«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Розташований він у межах Городоцького, Кам’янець-Подільського та Чемеровецького районів Хмельницької області на площі 261316,0 га (12,5% території області). До речі, за площею національний парк «Подільські Товтри» є найбільшим у Європі.
П’ятнадцять-двадцять мільйонів років тому поверхня сучасного Поділля була вкрита водами внутрішнього Сарматського моря. На ділянках суходолу, завдяки м’якому, теплому клімату, пишно розвивалася субтропічна рослинність. Багатими і різноманітними були фауна та флора тодішніх морських глибин. Протягом мільйонів років у теплих мілководних товщах відмирали гігантські колонії коралів, водоростей, молюсків та безлічі інших морських організмів. Їх рештки разом з дрібними частинками гірських порід поступово нашаровувалися вздовж узбережжя древнього моря, утворивши величезний коралово-рифовий бар’єр завдовжки кілька сотень кілометрів.
Коли внаслідок процесів Карпатського гороутворення територія сучасного Поділля почала підніматися, море відступило на південний схід. А замість його залишилося височіти довге пасмо вапнякових гір, яке називають тепер Товтрами.
Різні за висотою, заліснені й лисі, всі товтри мають спільну рису: їхній південно-західний схил крутий, а північно-східний – пологий. Вершини багатьох товтр вкриті білими вапняковими валунами, здалеку схожими на овечок. Недарма у народі переповідають легенду про товтру Грабина біля села Кривчик Дунаєвецького району. Вона про те, як циган-пастух покарав злого пана, заховавши в підземних нетрях поруйнованого замку панську отару вівців. Панові ж залишилися самі валуни.
Загалом Товтри просто рясніють подібними народними переказами. Приміром, біля старого млина у Приворотті неподалік Кам’янця-Подільського чекав на побачення з красунею-селянкою народний герой Устим Кармалюк. Гора над млином з того часу носить його ім’я. Коли виходиш на велику галявину біля вершині Кармалюкової гори, то краєм стежки стелеться барвінок, гудуть бджоли над квітучими кущами глоду, під старезними дубами зеленіє, запрошуючи перепочити, висока трава. Може саме під цими дубами з могутнім, вузлуватими гіллям і корінням, сидів біля багаття Кармалюк з вірними товаришами-побратими, може звідси зненацька налітали вони на панські маєтки, мстили за кривди народні? Кажуть, якщо прикласти вухо до стовбура дуба в тиху ніч, можна почути, як тужить, плаче дерево, розповідаючи як від зради загинув Устим.
А біля Нігинського перевалу в тамтешній печері переховувались від татарських набігів мешканці прадавніх сіл Нігин і Черче. Місцеві селяни переповідають, що нібито стінами печери протягом кількох тижнів татарської облоги текла не вода, а молоко – аби подоляни не страждали від голоду й спраги. А жителі села Івахнівці до прикладу вірять, що вода з джерела на тому місці, де колись ступила нога Богоматері, цілюща й дарує прозріння.
Але не лише мальовничими природними красотами вирізняється Подільський НПП серед інших природних парків України. Його адміністративним центром є старовинне місто Кам’янець-Подільський. Воно також є національним історико-архітектурним заповідником України, до складу якого входять Михайлівська церква (VI ст.), Кам’янець-Подільська фортеця (ХІ-ХІІ ст.), Домініканський (XIV ст.) та Францисканський (XIV ст.) монастирі, Вірменські собор, дзвіниця та торговельний будинок (XV-XVII ст.), Кафедральний костьол (XV-XVI ст.), Петропавловська церква (1569 р.), Турецький мінарет (1639 р.), монастир домініканок (1720-1722 рр.), Духовна семінарія (1756 р.) та ін. А в Кам’янець-Подільському ботанічному саду зростають біля 3000 видів рослин з різних кліматичних зон, зокрема більше 600 видів тропічних рослин.
Чимало історичних пам’яток нині можна оглянути й на території самого Товтрянського парку. Це — печера «Атлантида» та печера Устима Кармалюка в с. Маліївці, Бакотський печерний монастир біля смт. Стара Ушиця тощо. Звісно, особливо ваблять відвідувачів вже згадувані легенди про славетного подільского народного месника. Якщо в Карпатах що не камінь — то Довбуша, на Придніпров’ї що не дуб — то Хмельницького, то на Поділлі кожна печера просто мусила свого часу бути криївкою Устима Кармалюка!
В селі Маліївці, до речі, збереглась чудова резиденція графів Орловських – з палацом (1788), чудовим ландшафтним парком, стилізованою під замкову башту водонапірною вежею та фонтанами. Але найбільше на території парку вражає скеля-водоспад з кількома невеликими печерами. Народ вважає ці гроти місцем, де переховувався Устим. Однак, чи дійсно бував він в Маліївцях – велике питання. А от колишні власники маєтку — Орловські називали цю скелю іменем святого Онуфрія. І справді: в цих печерах за віки до Кармалюка був ранньослов’янський скельний монастир. У 1708 р. тут було засновано василіанську обитель. Тут збереглися навіть вівтарні ніші та віконечка, прориті в м’якому пісковику.
А казковий світ Товтр продовжує жити своїм життям. Під сонцем і теплим літнім вітром думають тут вапнякові скелі свої прадавні думи. Люди, які мешкають тут, може з часом складуть про свій край нові легенди та пісні. Й ще довго чисельні мандрівники приходитимуть сюди, долаючи кілометр за кілометром, щоб назавжди закохатись у древню красу та мудрість Подільського краю.
Комментариев нет:
Отправить комментарий