Олег Самородний: Сыру Джаз (Sõru Jazz) 2017: юбилейный, десятый фестиваль джазовой музыки, проходящий на острове Хийумаа в Эстонии

В 2017 году юбилейный, десятый фестиваль джазовой музыки, проходящий на острове Хийумаа в Эстонии, выдался на славу. Великолепные зарубежные исполните-ли. Да и эстонский джаз, пожалуй, был представлен лучшими из лучших.

Насыщенная четырехдневная концертная программа предоставляла гостям фестиваля обширный выбор впечатлений. Концерты проходили по всему острову, помимо традиционных площадок в рыбацких портах Сыру и Калана, также в портах Орьяку и Кярдла, которые принимают яхты и прогулочные катера.

Побывать на всех концертах физически было сложно, поэтому напишу только о том, что видел и слышал.

Фестиваль открывало молодежное трио Майму Йыгеда, которая сама играет на аккордеоне, а ее партнеры Лаури Кадалипп – на саксофоне и Мартин-Ээро Кырессаар – на контрабасе. Пожалуй, впервые на Сыру Джаз столь отчетливо звучали мотивы фолк-музыки, которые органично вплетались в джазовые импровизации. У трио выходят задумчивые композиции, вызывающие не только теплые чувства в душе, но и по-буждающие слушателей к медитативным размышлениям.

Примерно такая же, спокойная, не экспрессивная манера исполнения присуща и дуэту в составе Анны Пыльдвеэ (вокал) и Эрки Пярнойя (гитара), репертуар которых складывается из разных песен, неспешное течение которых – нет не убаюкивает, — а умиротворяет, что ли, слушателей.

Ігор Галущак: Дмитро Ярош і Тарас Стецьків закликали українців до єднання у твердині козацького духу

На острові Хортиця відбувся збір Комітетів Національної Дії, в якому взяли участь понад 200 делегатів з 20 областей України. Головним же підсумком збору стало заснування Форуму Національної Дії – постійно діючого центрального виконавчого органу, який буде координувати роботу Комітетів Національної Дії на загальноукраїнському рівні.

Основним же завданням Форуму, я зазначають ініціатори — Тарас Стецьків та Дмитро Ярош — є залучення нових середовищ та активних громадян по всій Україні для формування широкої загальнонаціональної громадянської сили, здатної змінити Україну.

Водночас збори ухвалили проект Маніфесту. Метою новітнього громадянського утворення є «здобуття Україною самостійності у внутрішній політиці й суверенності у зовнішніх стосунках, в утвердженні людини в суспільстві, суспільства – в державі, держави – у світі». А засобами реалізації цієї мети Форум визначає підтримку й координацію активностей громадян, спрямованих на кардинальну зміну суспільних відносин в усіх сферах життєдіяльності українського суспільства.

Katerina Biłyk: Дві сторони одного символу: «Еллада» Євгена Маланюка

Метою даної статті є розгляд України, зокрема України-Еллади як символу в поезії Є. Маланюка (1). Символ у Маланюка відіграє міфотворчу роль в його поезії. Загалом світобачення поета можна визначити як символічне. Він створює власні символи, історичні і сучасні постаті розуміє як символи. Події власного життя, інтимна лірика і присвяти сучасникам також вписані в символічний контекст.

Символи Маланюка виконують ідеологічну (зазначення власної життєвої та політичної позиції, свого світогляду, окреслення меж чужого, ворожого) функцію, естетичну (ідеал краси), емоційну (висловлення своїх почуттів), історіософічну (роздуми над історичною долею держави, визначення джерела катастроф або, навпаки, джерела безсмертя ідеї України тощо), інвективну (викриття вад і пороків, виголошення прокляття), теологічну (надання патріотизму релігійного забарвлення), ідеалізуючу (побудова державного ідеалу).

