«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
"Здобуття незалежності України. 1991. Історія проголошення, документи, свідчення".
24 серпня 2021 року український народ святкуватиме 30-ту річницю Незалежності України. Річницю здійснення своєї споконвічної мрії-мети, за яку віддали життя, здоров’я, час, кар’єру тисячі й тисячі кращих синів і дочок України, які й сьогодні вже сьомий рік продовжують гинути на фронті визвольної війни від російських окупантів.
Слід зауважити, що у новітній час народження незалежної України відбулося не одразу з моменту проголошення Акту Незалежності у 1991 році. Цьому процесу передувало багато доленосних для українців історичних подій другої половини 1980-х – початку 1990-х років. Це і занепад і прогнилість СРСР і соціалістичної системи виробництва, і розпад системи країн-сателітів т. зв. «соціалістичного табору», і наростаюча з кінця 1970-х років економічна криза, і аварія нва ЧАЕС у 1986 році, і безглузда «афганська війна» 1979-1989 років, і горбачовські «перебудова», «гласність» і «демократизація» 1995-1991 років, і мітингова демократія невдоволеного населення країни, і політична структуризація суспільства, і утворення неформальних громадських рухів та організацій, і створення Народного Руху України, і перші вибори на багатоальтернативній основі до Верховної Ради України, а також – важливі для українців історичні віхи:
2) 24 серпня 1991 року позачергова серсія Верховної Ради України в умовах загрози, що нависла при спробі путчу прихильників ДКНС («ГКЧП») 19-21 серпня 1991 року, ухвалила Акт проголошення незалежності України як політико-правовий документ, що спрямований на здійснення Декларації про державний суверенітет України шляхом проголошення незалежності України та створення самостійної Української держави;
3) 1 грудня 1991 року проведення одночасно Всеукраїнського референдуму на підтвердження Акту проголошення незалежності України й перших виборів Президента України. Більше ніж 90% учасників виборів схвалили Акт проголошення України і першим президентом обрано колишнього голову Верховної Ради України Леоніда Кравчука;
Ось такі, здавалося б повільні, але важливі і впевнені віхи в тривалій боротьбі з прокомуністичними та промосковськими силами, як всередині країни, так і ззовні. Ці кроки рухали Україну до свободи.
Становлення незалежної України, яка цілком закономірно оголосила себе наступницею державницьких утворень, що мали місце в історії українського народу, й тепер продовжується в умовах пострадянських реалій, політичної, економічної та судової криз, пробудження від комуністично-московського гіпнозу та набуття людської гідності і національної ідентичності. І рушієм-локомотивом процесу розбудови української держави були і залишаються національно-демократичні сили, які визріли як альтернатива в умовах тоталітаризму й вивели Україну на її теперішній шлях незалежного буття.
Ярослав Галущак, провідний бібліотекар
Комментариев нет:
Отправить комментарий