Цю статтю написано для усіх, хто твердо вирішив присвятити хоча б частку власного життя служінню ідеалам добра, шукає власний шлях до істини, до мудрости, але ще немає достатньо досвіду і знань для виявлення і реалізації Богом даних їй талантів.
Коли ми говоримо про досвід і знання , набуті людством самостійно впродовж багатовікової історії життя на нашій планеті, то водночас повинні пам’ятати й про настанови і знання дані нашим Творцем у царині стосунків між людьми. Розвиток знань набутих на базі настанов Божих – це єдиний правильний метод побудови гармонійних відносин між людьми від яких і лише від яких залежить духовний і матеріальний рівень кожної людини, а тепер уже й життя на землі.
Отже, єдність даного Творцем і набутого людиною – ключ до розв’язання земних проблем людства.
Дане Богом – це Небесна наука. Там немає інструкцій, яким має бути державний устрій, як вирощувати виноград і троянди, будувати добрі оселі, пізнавати структуру матеріального світу…Бо це сфера науки земної, яку людина повинна здобувати самотужки з вірою у науку Небесну.
Небесна наука – то передусім наука про мораль, яка визначає якими мають бути стосунки між людьми. Її приписи є в Псалмах Давида, Євангеліях, молитвах, християнському суспільному вченні. Ми ще називаємо ту науку ,,праведним законом”.
Благополуччя земної цивілізації залежить від уміння розвивати науку земну, опираючись на науку Небесну. Це не пропозиція – це обов’язок кожної людини перед Богом і своєю країною.
На жаль, у сучасному світі домінують концепції, програми, доктрини, ідеології автори яких зуміли переконати значну частину населення нашої планети у тому, що добре життя на землі людина може організувати покладаючись виключно на власні сили, а Бога немає і не треба. Відомі й спроби знову повернути людей на шлях багатобожжя або визнання християнства як чужої і ворожої релігії. Такі методи вирішення проблем, на жаль, є переважаючими у поведінці людини впродовж тисячоліть аж до наших днів. Саме завдяки їм на землі тривають конфлікти, війни, яким немає кінця краю…
Першопричиною цих негараздів є люди через те, що постійно стають на одні й ті ж граблі: обирають неправильні форми стосунків між собою. Таким чином добрий світ Творця людина власноруч крок за кроком перетворює у світ страждань, а потімнамагається позбутися своїх проблем. І ніхто за неї цього робити не буде. Тому людство завжди шукало і продовжує пошук системи цінностей, щоб позбутися власних болячок, мати надійний імунітет проти них, але роблячи це без Бога насправді плете для себе міцні тенета фальшивих цінностей.
Варварська Росія віками нав’язувала їх Україні, проливаючи кров мільйонів українців. Загальнолюдські цінності розвинутих країн на фоні божевілля московітів вигідно відрізняються привабливими( на перший погляд) ідеями, бо забезпечили незрівнянно вищі стандарти життєвого рівня населення розвинутих країн. Але все має свою ціну: взамін людина повинна сприйняти як норму антихристиянство у вигляді узаконення гомосексуалізму, вживання наркотиків, систем руйнування сім’ї, а в перспективі повний контроль над собою сильними світу цього, що повністю суперечить волі Творця.
Для українця, доведеного до зубожіння олігархами та їхніми прислужниками з владних коридорів, кримінальним елементом і деякими недолугими патріотами, і таке життя західного світу може виявитися раєм. Настане час, і ця ілюзія зникне як роса на сонці, але сьогодні вона ще дуже стійка, бо на сході маємо страшну небезпеку – Росію – ворога, який ніколи не припиняв воєн з Україною у різний спосіб з метою її поневолення і знищення всього українського: мови, культури, історії, традицій…
Протистояти цьому може лише нація об’єднана справжніми, а не фальшивими цінностями, де є чітко означені та взаємопов’язані генеральні ідеї, мета і засоби їх реалізації. Це називається ідеологія. Їх людство витворило велику кількість. В середині минулого століття на Заході появилася лукава ідея деідеологізації, яка добре прижилася в багатопартійній системі України.
