Пластина повторює підтрикутну форму піхов. Вгорі з лівого боку – заокруглена лопать, якою було окуто виступ піхов, призначений для підвішування меча до пояса.
На боковому виступі (лопаті) відтворено фантастичну істоту, що піднімається дибки. Чудовисько має голову та тіло лева і могутні крила орла. Голову увінчують вигнуті цапині роги, довге вухо притиснуте, на шиї здіймається невисокий гребінь. Лапи – з гострими пазурами. Передні кінцівки підігнуті у колінах, немов ноги копитної тварини. Хвіст – це змія, що звивається.
Що це за фантастична істота, з якими скіфськими міфами та оповідями вона була пов’язана, невідомо. Дослідники часто називають її левоголовим грифоном, але цю назву навряд чи можна вважати правильною, адже грифон в античній літературній та художній традиції мав конкретні ознаки. Поява у Північному Причорномор’ї образу рогатого і крилатого лева пов’язана з впливом Ахеменідського Ірану. У Боспорському царстві зображення цієї міфічної істоти карбували на монетах, а майстри-торевти часто відтворювали її на різних предметах, призначених для скіфів та інших місцевих народів.
Зовнішній край основної пластини окантований рельєфним виступом, що імітує скручений джгут. У верхній частині пластини настовбурчилися один проти одного двоє півнів. Це своєрідні вартові, що охороняють вхід до світу, в якому панують хижаки.
Нижче розміщені одна за одною чотири сцени боротьби тварин:
→ грифон передніми лапами притис оленя, який лежить, і дзьобом вчепився йому у плече;
→ лев і грифон з різних сторін нападають на коня, який покірно лежить;
→ леопард вчепився передніми лапами в оленя, який намагається вирватися;
→ леопард намагається оборонятися від лева, готового напасти на супротивника щомиті.
Це і є світ панування хижаків – крилатих грифонів, володарів небес, царствених левів, наймогутніших на землі, і безжальних леопардів, посланців смерті.
Вважається, що в сценах нападу хижаків на копитних тварин втілено ідею жертвопринесення заради збереження і відродження життя. Вірогідно, саме тому одного з оленів та коня зображено у стані покірного сприйняття своєї долі. А от олень, на якого нападає леопард, мовбито намагається вирватися з хижих пазурів. Такого динамічного забарвлення цій сцені надано, вірогідно, тому, що леопарда скіфи вважали втіленням самої смерті. А відтак, протистояння лева та леопарда, що втілювали різні якості та символізували різні світи, можливо, мало символічне значення подолання смерті та перемоги життя.
Меч у вівтарі – священний предмет, завдяки якому поєднуються різні сфери Всесвіту: небеса, земний світ та підземний. Трьом сферам відповідала та чи інша частина меча, кожна з яких оздоблювалася зображенням певної тварини.
Під час дослідження пограбованого поховання в кургані № 30 поблизу села Велика Білозерка Запорізької області (роботи проводилися у 1979 році експедицією Інституту археології під керівництвом Віталія Отрощенка) археологи знайшли непомічений грабіжниками сховок, де знаходився меч із золотим оздобленням.
Руків’я меча окуте золотими пластинами із зображеннями тварин. На наверші – стилізовані голови хижих птахів, що символізують горішній світ. На держаку і перехресті – копитні тварини, що позначають земний світ: олень та дві косулі, які лежать одна навпроти одної. Всі тварини відповідають образу Світового Дерева, символом якого, власне, і був меч.
Із символікою нижнього світу – світу смерті і, водночас, родючості – асоціювалося лезо меча, а також декор піхов. На золотому окутті піхов бачимо сцену нападу грифона і лева на оленя, а також двох пантер, які поспішають на цей кривавий бенкет. Олень уособлював космічну жертву, адже хижаки, які на нього нападають, належать до різних сфер Всесвіту. Жертву в давнину сприймали як смерть заради життя, бо те, що для одних (оленя) є смертю, для інших (хижаків) є життям.
Боковий виступ, за який піхви кріпилися до поясу, має форму голови вепра. Цього звіра, самого грізного та непереможного в степах, скіфи вважали втіленням того ж бога війни та перемоги.
На лобі вепра є напис грецькими літерами, нанесений гострим предметом: (І)ПОРІ. Подібний напис – ПOP(I)NAXO – є й на окутті піхов меча зі скіфського кургану Куль-Оба. Дослідники вважають, що це ім’я або сигнатура (ярлик) майстра, ім’я власника або ж ідентифікатор предмету. Можна також припустити, що у цих написах приховане одне з імен грізного скіфського бога.
Скіфи з великою шаною ставилися до меча і вважали меч, вкладений у піхви, своєрідним символом цілісності Всесвіту, в якому чоловіча та жіноча природа з’єдналися в єдине ціле. Меч, витягнутий з піхов, означав загрозу та виклик.
За кілька століть після скіфів Ісус Христос скаже римським легіонерам, які зі зброєю в руках прийшли взяти Його під варту: «Вклади меча свого назад до піхов, бо той, хто береться за меч, від меча й загине» (Євангеліє від Матвія, 26:52). Слова, які були істиною в усі часи, має пам’ятати кожен підступний нападник.
Той, хто береться за меч, від меча й загине. Так буде і з нашими ворогами!
------------------
Скіфам доводилося чимало воювати та боронити свої родини і свою землю. Та наприкінці VI ст. до н.е. над Скіфією нависла небувала загроза: персидський цар Дарій зібрав величезну армію, переправився через Дунай і посунув у Скіфський степ. Перси на той час завоювали Єгипет, Вавілонію, Лідію та інші країни. Загарбникам здавалось, що скіфів вони розіб’ють вже в перших битвах, і вони вже бачили себе володарями соковитих луків Подніпров’я з численними табунами найкращих коней, незліченими отарами овець та стадами корів.
Проте скіфи не бажали вступати у бій. Вони відступали в глибину країни й заманювали ворогів, залишаючи за собою спустошену землю – випалені степи та отруєні колодязі. Крім того, кочовики дошкуляли ворогу, здійснюючи раптові нальоти невеликими загонами. Дарій не відразу усвідомив хитрість цієї тактики, але вже невдовзі збагнув, що чисельність та могутність його війська тане з кожним днем. Цар звернувся до скіфів, пропонуючи зустрітися в бою. Але одержав відповідь: «…у нас є могили наших предків. Нумо, знайдіть їх і спробуйте завдати їм шкоди. Тоді ви побачите, чи будемо воювати заради наших могил, чи ні».
За деякий час розрізнені скіфські племена об’єдналися, і їх військо таки постало на вирішальний бій перед ворожою армією. Армія проти армії, захисники проти завойовників. Але раптово між двома лавами пробіг заєць, і скіфські воїни, забувши про те, що перед ними стоїть найгрізніша армія світу, кинулися ловити перелякану тваринку…
Дарій побачив це і сказав: «Ці люди ставляться до нас з великим презирством, нам ніколи їх не здолати. А тому треба подумати, як здійснити наш відступ з найменшою небезпекою». Перський цар, колись такий грізний і впевнений у своїй нездоланності, вирішив врятуватися сам із невеликою купкою власного почту, й, залишивши основні сили на призволяще, ганебно втік. А скіфи зажили слави звитяжних непереможних воїнів, що перемагають не тільки зброєю, а й силою свого духу.
Збережена пам’ять про минуле – то підмурок перемоги України в наші дні. У пам’яті – наша сила, наша правда!
Комментариев нет:
Отправить комментарий