«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Тому як тільки національна буржуазія трохи зіп'ялася на ноги, вона вкупі з монархами (що були кревно зацікавлені в зміцненні й поширенні своєї влади) поклала край bellum omnium contra omnes.
Усі спірні майнові питання стали вирішуватися мирно, в судах, проте між державами продовжували точитися війни за території і ресурси аж поки не виник глобальний ринок.
Уже в першій половині 20 ст. багаті й економічно розвинені країни дуже неохоче бралися за зброю і до останнього відтягували участь у воєнних конфліктах. А після ІІ СВ вирішили остаточно припинити практику силового перерозподілу ресурсів. (Союз вугілля і сталі, з якого почався ЄС - саме про це.)
Але якщо навіть у невеликій європейській країні мир і злагода не можуть триматися виключно на добрій волі громадян - потрібні спеціальні правоохоронні структури - то на глобальному рівні - і поготів.
З середини й до кінця 20 ст. роль світового поліцейського виконували США і союзний блок НАТО, де США грали провідну роль. Класичними прикладами їхньої роботи були Буря в пустелі і вгамування Сербії.
А от у 2014 р. система дала збій. "Поліціянт" став ДОМОВЛЯТИСЯ зі злочинцем - вся архітектура міжнародного права крекнула й покосилася.
І та обставина, що ялтинський порядок не рушиться так швидко, як версальський, не має вводити в оману щодо його життєздатності. Цей порядок тихо вмирає, як стара зношена будівля зі сточеними балками і надтріснутим фундаментом, що може впасти на голову у найнесподіваніший момент.
І скільки б апологети світової малодушності не переконували нас, що Україні ніхто нічо не должен, об'єктивної суті справи це не міняє: анексія Криму - це замах не тільки на Україну, а й на засадничі принципи системи глобального ринку, на якій базується добробут так званого "золотого мільярда".
І чим довше лідери "демократичного світу" будуть зволікати з адекватною реакцією на дії світового правопорушника, тим жахливіші будуть економічні, політичні й гуманітарні наслідки.
Комментариев нет:
Отправить комментарий