Маланюк ставить знак порівняння між Україною і Елладою. Для нього Еллада – збірний символ, який має мало спільних рис з історичною античною Елладою. Еллада Маланюка – це та ж сама Україна, її історія і сьогодення, ментальність і світобачення українців. Еллада для Маланюка символізує добро, естетику, упорядкованість, які протистоять злу, руїні та хаосу як на сучасному етапі, так і в попередніх історичних епохах. Його Еллада – це ідеал, ідеальна країна та ідеальна держава. Еллада Маланюка підкреслює зв’язок української культури та історії з загальноєвропейською, спадкоємність традицій, пам’ять про історичне минуле. Грецька культура (з Еллади) вважається взірцем для всієї подальшої європейської культури, і Маланюк, співвідносячи Україну з Елладою, наголошує на необхідності для України брати приклад з Еллади, а також самій перетворюватися на взірцеву (усвідомлене перетворення на міф).Власне, для всієї Празької школи, до якої належав Є. Маланюк, є властивою історіософія, співвіднесення теперішнього з минулим, перенесення історичних назв, імен і реалій на сучасність. Одні представники Празької школи брали за основу свого художнього світу історію Київської Русі (О. Лятуринська, О. Стефанович), інші – козацьку добу (Ю. Дараган), Маланюк обрав античність, Елладу і Рим. Як вважають дослідники, «античний» кут зору на життя – знак опозиції, протистояння до «червоного хаосу»2. На думку цих дослідників, Маланюк протиставляє античний світ сучасному йому світу, в якому панує більшовизм. Цю тезу можна як спростувати, так і підтвердити. Скоріше, слід розуміти античність Маланюка, як я звертала увагу вище, як певне поняття, певну упорядковану і символічну площину, яка протиставляється «новому світу», в якому минуле руйнується, зв’язки з ним розірвані і порушено будь-який порядок життя. Подібне протиставлення спостерігається протягом всієї історії, про що також йшлося вище. Ось рядки з однієї поезії Маланюка: «…з вічним сонцем Еллади, звитяжцем скитійської мли» [Батьківщина]3. Еллада розглядається ним як переможець темряви, зла, поганських орд. Як історична Еллада перемагала варварів, так і Степова Еллада мусить перемогти варварську Чорну Елладу.

Ярослав Галущак: Слово про краєзнавця Тараса Маланюка

Роблячи підбірку матеріалу про краєзнавців Прикарпаття, з великою радістю дізнаюсь, що мій колега по попередній роботі Маланюк Т. З. написав і опублікував досить значну й актуальну на сьогоднішній день монографію по патріотичному вихованню (Маланюк Т. З. Патріотичне виховання учнів основної школи засобами туристсько-краєзнавчої роботи: монографія. – Івано-Франківськ, Місто НВ, 2017. – 304 с.). В якій зібрано великий теоретичний матеріал з даного питання, багатий власний досвід автора, розкрито патріотично-виховний потенціал туристсько-краєзнавчої роботи. Радіючи за колегу, я дав собі слово, що напишу про нього статтю, як про цікаву й комунікабельну людину, трударя на педагогічній ниві, невтомного туриста, досвідченого краєзнавця. І ось, стаття написана, прошу, читайте й дізнавайтесь.

Маланюк Тарас Зіновійович народився 30 вересня 1962 року в селі Гошів Долинського району Івано-Франківської області. Шкільну освіту здобув у Гошівській восьмирічній школі та у Болехівській середній школі №2. Після закінчення школи навчався в Івано-Франківському технічному училищі №13. З 1981 по 1983 рік проходив строкову службу у збройних силах СРСР.

Свою трудову діяльність Т. Маланюк розпочав на виробництві. Працював слюсарем-складальником радіоапаратури на «Радіозаводі» (виробниче об’єднання «Карпати») в Івано-Франківську в мікрорайоні «Пасічна» (1983 – 1987 рр.). Відчувши в собі поклик до педагогічної роботи, краєзнавчої діяльності, історичних знань, здобуває вищу освіту на історичному факультеті Івано-Франківського державного педагогічного інституту ім. В. Стефаника (1987 – 1992 рр.).

Ярослав Галущак: Слово про краєзнавця Василя Харитона

Готуючи попередні статті, помічав, що все частіше зустрічаю в періодиці та у фонді читального залу суспільних наук Наукової бібліотеки Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника праці (публікації та книжки) свого колеги-однокурсника Василя Харитона. Я дав собі слово, що напишу статтю про цю цікаву і неординарну людину, невтомного краєзнавця, наполегливого пошуковця-дослідника. І ось, прошу, стаття, читайте, дізнавайтесь.

Харитон Василь Ярославович народився 12 квітня 1963 року в селі Черніїв Тисменицького району Івано-Франківської області. Сім’я була музикальна, співуча. Батько, Ярослав Харитон, був професійним співаком.

