Богословська освіта і наука в Україні поступово здобувають належне місце як в суспільній свідомості, так і в державній системі вищої освіти і науки, функціонування якої регламентовано відповідною законодавчою базою. У цьому напрямку вже зроблено перші кроки як з боку держави, так і з боку Церков. Держава визнала, нарешті, потребу у підготовці фахівців з богослов’я (маємо на увазі відповідні рішення Міністерства освіти і науки за 2010-2011 роки про підготовку бакалаврів, спеціалістів і магістрів, можливість захисту дисертацій на здобуття наукових ступенів кандидата і доктора наук). Очевидно, наступний крок – за Церквами, котрі могли б у співпраці з державою вирішити увесь комплекс проблем, пов’язаних можливими перспективами розвитку богословської освіти і науки.
Для обговорення цієї теми на прикладі одного із богословських вищих навчальних закладів УГКЦ ми звернулися до о. Юрія Козловського, завідувача Відділу аспірантури та вченого секретаря Вченої Ради Івано-Франківської теологічної академії УГКЦ. Наше інтерв’ю з відбулося ще у травні 2011 року. Характерно, що невдовзі, у серпні – грудні 2011 рр., відбулася дискусія щодо перспектив розвитку богослов’я в Україні, «випадковим ініціатором» якої став Блаженніший Любомир Гузар, а її активними учасниками – відомі науковці, зокрема, В.Жуковський, Т.Тимо, Ю.Чорноморець, о. М.Димид та інші (для зацікавлених осіб пропонуємо Інтернет-сторінку Релігійно-інформаційної служби України http://risu.org.ua). Уважно відстежуючи перебіг цієї дискусії, намагався для себе передусім з’ясувати, що необхідно ще зробити Церкві для інтеграції богослов’я в державну систему освіти і науки. І, зізнаюся, отримав цікаві відповіді в статтях Ю.Чорноморця та о. М.Димида (за грудень 2011 – січень 2012 рр.). Після цього по-новому почав сприймати наше інтерв’ю з о. Юрієм Козловським, який справедливо ставить питання про мету і доцільність такої інтеграції, закликає до обґрунтованої позиції.
Треба зауважити, що матеріали нашого інтерв’ю ще в листопаді 2011 р. були подані до редакції відомого Всеукраїнського греко-католицького часопису «Нова Зоря», але прохання про його публікацію, попри певні обіцянки зробити це «з нового року», врешті, цілком чомусь було проігнороване редакцією (досі вже вийшло 17 випусків газети у 2012 році).
Сподіваємося, що висловлені в цьому інтерв’ю думки о. Юрія Козловського викличуть інтерес тих, хто цікавиться проблемами розвитку богословської освіти в Україні.
Р.Д.: Отче Юрію, з 2005 року Ви очолюєте Відділ аспірантури ІФТА, основним завданням якого є підготовка ліцензованих магістрів з богослов’я. В чому полягають Ваші функції як керівника цього Відділу? Які завдання і плани на цій посаді, що ставили перед собою у 2005 році, вдалося реалізувати?
Ю.К.: Мушу признатися, що більшість планів та проектів, на жаль, залишилися не реалізованими. Основним завданням, котре перед мною було поставлено, – налагодження програми ліценціату як вищих спеціалізованих студій для випускників нашої академії та інших навчальних закладів. Сама програма була започаткована кількома роками раніше о. Святославом Кияком, як магістерська. Разом з постійним зростанням кваліфікації викладачів Академії, зростом бібліотечного фонду, як і потреб єпархій та екзархатів, поступово складалася дедалі сприятливіша атмосфера для створення та розвитку саме програми ліценціату. Потрібно сказати, що концептуальне витворення цієї програми та забезпечення її навчальними програмами було проведено одразу. Нереалізовані проекти: забезпечення програми ліцензією одного з римських університетів та Конгрегації католицької освіти, налагодження співпраці з Українським католицьким університетом у царині спільного ліцензування програм. Через брак коштів, високі ціни за освітні послуги та брак місця не вдалося забезпечити зросту аспірантури. Це і є основним стимулом для подальшої праці та утворення нових цілей.
