«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Висота насипу кургану, спорудженого з вальків, сягала близько 6 м. Його звели над усипальницями двох вельможних скіфів – воїна і, вірогідно, його дружини, яких супроводжували слуги.
Поховання чоловіка було вщент пограбовано ще у давнину. Але у гробниці археологам вдалося знайти схованку (приховану нішу у кутку поховальної камери), яку не помітили грабіжники. Саме там було знайдено горит (футляр для лука і стріл) із залишками 70 стріл, бойовий пояс та 50 золотих нашивних пластинок . Особливо викликав захват горит, чільний бік якого прикрашала золота оббивка, на якій еллінський майстер викарбував розповідь про уславленого героя Ахілла.
Скіф’янка, можливо, була жрицею богинь Аргімпаси або Табіті, найбільш шанованих у скіфів. Її вбрання прикрашали кілька тисяч золотих пластинок із рельєфними зображеннями – символами богів життєдайних сил природи.
Знахідки з Мелітопольського кургану зберігаються в Національному музеї історії України та його філії – Скарбниці, а також у Мелітопольському краєзнавчому музеї. Вироби майстрів минулого розповідають про величну історію землі, яку ми нині називаємо Україною. Вони наче промовляють словами археолога і поета Бориса Мозолевського: «Це наша з вами спільна Батьківщина»!
Тримаємо стрій! Разом здобуваємо перемогу!
Комментариев нет:
Отправить комментарий