Василь Харитон отримав досить цікаву, різносторонню освіту. В 1970 –  1980-х роках вчився в Черніївській середній школі. Музичні знання здобував в Івано-Франківській дитячій музичній школі №1 (по класу скрипки). А по закінченні школи, технічні знання здобував в Івано-Франківському технічному училищі №13 («позитронівському») та на вечірньому відділенні Івано-Франківському інституті нафти і газу (1985 – 1986 рр.). Для своєї майбутньої професії педагога та історика-дослідника, у 19991 році закінчив історичний факультет Івано-Франківського педагогічного інституту ім. В. Стефаника та в 1994 році філософський факультет Прикарпатського університету ім. В. Стефаника (спеціальність «Психологія»).

Алексей С. Железнов-Авни: Фестиваль «Україна та Ізраїль разом!»

На фестиваль «Україна та Ізраїль разом!»  в Тель-Авиве приехали дети, чьих родителей убили российско-террористические банды, которые вторглись в Украину, сея смерть и террор. Дети пели гимн Украины и читали стихи. Стихи о своей жизни. О себе. Одна девочка, чей отец погиб от российских бандитов, не смогла прочесть и расплакалась. С ней плакал почти весь зал и я тоже не мог сдержать слез.

Да будут прокляты кремлевские фашисты и их шакалы на Донбассе.

Любого, кто тут гавкнет в защиту подонков, ждет мой бан и вечное проклятие от всех честных людей.

Фоторепортаж

Григорій Халимоненко: Тривожні симптоми

Туранли, Фергад. Козацька доба історії України в османсько-турецьких писемних джерелах (друга половина XVI – перша чверть XVIII століття) / Фергад Ґардашкан Оглу Туранли. ― К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2016. ― 606 с.

Професор-сходознавець Григорій Халимоненко, відомий в Україні й за її межами низкою праць, зокрема «Історією турецької літератури, монографією «Тюркська лексична скиба українського словника». Відомі також виступи цього науковця в українській та зарубіжній пресі стосовно розвитку сходознавства в Україні. Декотрими враженнями щодо рівня української орієнталістики ділиться професор Г. Халимоненко.

Орієнталістика здатна вносити вагомий вклад у розвиток  держави лише тоді, коли вона розвивається не лише як галузь філології, а пропонує суспільству, отже й владі, як найактуальніші дослідження й рекомендації ще й в царині історії (в цьому разі воєдино з філософією й політологією). А останнім часом в розвинутих державах почесне місце відводиться інституціям, що досліджують економіку Сходу. Що стосується цієї третьої галузі орієнталістики, то мусимо сказати, що ефективною вона може бути за обов’язкової умови: науковець-економіст повинен мати  ще й базову сходознавчу освіту. Не випадково ж в сусідній Росії інститути  чи факультети сходознавства мають три відділення: філологічне, історичне й економічне –  з низкою відповідних кафедр. Що ж в Україні? Наша орієнталістика у вищій школі, на жаль, суціль філологічна – розмову про неї варто повести за іншої нагоди, можу лише повідомити: тут є певні успіхи, але поки що це все таки «кульгава качечка». Наведу один лише приклад – за роки відновленої незалежності ми не видали підручника кримськотатарської мови українською, не підготували історії кримськотатарської літератури, не дали суспільству оновленої історії  цього народу. Ба більше, ми не маємо жодного науковця, українця за походженням, який володіє кримськотатарською. А могли й повинні були  це все зробити… Лише нещодавно відкрили у Шевченковому університеті спеціальність «кримськотатарська мова» та «історичне сходознавсто» – слава богу, але це мав зробити ще міністр освіти  за президентства В. Ющенка.

Ігор Галущак: На Верецькому перевалі незабаром постане меморіальне кладовище січовиків Карпатської України

Роботи з будівництва та облаштування меморіального кладовища січовиків Карпатської України на Верецькому перевалі нині завершуються. Принаймні, в цьому переконалися голова Львівської обласної ради Олександр Ганущин і керівник КП «Доля» Святослав Шеремета, котрі разом з керівництвом району та підрядниками виїхали на місце, аби перевірити стан та якість виконаних робіт.

Довідка.