Р.Д.: Якими нормативно-правовими документами, крім Статуту ІФТА, регулюється діяльність Відділу аспірантури ІФТА? Як взаємодієте з керівниками інших підрозділів Академії – віце-ректорами з навчально-виховної та з наукової роботи, деканами факультетів, завідувачами кафедр?
Ю.К.: Основним нормативно-правовим документом, попри Статут Академії, є положення про відділення аспірантури, котре було схвалено Вченою Радою ІФТА. Також для укладення програм та вироблення концепції методики навчального процесу використовується ціла низка нормативних та дорадчих документів Конгрегації католицької освіти та Папського східного інституту. Тісна співпраця проводиться з іншими підрозділами Академії, навчальний процес та методичне забезпечення спеціальності «Канонічне право» проводиться кафедрою канонічного права за особливої підтримки її завідувача о. д-ра Олега Каськіва.
Р.Д.: У червні 2003 року наказом ректора ІФТА Владики Софрона Мудрого було створено Відділ магістратури ІФТА, який у травні 2005 року реорганізовано у Відділ аспірантури. Відповідно, також у 2005 році ректор видав наказ «Про присвоєння всім попереднім випускникам Магістратури ІФТА наукового ступеня ліценціата богослов’я (теології)». В чому полягає принципова відмінність між магістрами богослов’я та ліцензіатами богослов’я?
Ю.К.: Як відомо у світі існують різні системи освітньо-кваліфікаційних ступенів та титулів. Європейська система називає «доктором» тих, хто за нашими, українськими стандартами має ступінь «кандидата наук». В італійській системі освіти ступінь магістра цілком відсутня і т.д. Тому, формуючи свою власну систему освітньо-кваліфікаційних та наукових ступенів, українські католицькі заклади вирішили спробувати примирити світську систему з церковною. Згідно загальноприйнятих норм «магістр» (від лат. слова “magister” – вчитель) є спеціалістом з певної дисципліни: історії, фізики, мови чи теології. Цей ступінь надають більшість університетів світу також і в царині «теологія». Особливо після протестантської реформи, котра спричинила справжній вибух теологічних досліджень, Католицька Церква змушена була розробити систему ліцензування освіти, щоби виділити з посеред загалу тих «магістрів», котрі мали власне католицьку освіту та були окремо ліцензовані Церквою для викладання теологічних та філософських предметів. Відтоді в Церкві є окремо два титули – магістрів і ліцензованих магістрів.
Р.Д.: З 1992 року Ви навчались у двох Папських університетах в Римі, а також два роки в ІФТКДІ, тобто відчули впливи української та західної моделей богословської освіти. Порівняйте, будь ласка, ці дві моделі, особливо в сфері підготовки наукових кадрів.
Ю.К.: Справді, навчаючись за кордоном я мав можливість познайомитися та зрозуміти західну модель навчання і підготовки наукових кадрів, але, на жаль, я не можу того самого сказати про українську систему. Я її добре не знаю. Основна відмінність, на мою думку, полягає в самому освітньому «авторитеті». Українська система є пірамідального характеру – на верхівці структури стоїть Міністерство Освіти, котре через різні механізми ліцензування та акредитацій виробляє та забезпечує рівень викладання у вишах. Це, з однієї сторони, забезпечує певний мінімальний рівень як самих університетів, так і знань, котрі вони дають. З іншої ж сторони, подібна система дуже обмежує можливість розробки власних концепцій освітньої та наукової діяльності незалежних університетів. За кордоном часто система освіти є мережевого харатеру. Кожен університет та навчальний заклад є однією із ланок великої багатовекторної мережі подібних закладів. І хоч існують ліцензуючі та акредитаційні установи та механізми, їхня роль є мінімальною і в жодному разі не обмежуючою. Сама мережевість та здорова конкуренція заставляє навчальні заклади розвиватися та підвищувати власний рівень. Насправді порівнювати ці системи важко, тому що кожна оправдовується своїми конкретними реаліями та потребами.
