Сергій Чаплигін: Розуміння держави в Православ’ї

Західні цивілізаційні моделі не можуть бути взяті нами за взірець, хоч якими б привабливими вони не були. Вони склалися в неіснуючих у нас геофізичних та соціопсихічних обставинах з різних цивілізаційних агентів і є артефактом. Для нас є чужим месіанізм американських політиків, який своїм корінням уходить в протестантські чи навколохристиянські вчення.

Одним із стовпів пануючої в наш час політології є ідея розділення влад. Сформульована ще в працях Джона Локка, а потім доведена до рівня узагальнення в працях Шарля Луї Монтес’кє, теорія розділення влад стала основою не тільки цілого комплексу політичних наук, а й отримала реальне втілення в практиці сучасних держав. Ця теорія в наші дні є цілком привабливим політичним ідеалом, з яким вимушені рахуватися не тільки вченні, а й політичні діячі та організації.

Між іншим, у Православній Церкві існує політична теорія та практика, в якій мова теж йде щодо розділення влад, але за зовсім іншими критеріями.


З точку зору сучасної політології, головна мета розділення влад, з присутньою для кожної з них сферою та компетенцією, — обмеження зловживання владою й тим самим – забезпечення політичної свободи особистості й невтручання в її права зі сторони держави. Таким чином, вважається, що розділення влад створює також умови для стабільного соціального порядку, сприяє оптимізації прийняття державних рішень.

У Православ’ї ж принцип розділення влад отримав назву принцип симфонії. Тут основними владами визнаються влада світська (держава) та влада духовна (Церква).

Людина належить двом світам: світу матеріальному та світу духовному. Церква ніколи не заперечувала цього природнього світу. Слова Христа «кесарю – кесареве, Богові – боже» є наочним доказом цього.

Звичайно, цей світ після гріхопадіння, є світом падшим, недосконалим, й таким «який у злі лежить». Але це ствердження є не просто емпіричною данністю, це є, в першу чергу, постановкою завдання. Світ, як і людина, потребує преображення (принцип теозісу), який може бути здійсненний людиною за допомогою Бога. Тому духовне не просто вище матеріального, але й духовне ще і направляє матеріальне.

Принцип симфонії був юридично закріплений за імператора Юстиніана. В його VІ Новеллі говориться: «Два найвеличніших Божих дари дані людям Всевишньою благодаттю – священство та державна влада: перше має опікуватися речами божественними, друге і має керувати справами людськими. Але обидва вони походять з одного й того ж початку і спільно влаштовують людське життя».

За цим принципом Церква та держава утворюють один складний та нероздільний організм, де держава розуміється як матерія чи тіло, а Церква – як форма чи душа. Кожна з них складає самостійне ціле та знаходиться в живому та тісному спілкуванні з іншим, доповнюючи її в тих або інших напрямках діяльності, надаючи допомогу та вплив. При чому держава створює умови для життя, розвитку та захисту Церкви. Церква ж у свою чергу освячує державні установи та форми суспільного життя, сприяє державі у виконанні свого призначення у житті в формі християнської любові.

В своїх управлінських функціях імператор та патріарх є співрівними. Це правило юридично закріплюється в церковному вінчанні імператора на владу, та в інтронізації державою патріарха. Цим самим проявляється взаємне проникнення світських та духовних влад.

Таким чином, ми бачимо два підходи до стримуючого начала проти зловживань влади та направлення її ресурсів, яким є моральний принцип. Але сьогоднішня модель управління визнає питання моралі за особисту справу. В симфонії влад поведінка політиків та державних службовців оцінюється не тільки за практичної ефективності, в першу чергу за моральними критеріями.

Але й подібна діархічна модель не обмежує Церкву тільки моральними оцінками. Церква для державного управління як обмежувальна сила при прийнятті владою рішень, а з іншого як спонукальна, що направляє людей на здійснення добрих справ. Навіть права людини розглядаються в перспективі кінцевої мети людського життя.

Ми не можемо на сьогодні визначити форму держави, але можна точно сказати, що мова йде про ще досі чітко не зафіксований синтетичний феномен майбутньої влади.

У повному розумінні цього слова — про втілення «містичного» Тіла Господнього в площині народоустрою України.
__________________________________

*Катехон (ο κατέχων — утримуючий) богословсько-політологічне розуміння про владу, як утримуючу силу проти приходу антихриста. Походження терміну належить св. апостолу Павлу в 2 Посланні до Солунян, де говориться, що не прийде кінець світу, поки буде «забраний з середовища утримуючий» (2 Сол. 2:7)