Ігор Каганець: Етнос – це народ-сімплекс, нація – це народ-дуплекс

Сучасна соціологія оперує термінами «гомо сімплекс» (homo simplex – людина проста) і «гомо дуплекс» (homo duplex – людина подвійна).

«Людина проста» є «безголовою» – живе чужим розумом, легко піддається зовнішньому керуванню. 

Людина подвійна – це людина «з власною головою», «з царем у голові», самостійно мисляча, самокерована.

З погляду політології народ може перебувати у двох станах – як аморфний етнос і як структурована нація.

Нація – це народ, який виростив власну голову і керується цією головою.

Легко побачити, що етнос – це велика людина проста, а нація – це велика людина подвійна. 

Етнос – це народ-сімплекс, нація – це народ-дуплекс.

Співвідношення між «дуплекс» і «сімплекс» 5/95 – це усталена соціологічна пропорція. Вона відповідає співвідношенню маси голови (в середньому 5 кг) до маси тіла атлетично розвиненої людини (95 кг – як у Арнольда Шварценеггера при зрості 188 см). Тобто 5/95 – це загальнолюдський стандарт, властивий і для «малої людини» (індивідууму), і для «великої людини» (народу).

– Але чому саме 5%? Адже що більше самостійно мислячих людей, то краще?

Схоже на те, що 5/95 (тобто 1 до 19) – це ОПТИМАЛЬНЕ співвідношення між керівним органом і керованою системою. Річ у тім, що утримання організмом власної голови вимагає значних енергозатрат. Наприклад, мозок людини (в середньому 1,3 кг) складає 1,5–2% до маси тіла, але споживає близько 20% його ресурсів. Живлення мозку є найвищим пріоритетом для організму. Мозок отримує усе найкраще – і першочергово. Наприклад, найкращим енергетиком для організму є лактат – розщеплена навпіл глюкоза. Як тільки він з’являється в крові, то 90% лактату одразу ж використовується для живлення мозку.

Згадані вище 5% самостійно мислячих українців – це ніщо інше як український середній клас. Належність до нього визначається трьома обов’язковими ознаками:

--- спроможність жити власним розумом, діяти згідно з власною волею;

--- життя власною працею, без паразитизму чи «виплат з бюджету»;

--- турбота про загальне благо – громади, міста, народу: до цього спонукає голос совісті й усвідомлення залежності особистого від суспільного («Мені добре тоді, коли добре нам усім»).

Як бачимо, за 30 років незалежності український народ відростив собі голову. Але голова про це ще не знає. В неї ще нема самоусвідомлення своєї соціальної функції – керування народним організмом. Як тільки середній клас усвідомить свою соціальну функцію, він перетвориться на шляхту.