Назва «українці» вперше відстежується наприкінці XVI ст. в документах, присвячених козацькому повстанню Наливайка.
У книзі 1908 р. ("Джерела до історії України-Руси" [Т.8: І.Крипякевич. Матеріали до історії української козаччини] (1908). С. 92.), І. Крип'якевич і М. Грушевський, викладають документи, листи і т. ін., а також лист польського гетьмана Станіслава Жолкевського до короля Сигізмунда III Вази, від 10 червня 1596 р., в якому С. Жолкевський називає українцями (ukraincy) своїх солдатів (жовнірів-шляхту, солдат польських коронних, походженням з України), які брали участь у придушенні козацького повстання Григорія Лободи та Северина Наливайка.
На початку XVII ст. гетьман Станіслав Жолкевський називає "Українцями" в значенні етнічному вже виключно український народ. Він в листі до короля з 12-го червня 1614 р. пише: "gdyby się wojsko od Ukrainy odwiedło, niepośliby Ukraińcy daleko..." (Nr. 36. стр. 226.) В іншому листі з 23 квітня 1615 р. каже, що «z Ukrainy zawiódł do siebie kilkaset Ukraińców» (стр. 406.).
1651 р. Гравюра фламандського картографа, гравера, художника Вільгельма Гондіуса: «Bohdan Chmielnicki Exercitus Zaporovieñ. Præfectus, Belli Servilis Autor Rebelliumq. Cosaccorum et Plebis Ukrayneñ Dux» (Богдан Хмельницький. Війська Запорізького Головнокомандувач, Війни Хлопської Зачинатель, Повсталого Козацтва і Народу Українського Князь).
Вживання у дипломатичній кореспонденції польських королів вислову «Народ Український» січень 1675 рік та вживання назви «Україна» в означенні окремого краю, (країни) грудень 1671. Листи королів Яна III Собеський та Михайла Вишневецького до кошового отамана Івана Сірка.
8 січня 1675 року польський король Яна III Собеський написав листа до кошового отамана Запорозької Січі Івана Сірка, що був посланий через Якова Чечельницького. Однак лист був перехоплений козаками лівобережного гетьмана Самойловича і відправлений до Батурина. У цьому листі польський король мало не благає Сірка виступити у похід проти ворогів, які саме воювали проти поляків Цитата «за церкву Божу та віру православну» задля «українського народу». Джерело: Бібліотека Чарторийських у Кракові. – № 173. – С. 9.
Під ворогами поляки розуміли у першу чергу татар та турків з якими вони тоді воювали. Останній вислів для нас найбільш цікавим, бо засвідчує, що в 1670-х роках почав ширше поширюватися новий етнонім «українці», що з плином часу змінив собою старий етнонім «русини». Більше про це в науковій роботі Евгена Наконечного «Украдене ім’я. Чому Русини стали Українцями?» 1997. https://www.facebook.com/.../1068.../posts/2431218607013726/
Також значний інтерес представляє лист короля Михайла Вишневецького до Івана Сірка від 23 грудня 1671 року в якому король дякує отаманові за успішний похід проти Білгородської орди і бажає успіхів у подальшій боротьбі проти цитата: «ворогів Святого Хреста, щоб вони не взяли гору над християнами і щоб Україна, золотий край процвітала у надійному мирі». І висловлює надію, що Сірко й далі добиватиметься «віддалення поганих від України». Подано за працею Мицик Ю. З дипломатичної кореспонденції гетьмана Михайла Ханенка… – С. 78. Юрій Мицик «Іван Сірко» 2020. – С. 72
Слід додати, що вислів «український народ» у 1670 році також вживався в листування наказного полковника Якова Лизогуба. Ми можемо вести мову про те, що канцелярії польських королів в 70-х роках 17 ст. почала вживати в офіційному діловодстві термін «Україна» в якості означення окрема країна, рідна земля українського народу. Ця інформація, вщент руйнує різні брехливі вигадки російських дослідників про штучне виникнення української мови та українського народу у 19 століття, а то і 1908 році, як своєрідний проєкт австро-угорського генштабу.
1772 р. Цитата «Краль КарлЪ не смотря на разоренїе Батурина, думалЪ непремѣнно, что Украинскїй народЪ а потомъ и Татары пристанутЪ кЪ нему» (з ниги Захарія Орфеліна «Житие и славные дела государя императора Петра Великого, Ч. I, 1772 - С. 361).
Комментариев нет:
Отправить комментарий