Волонтерський рух допомоги українським військовикам (ЗСУ, Нацгвардії й добробатам), які з 2014 року стримують російську збройну агресію, виник стихійно й охопив усі верстви українського суспільства. Важко означити точну кількість активістів і волонтерських організацій. Наразі держава не веде їх чіткого обліку. Але за даними соціологічного опитування, проведеного у вересні 2014 р. Київським міжнародним інститутом соціології, кошти на рахунки армії переказувала третина жителів України, а ще чверть передавала допомогу через волонтерські організації. При цьому волонтери збирали й доставляли українським бійцям в зону АТО різноманітні ресурси, від харчів, ліків, одягу, амуніції, автотранспорту, військових приладів до ремонту та вдосконалення техніки. Доволі часто під обстрілами й небезпекою для власного життя. Це нагадало первісне значення слова «волонтер» (від фр. volontaire — доброволець) — людину, яка добровільно поступала в позаминулому столітті на воєнну службу у Франції. І хоч наш народ вже втомився четвертим роком війни і добряче зубожів, він не перестає допомагати своїм захисникам.
Серед ревних волонтерів — військові капелани українських церков, які окрім своєї душпастирської праці, ще й тягнуть лямку тилового забезпечення нашої армії і добробатів. Згадаємо тут тільки тих, з ким перетинались: о. Василя Жупника, о. Василя Довганюка, о. Миколу Мединського, о. Михайла Дзюбу з Коломийської єпархії УГКЦ, які часто виїжджають на бойові позиції на фронт з допомогою нашим військовим. З Івано-Франківської архієпархії УГКЦ — о. Романа Залеського, о. Володимира Олійника, о. Дмитра Бігуна…
Нещодавно з поїздки зі сходу країни повернулися капелан о. Василь Довганюк разом з «Медиком», колишнім афганцем Олександром Гуцуляком та волонтерами. І зразу ж на своїй сторінці у фейсбуці о. Василь Дорогі показує відео, в яких важких умовах працюють наші волонтери. І закликає усіх: «Не осуджуйте волонтерів без причини, просто попробуйте самі допомагати. Будьмо милосердними, допомагаймо рідним захисникам, ставаймо в ряди їх помічників… Волонтерство — це неоплачувана, свідомо добровільна діяльність на благо інших. Будь-яка людина, що свідомо і безкорисливо трудиться заради добра ближніх, може називатися волонтером». А далі капелан говорить: «В умовах неоголошеної війни, яка ведеться на сході країни, наш громадянський обов’язок — допомогти та підтримати бійців всіх військових формувань Збройних сил України та добробатів, які захищають нашу Батьківщину та нашу свободу. На схід України прийшла важка зимова пора, це ще одна вагома причина пам’ятати й допомагати нашим хлопцям — нашим захисникам, які воюють на фронті, щоб ми з вами могли спокійно спати!»
Не можемо не згадати добрим словом ГО «Народна Рада Прикарпаття», яка утворилася під час Революції гідності та її керівника Мирослава Римарука й активного учасника і промотора нових ідей у волонтерському русі Іванну Залеську. Пригадалося, як їхній «бус» схопив кулю, коли вони виходили з під Дебальцево, куди возили допомогу українським військовим. Окрім військових, ця громадська організація допомагає родинам полеглих воїнів та сиротам. Незабуває також і за ув’язнених. Нещодавно спільно з Івано-Франківською архієпархією, вони облаштували капличку в жіночій колонії у Маріямполі і привезли туди три пральних машини та гуманітарну допомогу.
Ще одна відома добрими справами організація в нашому краї — Мальтійська служба допомоги в Івано-Франківську (її незмінний керівник Роман Яручик), яка вже чверть віку служить нашій громаді у різних напрямках. На Київському Майдані її волонтери роздавали чай і гарячі обіди, згодом облаштовували похідні кухні на сході України серед тимчасово переселених осіб, допомагали й допомагають неповносправним та дітям-сиротам…
Один з яскравих прикладів волонтерства — будівельник Михайло Кулик. Залишивши вдома двох дітей і четверо внуків, поїхав у квітні 2015 року на фронт укріплювати лінію оборони українського війська. Тоді з’явилась на рівні Міністерства оборони й Кабінету Міністрів відповідна програма. Фактично, перебував на «нульовці» 7 з половиною місяців. За цей час звик до обстрілів. Розповідав мені, як прилетів до них снаряд «граду» і впав за п’ять метрів неподалік, але не розірвався. Був відповідальним виконробом з будівництва оборонних укріплень довжиною 4 тисячі 700 метрів, які побудував за цей час. Генерали, які приймали роботу нашого краянина ніяк не могли натішитися цими добротними окопами… Пан Михайло жвавий розум і вважає, що «політика має бути відстороненою від таких речей, як захист держави. Ми всі маємо думати за її оборону та її розвиток й передати вільну країну своїм дітям і внукам. — І окремо наголосив. — На фронті, я бачив цвіт нації. З такими людьми нам ніякий ворог не страшний, і я спокійний за майбутнє України».
У світі волонтерська праця давно відома як основа економії та виховання, на яку звертають увагу владні та підприємницькі еліти розвинутих країн. Тим часом, у нашій країні волонтерство перебуває у стадії формації й намагається охопити ті проблемні сфери громадянського суспільства, до яких не доходять руки держави. Разом з тим це свідчить і про рівень зрілості українських громадян та їх здатності до самоорганізації.
А ще ми би хотіли пригадати, що волонтерство як служіння ближньому, має, так би мовити, і прикладний характер, який запримітили в далекому минулому давні народи. В книзі Товита сказано: «Чиніть добро і зло вас не спіткає». Тобто, устами пророка в Святому Письмі, ми маємо запевнення особистого доброго життя вже тут і сьогодні, коли послужимо потребуючому, громаді, суспільству.
Комментариев нет:
Отправить комментарий