В засобах масової інформації є чимало матеріалів про безідеологічність партій. Це не відповідає дійсності. Усі партії є носіями певної системи цінностей, яку вони пропонують суспільству через своїх вождів, активістів і тих, хто є за ними. Ці системи можуть бути примітивними, невиразними, недолугими і навіть ворожими українцям. Але вони є. І кожна з них має свою місію. Тому треба бути дуже уважним. Наше ж завдання відшукати у тому хаосі зерно правди, навчитися відрізняти правильне від фальшивого, а головне визначитися з ідеологією земною, орієнтованою на науку Небесну.
Це не складне завдання, бо така ідеологія уже є і має назву – націоналізм. Складним для більшості людей є наважитись визнати визнати її правоту і відкинути все лукавство про світ, нав’язане суспільству демолібералами.
Ми повинні зрозуміти, що у нашому світі триває жорстока, безкомпромісна війна між добром і злом за свідомість людини, яку будуть визначати ідеї та ідеології, обрані нею для організації земного життя. Вона не припиниться аж до часів апокаліпсису. Українські провідники, які нехтують законами цієї боротьби, без сумніву є фальшивими пророками, вірними служителями ієрархії сил зла, головні зусилля якої сьогодні спрямовані проти науки Небесної – християнства і науки земної – націоналізму.
Сила націоналізму у визнанні першості Святої Трійці, тому гасло ,,Бог і Україна!” визначає суть ідеології, яку сили зла так бояться і поспішають очорнити й ототожнити з людиноненависницькими вченнями. Не суперечить, а ще й підсилює волю Творця гасло ,,Нація понад усе!”, бо мобілізує потенціал нації для боротьби у випадку зовнішніх і внутрішніх загроз.
Не забуваймо, що слово ,,народ” зустрічається у Біблії сотні разів. Народи – це воля Творця, яку повинні усі виконувати шляхом утворення і розбудови власної незалежної держави. Коли народ усвідомлює, що єдиним інструментом для реалізації цієї настанови є власна незалежна держава на своїй етнічній території, збереження традицій та культури, розвиток Богом даної мови, обрані цінності для розв’язання насущних проблем і орієнтири щодо майбутнього, то появляються вагомі підставити говорити про народ як націю – завершальну стадію на складному шляху спільнот від роду до племені, союзу племен, народу і нарешті нації.
Нас нерідко намагаються втягнути у дискусії, в яких намагаються зробити акценти на поняттях пріоритету етнічного або політичного розуміння нації. Не варто перейматися цим. Історія давно поєднала ці поняття в єдине ціле. Тому варто вживати більш зрозумілий і всеохоплюючий термін – нація.
Нація – фундаментальна, непорушна і незнищенна реальність, об яку розіб’ються усі спроби зберегти імперії або утворити нові на кшталт ЄС або якісь інші. Імперія навіть з найкращими намірами – це культ сили, насилля одного народу над іншим, сильнішого над слабшим. Будь- яка людина і навіть найменші народи повинні бути вільними і рівними в правах серед народів світу.
Творці та пропагандисти багатьох світових ідеологій, а надто демоліберальної орієнтації, свідомо нехтують не лише поняттям нації, але уже й родини та сім’ї, хитро зваблюючи усіх ідеєю, що людина є найвищою цінністю, пріоритетом матеріального благополуччя, за якими з кожним роком стає відвертішою боротьба з Богом. Відомо, що від боротьби за матеріальне лише один крок до конфліктів між людьми, які сьогодні стали загрозою планетарного масштабу.
Сила націоналізму у тому, що він не просто опирається на ідею нації як центральну цінність, а перш за все вважає її інструментом всебічного задоволення духовних і матеріальних потреб усіх без винятку членів суспільства. Людина і нація – це єдине ціле. Благополуччя людини неможливе без благополуччя нації.
