропейський дослідний інститут ім. В. Липинського, який провадив дослідно-видавничу діяльність насамперед доби Української Держави гетьмана П.Скоропадського, наукової та епістолярної спадщини В.Липинського. Протягом 1950-1970-х рр. у США діяло видавництво «Булава», яким було видано низку наукових праць з історії гетьманського руху.
Завбачаючи свою смерть, Павло Скоропадський вручив Гетьманській Раді правові норми, які, враховуючи Заповіт від 16 травня 1933 року, регулювали б династичну традицію та оформили б ідею легітимності гетьманської влади. Члени Ради розробили проект «Норм про спадковість гетьманської влади й гетьманської булави у Вищому проводі гетьманського руху в Українській Державі», схвалений Радою 29 вересня 1943 року й затверджений П. Скоропадським 1 жовтня того ж року. При цьому наголошувалось, що "Україна є дідичним (спадковим) монархічним Гетьманством і має назву «Українська Держава».
Інші гетьманські рухи
У 1926 р. була створена Гетьмансько-монархічна організація галицької інтелігенції (її статут вироблено за участю В. Липинського).
У 1926 р. Іва́н Васи́льович Полтавéць-Остряни́ця (пом. 1957 р.), наказний отаман Вільного Козацтва України (1917-1920), ад'ютант гетьмана Павла Скоропадського, Генеральний писар Української Держави (1918), отаман Українського національного козацького товариства (1920-1936), був обраний Гетьманом Самостійної Соборної України, отаманом Українського Вільного Козацтва (1936-1942), Українського Національного Козацького Руху (1942—1945), отаманом Запорізької бригади УВК 2-ї Дивізії Української Національної Армії. В інших джерелах титут звучить як Гетьман і Національний Вождь Всієї україни обох боків Дніпра і військ козацьких і запорозьких, Диктатор Української Народної Козачої Республіки. Видав книгу Полтавець-Остряниця І. Бог і єдина козацька нація. — Б.м. (Скитальщина) : Українське Козацтво — УНАКОР, 1933. — 92 с.
Як відомо, ніхто з наступних отаманів Українського Вільного Козацтва (діє неперервно до сьогодні як Світова громадська військово-патріотична організація українських козаків) титулу "Гетьмана" не приймав.
Спадкоємність від Української Держави
30 червня 1941 р. Українські Національні Збори (з ініціативи Організації українських націоналістів революційної (ОУНр) під проводом Степана Бандери) проголосили себе власне спадкоємцями гетьманської Української Держави (квітень-грудень 1918 р.), проголошеної Всеукраїнським з'їхдом хліборобів, прийнявши "Акт відновлення Української Держави" (ОУН не визнала право еміграційного Державного Центру УНР представляти український народ з причин відданя УНР західно-українських земель Польщі; також через відмову СГД брати участь в Українському Національному З'їзді у Кракові не акцентувалося на особі глави держави як гетьмана). Владу на себе прийняло утворене Національними Зборами "Українське Державне Правління" на чолі з Ярославом Стецьком.
Акт відновлення Української держави після 23 років неволі
1.Волею українського народу Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України...
Хай живе Суверенна Соборна Українська Держава, хай живе Організація Українських Націоналістів, хай живе Провідник Організації Українських Націоналістів Степан Бандера!
Слава Україні! Героям Слава!
[підпис] Ярослав Стецько –
Провідник Національних зборів".
Акт відновлення Української Держави було проголошено з балкону будинку товариства «Просвіта» у Львові (Площа Ринок, 10). На башті Князівської гори було піднято національний прапор. Львівська радіостанція повідомила про Акт населення України і передала благословення митрополита Андрея Шептицького з цієї нагоди.
24 серпня 1991 р. Верховна Рада УРСР прийняла "Акт проголошення незалежності України", в якій
"... урочисто проголошує н е з а л е ж н і с т ь У к р а ї н и та створення самостійної української держави — УКРАЇНИ...
