«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Цікавою пам’яткою середньовічного каменярства вважається рельєф дракона, що видихає вогонь, який наразі зберігається в Успенській церкві Крилоса.
Стиль виготовлення істоти збігається, крім іншого, з кількома романськими пам’ятками скульптурного мистецтва Польщі.
Мотив цієї мітичної істоти використовується в художній композиції на світанку людської історії. Символіка дракона містила як позитивний, так і пейоративний потенціал, залежно від часу й культурного контексту, в якому він поставав. Автори статті, спираючись на порівняльний аналіз стилю об’єкта, історичних джерел, епіграфічних пам’яток та збережених форм і прикрас архітектурних деталей з неіснуючого собору Богородиці в Галичі, пропонують датувати зображення образу дракона третьою чвертю XII ст. Йдеться також про приклад однієї з небагатьох пам’яток, що демонструє західноєвропейські романські скульптурні традиції у Східній Європі.
Ключові слова: дракон, романське мистецтво, кам’яні оздоблювальні деталі, зооморфічний мотив, Галич, Рюриковичі.
Дракон має величезну голову, але паща, тобто отвір, через який він висуває язик і видихає повітря, – невеликий. Сила дракона не міститься у його пащі, але загалом – він небезпечний не тому, що ранить, а через ту силу, якою володіє. Ця сила така страшна, що навіть найбільша людина не уникне смерти, коли дракон обів’є і стисне її своїм хвостом. Brunetto Latini, Li livres dou Tresor, друга половина XIII ст.1
Анета ҐОЛЕМБЙОВСЬКА-ТОБІАШ (Плзень, Чехія),
Даріуш ДОМБРОВСЬКИЙ (Бидґощ, Польща)
Комментариев нет:
Отправить комментарий