Скіфський золотий грифон (зі Скарбниці Національного музею історії України)

 Серед міфічних образів у давньому світі Середземномор’я і Причорномор’я найбільш популярними були грифони – істоти з тілом левів і головою та крилами орла. Впродож віків вони набували нових рис і значення у різних племен і народів. 

Насамперед, грифон втілює ідею про поєднання двох світів – нижнього земного і верхнього небесного; а також це захисник від злих сил, символ родючості (у широкому сенсі) та солярного культу. 

Міфи розповідають, що грифони захищають золото, супроводжують різних богів як їхні помічники, отже вони вважались хранителями матеріальних багатств і одночасно – провідниками на шляху до духовної досконалості. Глибока символічність цього образу наштовхнула на думку зробити зображення грифона логотипом нашого музею – Скарбниці Національного музею історії України. 

За часом знайдення золоті пластинки із зображенням грифона є найбільш ранніми експонатами у колекції нашого музею. Заслуга відкриття цих прикрас належить Миколі Іванишеву, професору Київського університету Святого Володимира. Виконуючи завдання Київської археографічної комісії, де він обіймав посаду віце-голови, улітку 1845 року Микола Іванішев здійснив археологічні розкопки кургану Перепеп’ятиха поблизу села Мар’янівка Київської губернії. Під курганним насипом науковець дослідив поховання ранньоскіфського часу (VII століття до н.е.), в одному з яких ним були знайдені 24 мініатюрні пластинки, що являли собою контурні зображення грифона, який сидить, спираючись на могутні лапи. 

Міфічний персонаж відтворений місцевим майстром за допомогою художніх засобів, властивих добі скіфської архаїки. За взірець йому слугував витвір передньоазіатських торевтів. Фантастичну істоту подано в профільному ракурсі, оберненою вліво та вправо. Розкритий дзьоб грифона підкреслює його грізний вигляд, підняті крила та виставлена уперед лапа надають фігурі динаміки. Золоті аплікації прикрашали головний убір (полос) жінки, яка належала до вищого кола скіфського суспільства. 

По завершенню розкопок предмети, знайдені у кургані Перепеп’ятиха, надійшли до колекції Музею старожитностей Київського університету Святого Володимира. Цей музей, а також Нумізматичний кабінет при університеті очолював Володимир Антонович – один із найбільш відомих істориків і археологів, що працювали в Україні у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття. Створення зібрання Музею старожитностей – одна зі сторінок історії нашого музею, який став унікальним центром колекціонування та вивчення творів із дорогоцінних металів та коштовного каміння, що вже понад 50 років живе й працює під крилами золотого грифона. 

Зокрема, у 6-метровому кургані, розкопаному поблизу Бердянська, були знайдені золоті пластини, завдяки яким вдалося реконструювати дерев’яну чашу із золотим окуттям. На ній зображений грифон – небесний стражник, який пильно вартує над скарбами землі, найціннішим з яких є саме життя. За давніми уявленнями, грифон надавав сили та мужності своїм помічникам – воїнам, оборонцям рідної землі.

-------------------

У 1969–1971 роках поблизу села Вільна України та сусідніх сіл Архангельська Слобода і Червоний Перекоп (нині Зелений Під), що на Херсонщині, археологічна експедиція Інституту археології АН УРСР під керівництвом Олександра Лєскова розкопала майже сотню курганів. Сьогодні – розповідь про коштовний перстень, знайдений у кургані № 22 поблизу села Вільна Україна.

Перстень належав вельможній скіф’янці, чиє поховання було досліджено у кургані. У IV ст. до н.е. заможні жінки доволі часто носили однакові перстні на всіх 10 або ж на 6-8 пальцях. У даному випадку, скіф’янка мала набір із 6 золотих перстнів, щиток яких прикрашало рельєфне зображення лева: чотири перстні вона носила на правій руці, ще два – на лівій. Разом із ними, у жінки був ще один, унікальний, перстень – доволі масивний, з ажурним щитком, на якому зображено фігуру грифона, що крокує. Цей грифон особливий, бо має лев’ячу голову, увінчану цапиними рогами. Оскільки поверхня перстня дуже сильно заполірована, всі кути загладжені, зображення небесної істоти виглядає доволі схематичним. Вірогідно, перстень, як оберіг роду, носило не одне покоління жінок.

Скіфи вважали грифонів вартовими небес, охоронцями скарбів землі. Греки називали їх «безмовними собаками» володаря неба Зевса і вважали, що вони служать самій Немезиді – богині відплати, яка карає за порушення суспільного та морального закону. 

Український степ завжди був землею вільних людей. Так було в далекі скіфські часи, коли уявлення про міфічних створінь наповнювали людей життєдайною силою. Так є і зараз, коли через випробування стверджується у своєму державництві Вільна Україна. І кожного, хто посягає на її волю, неодмінно буде покарано! 

-------------------------

Ритуальна сокирка із зібрання  музею відлита з бронзи. Її лезова частина широка та заокруглена, обух зроблено у вигляді голови грифона на довгій шиї, окрасою якої є масивний гребінь. Сокирку знайдено під час розкопок скіфського кургану IV ст. до н.е. поблизу с. Львове Херсонської області.  Звісно, така сокирка могла бути символом влади або використовуватись під час ритуалів.

Грифон, розміщенний на обусі нашої сокирки, мовбито, має очі, виготовлені із золота. Такими цих небесних створінь бачили скіфи: з вогняними очима, що здатні налякати будь якого супостата, бо грифон наскрізь бачить людину, всі її думки та наміри. Кажуть (ми в те не віримо, але так розповідають), що і у нашого грифона світяться очі – він бо завжди на сторожі!

---------------------

Фрагмент золотих скроневих підвісок із зображенням грифона, який долає ворога. Прикраса датується скіфським часом – IV століттям до н. е. Знайдено її в кургані поблизу села Новосілка Черкаської області. 

Збережена пам’ять про минуле – то підмурок перемоги України в наші дні. У пам’яті – наша сила, наша правда!