У жовтні-листопаді 2008 р. комунальне підприємство Львівської обласної ради з питань здійснення пошуку поховань учасників національно-визвольних змагань та жертв воєн, депортацій і політичних репресій «Доля» за дорученням Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій провело пошук місць поховань вояків Карпатської Січі на Верецькому перевалі. Дослідження проводилися в околиці сіл Жупани Сколівського р-ну Львівської області та Верб’яж Воловецького р-ну Закарпатської області. Як засвідчили знайдені під час розкопок матеріали, це були вояки Карпатської Січі – галичани, розстріляні на Верецькому перевалі у березні 1939 р.

Зазначимо, що військовим органом Карпатської України була мілітарна організація «Карпатська Січ», початки якої сягають листопада 1938 року. Своїм основним завданням організація вважала захист Закарпаття від нападів угорських і польських диверсійних загонів.

Найбільша битва розгорнулась 15 березня на Красному полі – рівнині, що лежала на правому березі Тиси поблизу Хуста. В цьому бою загинуло близько 230 січовиків, чеських воїнів і добровольців.

На центральному напрямі бої відбулися на околиці міст Сваляви та Іршави. Січовики втратили близько 200 убитими і понад 400 пораненими; в полон було взято біля 300 осіб.

У боях по лінії фронту від Королева до Хуста угорці полонили багато чехів і 450 січовиків, серед яких було чимало галичан.

18 березня 1939 р. останні захисники Карпатської України припинили опір. Убитих січовиків поховали на Верецькому перевалі, за кілька метрів від лінії тодішнього кордону. На братській могилі поставили дерев’яний хрест.

Сергей Путилов: «Сирийская рулетка» Путина

Сергей Путилов, Духовно-переселенческое движение «Ойкумена»

Американская бомбежка крылатыми ракетами союзника Москвы, Сирии, показала, что Трамп, в отличие от Обамы, с Кремлем шутить не намерен. Нет никаких сомнений, что бессмысленный с военной точки зрения массированный удар «томагавками» адресовался не столько Асаду (обвиненному в применении химического оружия), сколько Путину. Новый американский президент, окруживший себя генералами и поставивший на пост главы Пентагона Джона Нормана Мэттиса по кличке «Бешеный пес», с ковбойской лихостью показал хозяину Кремля его истинное место не только на Ближнем Востоке, но и в мире. Характерно одно из выражений Мэттиса, проявившего себя решительным и опытным командиром во время войны в Ираке»: «Будьте предельно корректны, профессиональны, но при этом имейте заранее в голове план как убить каждого, кто приближается к вам».

Неожиданная для кремлевских «трампоманов» бомбардировка сирийской базы показала в каком стиле Белый дом намерен утверждать в дальнейшем свое мировое доминирование. Спуску не дадут никому, даже режиму в Северной Корее, бряцающему своим ракетным арсеналом и к берегам которого была направлена группировка флота США. Для тех кто сомневается в лидерских качествах Америки заготовлена «мать всех бомб», сброшенная на афганских талибов. Очевидно, что напряженность, основная линия которой проходит между сферами влияния России и развернувшей гонку вооружений Россией, будет и дальше расползаться по планете. Очевидно, следующим шагом станет укрепление военной мощи Евросоюза, который видит угрозу своей безопасности в эскалации конфликта на Донбассе, присоединении Крыма к России и размещения наших ракет «Искандер» у восточных границ Североатлантического альянса. Вашингтон уже потребовал от расслабившихся европейских союзников вносить требуемые 4 процента ВВП на укрепление НАТО, о чем те позабыли со времен окончания «холодной войны». В Европу перебрасываются новейшие американские истребители Ф-35, созданные по технологии «стелс».

Роман Лебедев: Обратный взгляд в Черное Солнце

Как-то раз ко мне пришла идея обратного взгляда. Заглянуть внутрь своих глаз своими же собственными глазами. Позже, проводя некоторые эксперименты по астральному выходу из тела, у меня почти спонтанно получилось обратить свое сконцентрированное внимание, т.е. взгляд своих глаз внутрь мозговой коробки, где была обнаружена Живая Чернота:

Я пытаться создавать внутри своего мозга область, состоящую из кромешной тьмы. Сформированное мной облако тёмного тумана стремительно увеличивалось в размерах, его чернота сгущалась, и вот уже почти все просторы, которые я смог лицезреть в своём черепе, налились абсолютно чёрной материей. Живая Чернота, протекая по глазным нервам, наполнила оба глазных яблока, и уже не я наблюдал за ней, а она пыталась вырваться из недр небытия [Бытия!] в окружающее пространство моей комнаты. Интересно, но я буквально физически, глазами, внутренней частью костей черепа ощущал давление, оказываемое сей субстанцией.

