«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Сьогодні Туреччина щораз більше нарощує свою військову могутність і вже невідомо: буде вона (Туреччина) для України другом, чи ворогом...
Дехто з нас вже призабув, що триста років тому, гетьман Дорошенко переконав османського султана Мегмеда ІV утворити потужний військово-політичний союз проти Московії і Польщі, і взяти Україну під свій протекторат. Згідно з цим Договором, який був ухвалений на Корсунській Раді 1669 року, Україна зберігала повну автономію, право вільного вибору гетьмана, була повністю звільнена від данини і отримувала, від турків, військову допомогу для з"єднання усіх українських земель в єдину державу під владою Війська Запорозького.
Спільна реалізація цього важливого мегапроекту, розпочалася вже через три роки, коли дві об"єднані: українська і турецька армії, під особистим проводом своїх очільників - правобережного гетьмана Петра Дорошенка і османського султана Мегмеда ІV, рушили на Поділля, громлячи, один за одним, польські гарнізони у тутешніх фортецях.
Впродовж тижня боїв, в серпні 1672 року, впав Кам"янець-Подільський та прилегла округа, а вже 2 вересня султан Мегмед ІV здійснив п"ятничний намаз у колишньому кафедральному соборі Кам"янця.
Замість ліквідованого "Подільського воєводства" Речі Посполитої, було утворено Подільський ейялет (пашалик) на чолі з Галіль-пашою, який зайняв посаду бейлербея, тобто, губернатора. А ще через вісім років до цього еялету була приєднана Чортківська округа на Тернопільщині, а сам Чортків став осідком османського паші.
По-перше, турецька адміністрація і її військо, поводилося досить пристойно і коректно з українцями Поділля: ніхто нікого не грабував і не палив, новоприбулі мусульманські чиновники лояльно ставилися до Православної Церкви, а турецькі яничари здійснювали охорону краю (!) від татарських набігів;
По-друге, для всіх тутешніх українців була скасована панщина. На території утвореного пашалику, станом на 1681 рік, проживало близько 40 тисяч мешканців, а у самому Кам"янці-Подільському було 280 українських родин, які повністю зберегли своє колишнє самоуправління. Крім того, константинопольський Патріарх призначив для українського населення Подільського пашалика, православного єпископа;
І, по-третє (хоча це й малосуттєве): перші кав"ярні в Кам"янці-Подільському відкрилися на два роки раніше, аніж у Відні і у Львові (так, станом на 1681 рік у згаданому Кам"янці вже працювало вісім кав"ярень).
... Сьогодні, мандруючи Подільськими Товтрами, петляючи поміж ярами і байраками Борщівщини, Чортківщини та Заліщанщини, що на самому півдні Тернопільщини, то тут, то там натрапляєш на, до половини вгрузлі у землю, надмогильні вапнякові плити з напівстертими арабськими написами. Оце вони і є - німі, вже, свідки того 27-літнього періоду, коли почав було, реалізовуватися сильний і перспективний союз козацької шаблі і турецького ятагана...
Комментариев нет:
Отправить комментарий