Р.Д.: Відповідно до Концепції богословської освіти в Україні, схваленої Синодом єпископів УГКЦ 1998 року, визначено три академічні ступені богослов’я: бакалавр, ліцензований магістр та доктор. Деякий час, у 1991-2000 роках, ІФТКДІ здійснював випуск спеціалістів з богослов’я, так би мовити аналогу загальнодержавного освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст». Яким чином в ІФТА було роз’язано цю проблему? Яким чином омжна клаифікувати бакалаврів і ліцензованих магістрів богослов’я – як освітньо-кваліфікаційні рівні чи академічні, тобто наукові ступені? Як можна співвіднести академічні ступені з богослов’я з державними освітньо-кваліфікаційними рівнями?
Ю.К.: Вже попередньо я висловлював думку, що серед різних систем освітньо-кваліфікаційних рівнів в нашій конкретній практиці ми повинні використовувати обидві: державну і церковну разом. Бакалавр, магістр – це освітньо-кваліфікаційні рівні. Кандидат наук чи доктор наук (за європейським стандартом доктор та габілітований доктор) – це наукові ступені. Ліцензований магістр – це ані одне, ані друге. Це окремий, виключно церковний титул, котрий вказує на додаткове церковне благословення та визнання (ліцензію) на викладацьку діяльність. Цей титул лише додає ваги та авторитетності особистості, але виключно в церковних колах.
Р.Д.: Державні вищі навчальні заклади в Україні поступово впроваджують основні вимоги Болонського процесу. У 2010 році про перехід до Болонського процесу заявила, зокрема, Ужгородська українська богословська академія імені святих Кирила і Мефодія (Української Православної Церкви). Які заходи в напрямку реалізації вимог Болонської декаларації розроблено в Українській Греко-Католицькій Церкві? Які перспективи, на Вашу думку, впровадження вимог Болонськго процесу в ІФТА?
Ю.К.: Болонський процес – це стандартизований метод структурного реформування національних систем вищої освіти країн Європи з метою витворення спільного простору акредитації та взаємовизнання. Цей процес не торкається семінарійної освіти, котра є внутрішньою системою формування священиків та катехитів. В Церкві існує внутрішнє взаємовизнання дипломів та освітньо-кваліфікаційних рівнів. Серед усіх Греко-Католицьких навчальних закладів лише УКУ робить безпосередні кроки до адаптації цього процесу. Перед нашою Академією стоять ближчі цілі, котрі ми повинні здобути ще перед тим, як задумуватися про реалізацію Болонського процесу. ІФТА до сьогодні є зле інтегрована в державну систему освіти, не маючи навіть статусу навчального закладу. Для нас ніколи не було першочерговою ціллю здобуття такого статусу чи наступних кроків – ліцензування та акредитації Міністерством освіти. Хоч серед близьких цілей, їх можна назвати пріоритетними.
Р.Д.: Знову повернемось до місії Відділу аспірантури ІФТА. За якими спеціальностями проводиться підготовка ліцензованих магістрів богослов’я? Які основні вимоги до вступників? Чи обов’язковою є базова богословська освіта для вступників в аспірантуру?
Ю.К.: На даний час єдиною спеціальністю, за якою проводиться підготовка ліцензованих магістрів, є «Канонічне право». Ця спеціальність є дуже затребуваною серед священиків та семінаристів в єпархіях нашої Церкви. Ми вирішили сконцентруватися саме на цій спеціальності також через наявність серйозних спецілістів в нашому місті, котрі сформували кафедру канонічного права та на базі якої й забезпечується навчальний процес: доктори канонічного права вл. Софрон Мудрий, ЧСВВ, о. Олег Каськів, о. Віталій Токар, доктор теології в царині соціальної доктрини Церкви Михайло Мельник. Вимоги до вступників є прості: базова богословська або юридична освіта (бакалавр або магістр). Базова богословська освіта не є обов’язковою, але за її відсутності, в залежності від попередньої освіти, студентові можуть бути висунуті вимоги щодо здачі додаткових іспитів з богословських дисциплін.