Помимо данного чёткого образа, поглотившего всё моё внутреннее существо, у меня было ясно сформулированное желание, намерение, волевой акт: прорвать черноту ментального барьера и проникнуть в Потусторонний Мир. Казалось, что состояние, в котором я находился, длилось уже целую вечность. Состояние, когда столкнулись в жесточайшей битве мир Нави и мир Яви. Противостояние, в котором концентрация и напряжение двух миров достигли своего пика, и эта борьба происходила у меня в голове, охватив постепенно и всё моё тело.

В этот самый момент произошло настоящее чудо, которое я не мог себе ни вообразить, ни представить. Я испытал чувство взлёта, как будто всего меня вырвали с кровати и быстро понесли куда-то ввысь за грани нашей Вселенной.

Тарас Журба: Желтый шаманизм

Желтый шаманизм — уникальное духовное течение, возникшее в начале второго тысячелетия нашей эры на территории современных Монголии, Бурятии и Тывы. Формальной причиной для появления этого духовного учения стало проникновение Желтой Веры, так называется тибетский буддизм в саянском регионе, традиционно считающемся колыбелью Черной Веры, или шаманизма, Веры Вечного Неба. Религиозной основой для подобного диалога и дальнейшего слияния стало взаимное признание этими традициями глубокой связи своих духовных корней, которая уходит в праисторическую древность. В результате общения лам и шаманов было обнаружено, что многие божества пантеонов этих традиций, искони почитающиеся обеими традициями, в действительности идентичны. Многие буддийские небесные покровители признаются шаманами как сайхусы — Силы, покровительствующие людям. В то же время буддистами главный патрон, хранитель шаманского учения, Даин Тээрг был признан Святым Буддой. Этому божеству, почитаемому под именем Хам Богдо Даин Тээрга, что с монгольского означает «Святой Будда Шаман Высший Небесный Воин», был построен специальный монастырь в Хубсугульском аймаке Монголии, где непрерывно происходили моления ему.

В тибетской иконографии Даин Тээрг изображается как с шаманскими атрибутами, лук и стрелы, символ безупречной точности, способности достигать совершенных целей, плетью, способности управлять «конем судьбы», так же и с ламаистскими — Знамя Победы и молитвенные четки. Как правило его изображают в присутствии Гуру Падмасамбхавы, а также Ламы Цзонхавы. Эта традиция свидетельствует о глубокой связи культа Даин Тээрга с учениями основных буддистских школ, в частности с традицией Старой школы Ньингма, учением Дзогчен, а также Новой школы Гелугпа и учением Лам-рим.

Александр Кацура: Демократия против социализма: Борьба двух исторических проектов объединения человечества

Кацура Александр Васильевич – к. ф. н., член Союза российских писателей. E-mail: akar36@yandex.ru

«Проклятый Запад»

Путем катастроф и падений… «уголь превращается в алмаз», 
Россия – в Америку; в новую, а не старую Америку.
А. Блок
(из предисловия к поэме «Возмездие»)

Мы «новой Америкой» не стали. «Старой», впрочем, тоже. Зато мы и сегодня продолжаем облагораживать мир, щедро расточая свой генофонд по многим странам, но особенно в сторону «проклятого Запада». Распространенное у нас это проклятье на самом деле – нелепость. Ибо Россия – не Восток. Она тоже Запад. Или, если хотите, восточный край западной христианской культуры. Другими словами, культуры европейской (духовная форма которой отлита по матрице иудеохристианского фермента). Именно в силу этого могучего влияния Европа породила (особенно за последнюю тысячу лет) великую науку, великое искусство и великий корпус гуманистических идей. Россия и Америка оказались в поле этого влияния, и это принципиально сказалось на их развитии за последние три столетия. Если хотите, Америка – это далекий западный край все той же христианской культуры (при таком широком взгляде конфессиональные различия в христианском учении принципиального значения иметь не могут). Сан-Франциско – в той же степени город европейской культуры, как и Владивосток, причем оба города спокойно взирают друг на друга прямо через океан. Здесь можно прибегнуть и к такой метафоре: Россия и Америка – это два могучих пространственных крыла старушки-Европы, которая, таким образом, словно птица, обняла все Северное полушарие планеты.