Зазначені генеральні ідеї блискуче викладені в теоретичній спадщині українських теоретиків націоналізму, інтелектуальна спадщина яких вражає масштабністю і універсалізмом. Вона не фальшива, відповідає природі людини, а тому може бути корисною й для інших народів.
Але чому націоналізм ще не став домінуючим? Відповідь можна побачити лише у світлі боротьби між злом і добром.
Україна і світ у боротьбі між злом та добром
Немає нічого такого відкритого і водночас прихованого як одвічна боротьба між злом та добром. Вона триває щомиті. Там іноді важко побачити межу. У цій земній драмі усі люди є грішні, помиляються, шукають істину, здійснюють важкі злочини, жертвують собою за світлі ідеали… Але там ніколи не було нейтральних, бо людина, яка не стає на захист добра, відкриває свою душу для лукавого. Свідомо чи несвідомо, від страху чи від безсилля, бездіяльності чи байдужості… Це не так важливо. Головним є результат: зло отримує перевагу, якій ми сприяємо спочатку на шкоду суспільству, а згодом і собі. Така правда життя. І не треба володіти якимись надзвичайними здібностями, щоб її побачити. Потрібна воля називати речі своїми іменами і діяти…
Зло брутальне, багатолике, жорстоке, улесливе… Його найкраще охарактеризувати як брак добра. Чому це поняття є таким так важливим? На боротьбу із силами зла завжди ставали кращі сини і доньки своїх народів. Їх можна називати не лише Героями, але й святими. І їх мільйони. Вони за будь-яких обставин виконували свій обов’язок перед Богом і країною. Проте спільноти, на жаль, власний обов’язок пов’язували лише з допомогою своїм захисникам, а головною функцією – щоденної, наполегливої боротьби усім загалом за домінування принципів добра нації в цілому і кожної особи зокрема нехтували. Таким чином брак добра спричинює домінування зла на землі.
Зло прагне боротьби. Воно то відступає, то знову і знову повертається у людські оселі, міцніє і набирає сил у вирі страждань, руйнацій, жертовності кращих людей нації і ніби насміхається над нами, бо не живемо за праведним законом – нашим єдиним порятунком.
Бог жертв не хоче. І зі злом Він розбереться. Так, Він допустив зло на землі. Така Його воля, право Творця і незбагненна таємниця. Будь-які намагання її розгадати насправді йдуть від лукавого і підштовхують нас, створених за Його образом і подобою, до божевільної ідеї – самими стати богами.
Люди неспроможні самотужки подолати зло, бо духовні сутності, які наважились виступити проти свого Творця зуміли чарами спокус оволодіти їх свідомістю ще від часів Адама і Єви. Відтоді князь темряви править нашим світом. Він навіть зумів нав’язати власні правила боротьби, а тому отримав перевагу і тимчасовий успіх на землі.
Мільйони героїв у боротьбі зі злом жертвували найдорожчим – власним життям. Але лукавства на землі не меншає. Чому? Бо мільйони інших людей не виконують власного обов’язку незмірно важливішого за жертовність – ставати до безкомпромісної боротьби з браком добра. Починати треба від себе і бути прикладом для інших. Така позиція є запорукою перемоги.
Українські воїни усіх епох, а сьогодні й герої Майдану і Донбасу хотіли жити. Їхня жертовність була вимушена. Будьмо відверті, так звані ,,нейтральні” якщо не зі зброєю в руках, то іншими методами могли б бути солідарними з нашими захисниками, яких насправді ми зробили жертвами для власного благополуччя. Такий стан справ треба негайно міняти не лише зусиллями волонтерів, але й перш за все суспільною працею для повного матеріального забезпечення українських воїнів та їхніх сімей і участю у громадському житті з метою формування органів влади, які керуються інтересом нації, а не зграї корупціонерів та офшорників, які прибрали до своїх рук майно нації і стали смертельною загрозою для її існування.
Що ми отримали після Майдану? Одна банда управлінців замінила іншу. Заміна системи, на якій наполягав Майдан, підмінюється її модернізацією. Чому так сталося? Бо Майдан не був теоретично підготовлений, не мав тієї ідеології, кадрового і інтелектуального забезпечення спроможних розв’язувати українські проблеми.