Р.Д.: У 2003-2009 роках Відділ аспірантури ІФТА здійснював набір на дві спеціальності: «Канонічне право» та «Історія Церкви та філософсько-богословського вчення в Україні». Відомо, що з 2010 року припинено набір аспірантів на останню спеціальність. Чому так сталося? Чи можна буде з часом «реанімувати» цю спеціальність?
Ю.К.: Можна сказати, що ми вирішили вибрати якість понад кількість. Припинення підготовки ліценціатів за спеціальністю «Історія Церкви та філософсько-богословськоог вчення в Україні» відбулося в основному через неможливість забезпечити належний рівень підготовки. Брак викладачів та структурно-матеріальні труднощі, пов’язані з реконструкцією будівель Академії, заставили нас піти на цей крок. Починаючи з наступного навчального року, Академія отримає в користування нову будівлю, котра була зведена на місці знесеного навчального корпусу. Це дозволить нам значно розширити нашу матеріальну базу і дасть можливість утворювати нові відділення та розвивати нові спеціальності. Власне «розвивати». Щоби відкрити нову спеціальність, до неї потрібно дорости – не вистарчить лише відкрити кафедри, набрати викладачів та студентів. Потрібно зробити якісь наукові здобутки. Потрібно розробити методичні норми для викладання та відповідні умови для навчальної та наукової роботи. Тому ми сподіваємося, що згодом зможемо рости, розвиватися і відкривати нові спеціальонсті історичного спрямування.
Р.Д.: ІФТА володіє значним кадровим науковим потенціалом, прикладом чого є високий якісний склад професорсько-викладацького колективу. Можемо зауважити, що серед багатьох докторів та ліцензіатів є чимало фахівців не тільки зі спеціальності «Канонічне право», але й інших богословських спеціальностей. Чи можна сподіватися в ближчій або дальшій перспективі відкриття нових спеціальностей у Відділі аспірантури?
Ю.К.: Цьому повинна передувати ціла низка ініціатив та процесів, котрі потрібно завершити. Стратегія кадрового абезпечення нашої академії, хоч і працює, є доволі хаотичною та неструктурованою. Бракує довгострокового стратегічного плану розвитку, бракує вироблення концепції призначення академії, в певній мірі бракує також координованої співпраці з іншими навчальними закладами УГКЦ в Україні та закордоном. Часто все відбувається і вирішується хаотично, через тиск обставин часу. Боротьба з цією хаотичністю і є пріоритетною для проводу Академії на даний час. Ми добре розуміємо, що на даному етапі нам потрібна саме структурованість і вироблення доброї адміністрації Академії, щоби могти її далі розвивати. А відкриття нових спеціальностей та напрямків підготовки спеціалістів прийде в свій, відповідний час.
Р.Д.: У 2006 році Ви брали участь у переговрному процесі з представниками Ректорату Прикарпатського національного університету імені В.Стефаника, наслідком якого було підписання чергового Договору про співпрацю. Які наслідки цієї співпраці можемо побачити сьогодні?