ВЕРХОВНА РАДА України
24 серпня 1991 року.
а також прийняла Постанову (Відомості Верховної Ради (ВВР) 1991, № 38, ст. 502)
"... Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки п о с т а н о в л я є: проголосити 24 серпня 1991 року Україну незалежною демократичною державою... 1 грудня 1991 року провести республіканський референдум на підтвердження акта проголошення незалежності.
Голова Верховної Ради Української РСР Л. КРАВЧУК
м. Київ, 24 серпня 1991 року
№ 1427-XII"
Сучасний гетьманський рух
З початком національно-демократичного відродження в Україні з кінця 80-х рр. виникали організації, які проголошували свою спадковість від СГД.
В 2000 р. в Україні, після кількох спроб організувати монархічний гетьманський рух, було утворено організацію під тією ж назвою "Союз гетьманців-державників", що, проте, апелює власне до авторитету В. Липинського, який, насправді, вже до "СГД" не мав стосунку.
Ініціатори - Юрій Терещенко (координатор ініціативної групи в Україні, завідувач кафедрою Історії України та зарубіжних країн Київського державного лінгвістичного університету), Любомир Бей (координатор ініціативної групи в Америці, голова Української Гетьманської Організації Америки); гетьманівна Олена Отт-Скоропадська; Тетяна Осташко (секретар Координаційної ради, старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України); Павло Гай-Нижник (доктор історичних наук, Інститут археографії та джерелознавства НАН України ім.М.Грушевського). 15 жовтня 2001 р. у Києві відбулися установчі збори Всеукраїнської громадської організації «Союз Гетьманців-Державників». яка ставить за мету відродження в Україні консерватизму як суспільно-політичного духовного явища та утвердження його духовних засад. У 2001-2007 роках існував також молодіжний осередок Союзу Гетьманців-Державників, який очолював Олександр Алфьоров. Новостворена організація "СГД" стала суто науково-просвітницькою установою, клубом за інтересами, а після смерті гетьманівни Олени Отт-Скоропадської припинила своє існування.
В кінці 2021 р. починає діяти інформаційний телеграм-канал Часопис "Гетьманат", який привернув увагу до Гетьманського руху. За підтримки Часопису "Гетьманат", ідея українського монархізму знову набуває локальної підтримки. Гетьманці розглядають графа Грегора Розумовського (1965) як можливого Гетьмана в разі встановлення монархічного устрою. Сайт - https://hetmanate.com.ua/chasopys
З виходом із "затінення" в 2006 р. гетьманича Бориса Скоропадського (1956), отже, настає новий етап в історії українського монархічного гетьманського руху - нагальна потреба в дійсно організації орденського типу людей, відданих справі "розбудови і захисту України (Третього Гетьманату)", згідно із заповітом гетьманича Данила Скоропадського. Такою організацією-рухом-орденом було створено в 2011 р. "Союз Українських Гетьманців-Державників" (відновлений), апелюючи до традицій і настанов від 1937 р.
Політичним крилом СУГД (в) була Українська Фаланга як колективний член міжнародного союзу традиціоналістів Східна Фаланга та співпрацювала з рядом новоконсервативних організацій (Східний Бонапартиський Комітет, Інтертрадиціонал та ін.)
В серпні 2024 р. СУГД (в) було трансформовано в "Український Союз Гетьманців-Державників - Нове Покоління" (УСГД-НП). Метою є не зациклювання на певних гетьманських персоналіях (та їх можливих нащадках), "косплеях" чи "реконструкціях" Гетьманату, а формування в українцеві гідного націоналіста-державника, для якого головною метою є робити своїм аристократичний ідеал козака-лицаря (мати поряд з правами обов’язки; передавати спадщину предків, захищати загальне благо своїм прикладом, працею та родинними зв’язками, укоріненими у власній культурі). Група у Фейсбуці - https://www.facebook.com/groups/hetmanat
Комментариев нет:
Отправить комментарий