Зріла нація не чекає на свого Мойсея чи Вашингтона і не бореться за виживання лише в критичні історичні періоди. Ми маємо надто багато і дуже сильних ворогів як за межами України так і всередині країни. Тому не можемо дозволити собі розкіш байдужості.
Пригляньмося уважно до життя наших міст. Концерти, пісні, гульбан з будь-якої нагоди…Там ми не почуємо жодного слова про ідеологію. А на Донбасі триває концерт смерті під звуки градів, танків, мінометів, керованих кремлівськими диригентами і підтримуваних українськими корупціонерами, зрадниками, саботажниками і іншою нечистю ієрархії зла…
Якщо хочемо захистити себе, то мусимо стати нацією-воїном, все віддати для потреб армії( матеріально від цього лише виграємо), позбутися зрадників, а деяких недолугих патріотів заставити серйозно зайнятися самоосвітою. Це вимога реалій нашого життя. Її необхідно виконувати до того часу, поки не зруйнуємо епіцентр зла, який уже впродовж кількох століть не хоче покинути Богом дану українцям землю, бо має свою місію в Україні – знищити її як один з майбутній центрів християнства.
Кожна людина і кожен народ мають свій хрест, який повинні нести не на Голгофу, а до повної перемоги добра. Український хрест почорнів від болю, страждань, крові мільйонів у боротьбі за свободу і гідність українців та інших народів. Так склалося, що сьогодні його повинні нести не лише Герої, а й уся нація. Не ганьби, а високої жертовности цей хрест. Але тепер уже й жертовности мало. На ньому має бути ще й знак зброї світла об’єднуючої націю. Тим єднаючим знаком може бути лише ідеологія правдива, єдина, без фальші та подвійних стандартів, зрозуміла не посвяченим, а усім людям.
Християни знають, що лише християнство може врятувати світ. Але наш Бог – Ісус Христос залишав Новий Завіт, йдучи земними шляхами, щоб люди творили земне з вірою у Небесне. Він дав народам науку Небесну, залишаючи за нами право і обов’язок, керуючись нею, обирати правильну систему цінностей для земного життя. Як уже було зазначено, єдиною ідеологією орієнтованою на таку систему у сучасному світі постає націоналізм.
Націоналізм – ідеологія майбутнього. Як би не розвивалис я події на планеті, він стане ідеологією домінуючою, бо там закладено дві фундаментальні підвалини майбутніх гармонійних відносин між людьми: віра у Творця і глибоке усвідомлення ролі нації, єдиного і найважливішого поняття без якого неможлива реалізація ідеї людини як найвищої цінності.
Не забуваймо, що християнство, Церква, націоналізм та їх провідники зазнають найбільш шалених нападок сил зла. Християнську науку подають людям духівники Церкви про яку у Біблії сказано: ,, Сили пекельні не здолають її”. Щодо засад націоналізму, то його несуть провідники нації через громадсько-політичні організації.
Тисячі і тисячі їх загинули в страшних муках за ідею вищих цінностей, з якою вони століттями намагалися достукатися до людських сердець. Проте зерна правди, посіяне ними, уже неможливо знищити. Вони не раз давали благодатний урожай, і наступить такий час, коли більшість людей зрозуміють, що перемогти брак добра можна лише щоденною працею і боротьбою з неправдою усіма методами і в усіх її проявах.
Ще Августин Блаженний казав: ,,Бог нас без нас не порятує”. То що ж ми повинні зробити сьогодні для прискорення перемоги ,,праведного закону”? Відповідь однозначна. Обрати правильний інструмент досягнення поставленої мети і ефективно його використати, а не займатися демоліберальною демагогією або очікуванням якогось месії чи вождя – рятівника нації.