Ю.К.: Ціллю цих переговорів та згодом виробленої системи співпраці було дати можливість отримання нашими студентами додаткових знань за іншими, спорідненими спеціальностями (релігієзнавство, філсоофія, історія, педагогіка), та диплому державного зразка. Академія не є інституцією ліцензованою та акредитованою Міністерством освіти і науки України, і відповідно, наші дипломи не мають державного визнання. Це ніколи не було нашою ціллю, але ми добре розуміємо, що багатьом нашим студентам потрібно відкрити шлях не лише до праці в Церковних структурах, але також до праці в структурах державних – школах, дитсадках, лікарнях та клініках, організаціях громадського харктеру тощо. У цьому напрямку відповідно й були підписані відповідні договори про співпрацю. Потрібно сказати, що важливу роль у цьому відіграла адміністрація Івано-Франківської Духовної Семінарії, адже більшість наших студентів є студентами Семінарії також. На даний час студенти Академії-Семінарії можуть паралельно, на базі окремих пільгових умов здобувати освіту також в Івано-Франківському університеті права імені Короля Данила Галицького. Окрема подяка повинна бути тут складена проводові цих навчальних закладів за готовність піти назустріч нашим потребам та особливому сприянню, котре було забезпечене зі сторони п. Богдана Остафійчука, ректора Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, о. Івана Луцького, ректора Івано-Франківського університету права імені Короля Данила Галицького, о. Святослава Кияка, завідуючого кафедри релігієзнавства та теології Прикарпатського національного університету.
Р.Д.: У травні 2010 року Вища атестаційна комісія України при Міністерстві освіти і науки України внесла «богослов’я» до переліку спеціальностей в галузі «Філософські науки», за якими проводиться захист дисертацій на здобуття наукових ступенів кандидата та доктора наук, присудження наукових ступенів та присвоєння вчених звань. Вже у березні 2011 року Кабінет міністрів України надав «богослов’ю» статус окремого напряму підготовки (спеціальності) в галузі знань «Гуманітарні науки» за освітньо-кваліфікаційними рівнями бакалаврів, спецалістів та магістрів, при цьому богослов’я розмежовано за конфесійною ознакою. Якими, на Вашу думку, мають бути наступні логічні кроки з боку Церкви та держави на шляху становлення богословської науки в Україні?
Ю.К.: Івано-Франківська Теологічна Академія не відігравала у цьому процесі ніякої ролі. Як для інституції, котра визнана та акредитована лише в церковних колах, це рішення ВАКу не мало безпосереднього відношення. Але ми повинні визнати можливі позитивні наслідки цього кроку. Перш за все, це зможе відкрити двері багатьом церковним навчальним закладам до спільноти державних та надати їх працівникам та студентам відповідного соціального та громадського значення. Безперечно, це може також підштовхнути церковні навчальні заклади, котрі дотепер розвивалися окремо, до кращої інтеграції у загальноукраїнську систему освіти та богословської науки. Можливість отримувати дипломи на наукові ступені державного зразку для нас є важливою та бажаною. На жаль, цей крок може мати й негативні наслідки. Церква неодноразово про це попереджала: багато навчальних закладів та центрів України зможуть вийти на ринок освітніх послуг з виключно лукративних мотивів, без можливості забезпечення ані належного рівня викладання, ані «чистоти» теології, котру може забезпечити лише Церква. Теологія не є абстрактною, теоретичною наукою. Нею неможливо займатися, сидячи в кріслі кабінету і читаючи книжки. Це наука, котра не може залишатися теоретичною. Теологія – це спосіб життя. Не дивно, що багато з теологів, котрих ми досліджуємо в наших Університетах, не вміли ні читати, ані писати. Абстрактне вивчення цієї науки може привести до її раціоналізації та фактичного зниження її рівня. На мою думку, Церква повинна продовжувати співпрацю з Міністерством освіти і науки України для того, щоб виробити чітку систему ліцензування та акредитації надання навчальних послуг в царині теології. З іншої сторони, немає загальної теології – це є наука, котра має суттєві відмінності, котрі залежать від релігії, конфесії чи й напрямку її аплікації. Це все потрібне буде взяти до уваги виробляючи норми та критерії для надання ступенів та титулів з цієї дисципліни.
Р.Д.: Отче Юрію, дякую за інтерв’ю.
Комментариев нет:
Отправить комментарий