«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Напевне, в самій людській природі закладено бажання йти за обрій. Або ж, принаймні, знати, що шлях за обрій відкритий. Людина може ніколи й не залишати свого теплого «малого світу». Але вона мусить знати, що живе не у великій скрині й не у країні-тюрмі. Що там, за обрієм, є простори з неназваними горами. Що є неходжені стежки та незатоптані місця. Людина мусить мріяти. Відкриті обрії є запорукою того, що мрії не є порожнечею.
З цієї точки зору можна позаздрити людям епохи великих географічних відкриттів. На планеті тоді ще були «білі плями». Тепер хіба що на Марс. Але марсіанські кораблі будують лише в Америці. В наших краях людям не до Марса.
В Україні й досі популярна приказка «бідні, бо дурні, дурні, бо бідні». Зрозуміло, що в ній, як і всякому колі безвиході, криється обман. Розум за гроші не купиш. За гроші можна купити лише диплом. Розум є наслідком мандрів за обрії. Й не лише у фізичному плані.
Відповідно, дурість не від бідності. А від звички не виходити за межі. Від звички не мріяти про далеке. Дурість починається з відсутності зацікавлення. З відштовхування від себе всього незвичного та заобрійного. З маркування незвичного як «чужого». З самоізоляції, виправданої як нібито пошана до самобутності (великих предків, могил, ґрунтів, історії і т. п.).
Тільки десь починають цілеспрямовано насаджувати ту «пошану» як буряк на полі (зміцнювати «скрєпи», впроваджувати «духовність»), як падає накривка здоровенної скрині і дурень стає актуальнішим за розумника.
Власне тому й впали ті режими, що культивували самоізоляцію. В їхньому душному просторі «невстигаючі розумом» отримували перевагу. Тому що для шанування великих предків та вклякання на могилах розуму не треба. А ще: у тісній скрині виживають не мрійники, не творці, а ті, котрі мають гостріші зуби. Проходить час і в замкнутих суспільствах залишаються лише гострозубі та невстигаючі розумом. Відтак приходять розумніші чужі (справжні чужі) й починають панувати.
Дякувати Богові, ми живемо у відкритому суспільстві. Але невстигаючим розумом це не подобається. Невстигаючі розумом хочуть закрити скриню. Невстигаючих розумом багато не лише на вулицях, але й у владі. Нині їх там стало менше, проте ще багато. Достатньо для того, щоби посадити всіх нас до зачиненої скрині. Тим більше, що поряд вже стоїть кілька великих закритих чемоданів.
Не забуваймо про це.
Феноменологічно величезна кількість наших заробітчан та туристів за кордоном (з роззявленим ротом розглядаючі і селфуючі незвичне і чуже), начебто, суперечить висловленій у статті тезі. Але, насправді, обмеження полягає не в небажанні тілесного перенесення за обрії, а в присутності обмежувача в самих їхніх головах ;) І звісно, в "ув'язненні" тих, хто прагне і має змогу прорватися за обрій.
ОтветитьУдалить