«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Напомню, что согласно «Легендариуму» в 2050 году Третьей Эпохи предводитель Назгулов вызвал Эарнура на бой, тот отправился в «Цитадель черных чар» – Минас Моргул – и среди людей с тех пор не появлялся. В период его «сокрытия» Гондором правили Наместники, причем официально считалось, что их власть будет длиться «до возвращения Короля», взамен которого, как известно, состоялся приход в Минас Тирит предводителя дунаданов Арагорна.
С момента ухода Эарнура и до коронации его дальнего северного родича прошло 969 лет. На первый взгляд, странно, что реставрация монархии потребовала столь продолжительно времени. Банальным желанием местоблюстителей гондорского трона сохранить свою власть это не объясняется, поскольку речь все-таки идет о традиционном, а не современном демократическом, обществе.
Следовательно, позволительно допустить мысль о существовании в Гондоре своего рода государственного мифа о «сокрытии» и «возвращении» Короля, подобного известному догмату шиитов-двенадцатиричников. В этой связи заслуживает упоминания участие Эарнура в такой грандиозной эпопее Третьей Эпохи, как северная война 1974-1975 годов, чья глубокая насыщенность сверхчеловеческими факторами и персонажами (Глорфиндейл, Элронд, Кирдэн, Король Ангмара, пророк (!) Мальбет) заставляет задуматься о его возможном инициатическом, если не эсхатологическом, измерении.
Думается, что в гондорском официозе данная мифологема была проработана во всех деталях и, возможно, перекликалась с целым рядом сопутствующих сюжетов: обладание Исильдура Кольцом Всевластья, пленение Ар-Фаразоном Саурона, одержимость идеей долголетия у нуменорцев и гондорцев.
Можно сказать наверняка, что традиция эта ни в коем случае не совпадала с ортодоксальной, выражением которой было устное предание эльфов Ривенделла, зафиксированное в «Красной Книге Западного Предела».
Комментариев нет:
Отправить комментарий