В лібералізмі людина є індивідом (Individuum – латиною «неподільний»). Тому в ліберальній оптиці розвиток людських якостей означає її повну індивідуалізацію. Відповідно, історичний процес в ліберальній версії є процесом звільнення людини.
"Свобода від"
Все соціальне є зовнішнім навантаженням на індивіда, яке пригнічує його свободу. Ліберальний проект і полягає у вивільненні індивіда від цього тягаря й досягнення "свободи від" (Liberty). Це має послідовно відбуватися через звільнення від соціально обтяжливих норм - релігійної та національної ідентичності, від держави, від громадянського обов'язку, від сім'ї, від статі та ін. – все, що заважає індивідуалізації. А будь-які ідеї, які оперують такими категоріями-обмежувачами є ворожими для вільного індивіда сутностями, які необхідно знищити.
Зверніть увагу - в лібералізмі поняття "людина" виключає використання поняття "прогрес". Оскільки індивід не тільки неподільний, він ще й незмінний. Змінюватися може під нього навколишнє середовище, до якої поняття "прогрес" і відноситься. Але по відношенню до людини завдань щодо морального удосконалення в лібералізмі немає.
Свобода самовираження
Принцип "свободи самовираження" сьогодні є одним з основних проявів ліберальної етики. Лібералізм виходить з пріоритетності індивіда, свобода якого є для нього найвищою і безумовною цінністю. Відповідно, проявити свою індивідуальність є головною життєвою установкою для будь-якого індивіда.
Але проявляти індивідуальність, коли її прагне проявити кожен, виявляється все складніше. І ось вже така людина в пошуках своєї "свободи самовираження" доходить до заперечення власної людськості.
Два начала в лібералізмі
У світі панує два начала: шизоїдний початок творчого становлення та параноїдальна початок задушливого порядку. Ці начала розуміються не в клінічному медичному сенсі, а як певний тип психологічного ставлення до світу.
Шизоїдами є особистості, яким або важко, або нецікаво узагальнювати чуттєві емпіричні дані в розвинені раціональні системи.
Параноїдальний тип особистості - навпаки, тяжіє до утвердження раціональних узагальнень навіть в тому випадку, якщо органи чуття і досвід їх явно спростовує.
Для епохи Модерну був властивий переважно параноїдальний тип, повне торжество параної і ця перевага стверджувалася за рахунок прямого придушення шизоїдних типів та властивостей. Тому для Модерну «традиційні цінності» є параноїдальною (і відповідно – тоталітарною) idеe fixe, яка перешкоджає творчій реалізації. Істинний ідеал - хаос, як первісний стан невпорядкованості та нескутих можливостей.
Постмодерн, навпаки, полягає в однозначному переважанні шизоїдного начала.
Параноя Модерну закінчується, настає ера шизофренічного Постмодерну.
Міра речей
Мірою речей виступає вже не індивід, а дивід, випадкове ігрове іронічне поєднання частин людини (ризоматична постідентичність). Дивід може сконструювати себе як завгодно і незалежно від реальності – він існує і діє у віртуальному світі, створюючи ілюзію розриву реальних зв'язків з соціумом.
Відповідно фігурантами дивідизації стають фріки, виродки, трансвестити, мутанти, репліканти, клони, віртуальні двійники та ін. Їм нічого не заповідано і нічого не написано. Вони надані самі собі, але у них немає при цьому свого «я».
Принцип абсолютної свободи
Ліберальний принцип автономності індивіда та права конструювати себе як завгодно надає право людині «свободу» вибору статі, власного "Я", заміни тіла та різних проекцій транс- і постгуманізму.
Тому дивідум - постлюдина лібералізму принципово відрізняється від людини соціальної і являє собою зовсім інший антропологічний типаж.
Таким чином, лібералізм в антропологічному плані вихолощує соціальний зміст природи людини, позбавляючи її іманентної соціальності та зводить людське буття до біологічного рівня існування.
А ви питаєте, чого так багато фріків?
Комментариев нет:
Отправить комментарий