«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Это событие затронуло более 180 000 человек и раскололо ойратский народ на две части. Одна, бо́льшая часть, ушла на восток, потеряв в пути тысячи человек, а вторая осталась на волжских берегах, потеряв самостоятельность и надолго оказавшись разорванной между тремя российскими регионами – Астраханской и Ставропольской губерниями и Областью Войска Донского.
И те, и другие калмыки ("қалмақ" - "остаток", а именно это название закрепилось за частью ойратов, живших в России), мечтали о воссоединении. «Ирх седкл бәәхлә, Иҗлин усн чальчаг» ("Если есть желание прийти, тогда воды Волги – лужица"), до сих пор говорят в Синьцзяне, вспоминая о том, как растаял волжский лёд и люди с правого берега реки не смогли присоединиться к откочёвке. А в китайских хрониках описывают, как в первые годы пребывания в маньчжурской империи калмыки рвались обратно, к вольным степям Урала и Волги (Иҗл-Зә). Не забывали о своих братьях и волжские калмыки. В начале XX века синьцзянских ойратов даже посетил калмыцкий зайсанг Леджин Арлуев…
Хотя между нами сегодня лежат тысячи километров и 250 лет истории, мы твёрдо знаем, что являемся сыновьями и дочерями одного народа... Через 149 лет, в 1920 году наши предки, ценою тысяч жертв сумели объединиться и создать сначала Калмыцкую автономную область, а затем, в 1935 году Калмыцкую АССР. В 1992 году Калмыцкая ССР была переименована в Республику Калмыкия – Хальмг Таңһч. Сегодня мы живём на своей земле, которая имеет наше, калмыцкое название, знаем и чтим символы своей Республики. Да, иногда нам приходится непросто, но какие бы испытания не свалилось на наши плечи, очень хочется, чтобы каждый помнил, ценой каких усилий и жертв была добыта для нас наша Родина – Калмыкия.
***
А ещё, прошу, земляки, вспоминая о наших невзгодах, помните, что у ойратов Синьцзяна, ушедших в 1771 году отсюда, своей республики нет. Нет её и у ойратов Западной Монголии. Земляки мои, хальмгуд, берегите Калмыкию как свою совесть и честь! И детям и внукам своим передайте, чтобы помнили и берегли её! Ведь на чашу весов за эту землю и её калмыцкое название была брошена не одна тысяча людских жизней! Берегите нашу Родину! Чтите наше прошлое! Помните о том, что было, чтобы не повторять впредь! Слишком много всегда платили мы за проступки...
Комментариев нет:
Отправить комментарий