Націоналізм – ідеологія майбутнього
Аналіз теоретичних підвалин націоналізму не залишає жодних сумнівів у тому, що ця ідеологія в перспективі буде домінуючою в світі і державною в багатьох країнах. Сьогодні вона ще не є такою, бо надто міцні позиції лжепророків і значний їхній вплив на свідомість людей. Але ця перевага зла тимчасова. Звичайно, нам важко, а, може, й неможливо передбачити скільки часу вона буде тривати. Але цілком реальним і головним для націоналістів є визначення найважливіших завдань у цьому періоді для досягнення поставленої мети щодо націоналізму як ідеології майбутнього. То що ж треба робити?
1.Щоденною наполегливо працею пропонувати суспільству світоглядні цінності теоретично та на практиці конкретними справами розвитку духовного і матеріального буття нації через мережу націоналістичних структур, добре налагоджену організаційно-агітаційну діяльність. Критика має бути на другому плані.
Серед найважливіших пропозицій сьогодні головною є візія кадрової політики, складовою якої повинна стати постійний механізм люстрації. На жаль, ці поняття переставлено місцями. Тому люстрацію, як механізм очищення влади, ворожим силам вдалося скомпрометувати. Нехтувати відомою істиною, що кадри вирішують все, можуть лише вороги нації.
Поняття кадрової політики перш за все включає критерії оцінки людини. За якими критеріями обираємо президента, депутатів, рекомендуємо осіб на високі посади? Це архіважливе питання повинно бути завжди на слуху. Безумовно, будь-яка людина, група людей, партія і, навіть народ можуть помилятися. Але якщо й допущено помилку, то її необхідно визнавати. Ніщо так не руйнує громадсько-політичні рухи і авторитет особи, як невизнані помилки.
Обов’язковою прикметою націоналізму залишається чітке бачення усіх напрямків господарської діяльності в Україні. Успіх у цій сфері залежить від суспільної згоди щодо майнових відносин. Сьогодні як ніколи буття нації і добробут українців залежать від розв’язання проблем майнової рівності та справедливості, що залежить від правильного вирішення питання власності.
Власність – головний козир планів лукавого щодо використання матеріальних ресурсів планети і результатів людської праці. Цей план послідовно втілюється у життя: значна частина результатів праці спрямовується на війни, реалізацію ідеї панування світом, придбання предметів розкоші та різні збочення, що проявляються у вигляді сумнівних розваг, наркоманії, алкоголізму та інших форм добровільного божевілля…
Матеріальне не є ні злом, ні добром. Але надмірна концентрація матеріальних дібр в руках невеликої кількості осіб є смертельною небезпекою для України, а в перспективі й світу. Багатства країни і прибутки від господарської діяльності незалежно від форм власності підприємств повинні справедливо розподілятися між усіма її учасниками, використовуватися розумно і раціонально.
Ця пропозиція націоналізму може видатися надто складною на перший погляд. Проте іншого шляху не дано, якщо хочемо зберегти життя на землі. Українці ще не забули прислів’я: ,,Очам страшно, але руки все зроблять”. Ми підтвердили це на двох Майданах Гідності. Їх охарактеризовано як революцію. Пролито невинну кров. Але так і не відбулося революційних радикальних перемін, яких так вимагали люди, бо ще не було лідерів спроможних очолити революцію, які мали б готувати її, починаючи від формування відповідних структур, кадрів, програм і завершуючи заходами захисту завоювань революції, а не дурити людей гаслами ,,Бандити повинні сидіти в тюрмах!” чи ,,Банду геть!”.
Розстріл Майдану підтвердив тезу націоналістів, що гидкому насиллю влади можна протиставити лише революційні методи боротьби. В той день багато з них власною кров’ю життям підписалися під цією правдою життя. Їм не треба було ,,ні слави, ні заплати”. Вони хотіли свободи, правди, торжества людської гідності, справедливості…
Але до влади знову прийшли люди, які спрямували Україну на шлях еволюції – надзвичайно довгий у часі і вигідний лише українським олігархічно-кримінальним кланам, відомими маніпуляціями владними органами, псевдореформами, розробками корупційних схем, підтримкою антиукраїнських рухів.