3 Мая — День Тюркского Единства

В столице Татарстана городе Казань активисты Союза татарской молодежи «Азатлык» провели два мероприятия, посвященные дню тюркского единства или иначе тюркизма.

В 12 часов дня на центральной улице Баумана активист Азатлыка Кирилл Агзамов провел одиночный пикет с плакатом «3 мая — День тюркского единства! Тюрки! Укрепляйте братские отношения, уважайте, помогайте друг другу, забудьте про взаимные обиды! Тюрки! Дружите, дружите, поддерживайте, любите друг друга! «Единство в языке, мыслях и деяниях», — Гаспринский. В единстве народов — залог мира и процветания».

Через несколько часов активисты «Азатлык» возложили цветы к памятнику великого тюркского деятеля Садри Максуди в сквере «Стамбул». Председатель СТМ «Азатлык» Наиль Набиуллин подчеркнул, что в лице Максуди, татарские патриоты выражают свое почтение всем идеологам тюркизма, таким как Юсуф Акчура, Зия Гекальп, Нихаль Атсыз и другие.

Активисты так же выразили сожаление, что День Тюркизма не отмечаются в большинстве тюркских государств и республик, и надежду на то что данное мероприятие послужит популяризации и распространению данного праздника.

Юрій Макаров: Презумпція москаля: Я, етнічний росіянин, вважаю за умовчанням кожного по той бік лінії зіткнення поганим москалем, доки не буде доведено протилежне

Скандал не на жарт вибухнув ніби на рівному місці. Або не на рівному. Судіть самі. На гробки моя дружина їздила на цвинтар відвідати батька.
І знову зайшла на ділянку біля центрального входу, де тепер ховають вояків. Ми, як і кожна нормальна українська родина, весь час так чи так перебуваємо в силовому полі війни, тож уявлення про кількісні та якісні характеристики біди маємо, але побут бере своє, а безпосереднє зіткнення із проявами лиха спричиняє конче необхідний струс і додаткове щеплення адекватності. Сотні поховань: ім’я, прізвище, позивний, дата загибелі, інколи короткий коментар. Останні поховання свіжі, буквально двотижневої давності. І вже приготовлені вільні місця для могил, які невдовзі неминуче будуть заповнені. Ти розумієш, що це так. Майже в кожному місті та селі країни. Десь більше, десь менше.

Дружина не спала півночі, а відтак написала в соцмережі короткий, повний сліз пост із рефреном «Убий москаля!». І тут почалося! Запис перепостив один відомий у своєму середовищі літературний критик, який спеціалізується на російській та російськомовній літературі. Корінний киянин, здавалося б, людина зі смаком, досвідом і освітою, він обурився мракобіссям і дегуманізацією: «Світлано (це моя дружина. — Авт.)! Ти закликаєш убивати всіх росіян? Геть усіх?». Ну а далі жвава дискусія, градус якої тепер можна тільки уявляти заднім числом, бо пильний Цукерберґ негайно прибрав зі стрічки взірці «мови ненависті» разом із приводом.

Вышел новый номер «Вестника Гуманитарные исследования Внутренней Азии»

Хурай, Хурай, Хурай!

Сегодня вышел новый номер «Вестника Гуманитарные исследования Внутренней Азии», посвященный тэнгрианско-буддийской цивилизации и этноконфессиональным традициям народов Внутренней и Северо-Восточной Азии.

Выражаю благодарность Николаю Вячеславовичу Абаеву, Татьяне Иннокентьевне Гармаевой и Редколлегии Вестника! Один из экземпляров летом отвезу к таёжникам Северного Алтая на речку Ку//Лебедь, моим дорогим лебединцам, ку-кижи, информацией которых воспользовался для написания статьи в данном номере Вестника, а также благодаря мистическому и судьбоносному вмешательству которых с середины 90-х гг. встал на Путь постижения великой и таинственной силы Алтай-хана.

(с) Роман Лебедев

ЧИТАТЬ, СКАЧАТЬ статьи журнала можно по адресу
http://journals.bsu.ru/ru/journals/vestniki/gumvestnik/38