П'ять скіфських стріл

 Наприкінці VI ст. до н.е. величезне війського перського царя Дарія вдерлося до Скіфського степу. Армія, перед якою схилились наймогутніші держави – Вавілон, Лідія, Єгипет, – просувалась все далі й далі – від Дунаю до Подніпров‘я. Степ ревів голосами верблюдів та віслюків, гарцювала численна кінота, на марші сунули тисячі й тисячі строкато вбраних піхотинців, адже Дарій мобілізував на війну десятки народів.

Скіфи не поспішали втягуватися у значні бойові сутички. Вони вивчали ворога, турбували його раптовими нальотами, накопичували сили та гострили зброю.

Одного дня неподалік перського війська з‘явились кілька скіфських вершників. Дарій вирішив, що скіфи нарешті усвідомили непереможність його війська і готові підкоритися його владі. Натомість, без жодних пояснень, гінці залишили цареві незвичні дари: птаха, мишу, жабу і п‘ять стріл. 

Дарій зібрав радників і висловився так: «Скіфські парламентарі принесли нам звістку про перемогу: птах означає, що вони віддають під нашу владу повітря, миша – що віддають свою землю, жаба – що віддають свою воду, а стріли – що скіфи віддають свою військову міць». 

Зраділи радники, почали вихваляти могутність свого володаря. І тільки один із них, на ім’я Гобрій, насмілився заперечити: «Вибачай володарю, але скіфи надіслали зовсім інший знак. Ці «дари» говорять про наступне: якщо перси не злетять у небо мов птахи, не пірнуть у воду мов жаби, не сховаються у нори мов миші, скіфські стріли знайдуть їх, де б вони не були. Отже, не буде нам спокою, аж поки ми не підемо з цієї землі.» 

Усі подальші події підтвердили слова радника. Скіфи не спинялися і вражали ворога всюди, аж доки останній перський солдат не залишив Степ.