Вони добре знають, що народ уже не буде чекати десятки й сотні років на покращення життя , а тому не сприйме еволюційний шлях розвитку. Проте жадоба наживи українських скоробагатьків неспівмірно перевершує страх перед Богом і гнівом народним. Це може привести до серйозних громадянських конфліктів, хаосу, безпорядків, огидних форм диктатури і навіть повномасштабної військової агресії Росії.
Також українська знать боїться ,,прискореної еволюції”, можливість якої появилася в умовах технічного прогресу та сучасних інформаційних систем. Завдяки їм громадським активістам відкриваються найкращі можливості для активізації практичної діяльності у всіх сферах життя нації. А це додаткові потужні важелі впливу у їхній боротьбі за радикальні зміни та швидкі реформи в інтересах українського народу, а не окремих кланів і сімей. Питання прискореної еволюції нове, продиктоване реаліями часу. Воно ще не має достатнього теоретичного обґрунтування. Але це питання найближчого майбутнього.
Розвиток ідеології націоналізму неможливий без вивчення і врахування напрацювань її теоретиків, яких уже немає з нами. Але не можна ці надбання сліпо копіювати, бо усі автори працювали в конкретних історичних умовах, були різного віку, мали різний рівень знань і життєвого досвіду, розвивалися й уточнювали свої позиції …
Яскравим прикладом може бути творчість Донцова, який допускав некоректні висловлювання у питаннях релігії. Не варто поспішати з критикою позицій цієї постаті енциклопедичних знань, якої, на жаль, є чимало. Усі люди є грішні і припускаються помилок. Останні дні свого життя, звертаючись до творчості Григорія Сковороди, Донцов схиляє голову перед українським мислителем і однозначно підтримує його кредо: ,,Ніщо є діло – без Бога”. Стаття ,,Дороговказ Григорія Сковороди нашій сучасності” є завершенням формування світогляду автора, який може бути дороговказом і для нас сущих.
До генеральних ідей викладених у цій праці варто віднести й слова: ,,Адоруючи матерію, не маючи віри в Бога, – не мають віри в ідеали, віри в речі далекі й невидимі… Тоді даремно будуть твердині, танки і літаки, бо розсиплеться це все, де не ставлять ідеал над матерією, боротьбу над неволею, честь над продажністю і бізнесом, ідеологію над тактикою”.
2.Націоналістичні структури обов’язково повинні прийти до згоди щодо порядку координації дійнаціоналістичних течій і рухів виключно на базі єдиної універсальної ідеології світового рівня – націоналізму.
Ідея єдиної націоналістичної організації є хибною і шкідливою. Якщо б і вдалося сьогодні об’єднати націоналістичні організації в єдину силу, то завтра її вороги наплодять нові структури під вивіскою націоналізму. Такі реалії боротьби. Їх треба враховувати.
Виявити ворожу агентуру в націоналістичному русі чи фальш- націоналістичні структури надзвичайно важко, але відповідних заходів необхідно вживати. Найкращий захист у таких справах є критерій, за яким ми оцінюємо практичні справи – ідеологія націоналізму. Все проявиться в процесі координації дій.
Налаштованість націоналістичної організації до співпраці з націоналістами інших структур в рамках єдиної ідеології – націоналізму є найпершою ознакою істинності та щирості намірів.
Порядок координації дій повинен постійно відпрацьовуватись в дискусіях, нарадах з питань вчасного реагування на виклики часу, перспектив на майбутнє, розвитку теоретичних засад ідеології націоналізму. Вкрай важливим є відмежування від шкідливих ідей: несприйнятя методів боротьби повстанського руху як застарілих, боротьби націоналізмів, звільнення від релігійного впливу, нехтування пріоритетом християнських цінностей, розгляд Церкви як інструменту ідеї держави та інших. Незмінними домінуючими в таких заходах повинні бути правильний світогляд, ідея нації та культура поведінки і спілкування її учасників.
3.Визначиться з позицією щодо Церкви і християнського суспільного вчення, опрацьованого Церквою як фундаментальної бази ідеології націоналізму.
Це найскладніше питання , від правильного розуміння якого залежить майбутнє націоналізму. Церква пройшла через тисячоліття складних випробувань і вистояла, бо її збудував Ісус Христос, щоб люди керувалися Його вченням у справах земних. У цьому і є сила та непоборність Церкви. Будь-яке людське вчення також проходить через горнило випробувань, але буде відкинуте, якщо не відповідатиме Божому задуму.
Націоналісти та їхні ідеологи як і усі люди шукають істину, можуть помилятися, мають власні гріхи. Проте одна справа називати себе націоналістом, а зовсім інша справа бути ним насправді. Критерієм правди у цьому надзвичайно важливому питанні перш за все є тверда позиція націоналіста щодо християнського суспільного вчення, опрацьованого Церквою.
Лукавий ще не раз буде намагатися зруйнувати націоналізм з середини. Тому громадські активісти повинні бути дуже уважними, бо в історії взаємовідносин християнства та націоналізму є чимало прикладів штучно протиставити ці ідеології і навіть надати пріоритет націоналізму, підімнути Церкву під державу. В націоналістичне середовище завжди проникали ,,доброзичливці”, які намагалися використати трибуну націоналізму, щоб навчати Церкву у питаннях трактування християнства, вказувати на її місце у громадському житті, виховувати священників…
Найшкідливішою течією як і в минулому є неоязичники. Вони називають себе православними і націоналістами(?), опираються на благородні ідеї дотримання традицій, використовують високе слово поета, намагаються вплинути на формування ідеологічних засад націоналізму. Проте справжньою метою неоязичників є боротьба з християнством і повернення капищ на яких вони принесутьу визначений час жертвою й саму ідею нації. Націоналісти ж повинні сприймати надбання дохристиянського періоду в історії України лише як культуру, а не релігію майбутнього.
4.Щоденно відмежовуватиметься від усіх ідеологій, прив’язаних або ототожнених з ідеологією націоналізму.
Першочергово до них необхідно віднести: націонал-соціалізм, шовінізм, сіонізм, фашизм, громадсько-політичні рухи, які неадекватним радикалізмом намагаються ,,ощасливити” націю, прикриваючись ідеями націоналізму. Вони мають власний ідеологічний простір, за який повинні нести відповідальність.
Також необхідного пам’ятати, що будь-який додаток до поняття націоналізм є шкідливий. Націоналізм не потребує жодних додатків на кшталт економічний, ліберальний, консервативний, анархістський, культурний, та ін., бо вони породжують подвійні трактування, стандарти, невизначеність, зайві дискусії, прихована мета яких якщо не знищити, то хоча б спотворити справжню суть націоналізму.
5.Співпрацювати і підтримувати патріотично і проукраїнськи налаштованих волонтерів, громадських активістів, активну інтелігенцію, службовців, навіть якщо вони не є членами націоналістичних організацій.
Український націоналізм має чи найкращу у світі теоретичну базу і практику дій. На це треба опиратися, пропонуючи нове.
Український націоналізм – національна ідеологія за формою, але за змістом вона універсальна, світового рівня, така, що може пропонуватися й іншим народам. Ярослав Стецько писав: ,,Україна повинна стати ідейним, моральним і культурним центром, довкруги якого повинні зосереджуватися змагання інших поневолених народів, що Україна має бути їх ідейним і моральним провідником у їхніх визвольних змаганнях”. Ці змагання є вічні, бо вічною є боротьба між добром і злом.
Бог дав усім людям на землі єдині принципи взаємовідносин, але Він також хоче й розмаїття, яке найкраще проявляється через національне буття. У такій нерозривній єдності ,,праведного закону” і національного виміру сила ідеології націоналізму. За нею майбутнє світу в цілому і українців зокрема.
Слава Україні! Героям слава!
Мирослав Давидів
Громадська організація ,,Український шлях”
Передрук: газета “Галичина’’
2 грудня 2016 року
Комментариев нет:
Отправить комментарий