Скіфські менади (зі Скарбниці Національного музею історії України)

 «Колись цю річку звали Бористеном, а Скіфією – всі оці краї», – писав археолог і поет Борис Мозолевський про українські степи. 

Наприкінці 1960-х років на півдні України було розпочато реалізацію програми меліорації земель у посушливих районах і науковцям доручили вивчити археологічні об’єкти, що потрапляли в зону спорудження ірігаційних систем. Саме тут, на степових просторах, височіли кургани. Археологів завжди вабили ці «піраміди степів», бо в кожній були таємниці, розкривши які, можна уявити далекі світи – буття прадавніх народів.

У 1969 році поблизу села Балки Запорізької області співробітники Інституту археології УРСР на чолі з начальником експедиції Василем Бідзілею розпочали дослідження кургану Гайманова Могила. 

Курган спорудили у IV столітті до н.е. В ньому археологи виявили 4 гробниці, у яких були поховані представники еліти та особи, які їх супроводжували. На жаль, всі гробниці були пограбовані ще в давнину.

Сьогодні – розповідь про золоті пластинки, що являють собою вирізані за контурами зображення жінок у нестримному танці. Пластинки були знайдені у похованні жінки, яка належала до еліти скіфського суспільства.

Жінок, що танцюють, можна зіставити з образами менад – супутниць бога рослинності й покровителя виноробства Діоніса, культ якого був поширений в Елладі. На честь цього бога проводились урочисті святкування (містерії) – Великі й Малі Діонісії. Під час містерій менади, одягнені в просторий одяг, інколи доповнений шкурою леопарда, йшли галасливою ватагою, тримаючи в руках тірси – жезли зі стебла фенхеля, увінчані шишкою пінії та обвиті виноградом і плющем.

Чи були містерії відомі у Скіфії? Геродот у V столітті до н.е. описав різні сторони буття населення Скіфії і зазначив, що скіфи «всіляко уникають запозичати звичаї жодного народу і зокрема еллінські». За намагання «бути посвяченим у містерії вакхічного Діоніса» цар Скіл заплатив життям: коли про це дізналися скіфи з його почету, вони підняли проти нього повстання. Скіл утік до Фракії, але фракійський цар Сіталк домовився з новим очільником скіфів, Октомасадом, і видав йому Скіла. «Октомасад там-таки відрубав голову Скілові» (Геродот, IV, 79). 

Серед декоративних виробів IV ст. до н.е. багато таких, що є символами Діоніса, але у Скіфії цього бога, вірогідно, вшановували як життєдайну силу, одного з божеств плодючості. Можливо, однією з форм вшанування Діоніса були свята, на яких скіф’янки у експресивному танку наче поєднувались із богом і віддавали йому пожертви. 

Образи «скіфських менад» наслідували зображення, які зустрічаються на грецьких декоративних виробах. Однак до образів еллінського походження ювелір додав деталі, які надали «скіфським менадам» своєрідності: це і головні убори двох жінок, і покривала, які розвіваються за спинами, і тірси, що мають вигляд гілки з бутоном зверху, і цапина голова в лівій руці кожної менади. 

На одній з пластинок зображення менади подане ззаду: вздовж спини майже до стегон звисає густе довге розпущене волосся, в правій руці жінка тримає смолоскип (чи широкий ніж?), а в лівій – козину ногу. Все це не властиве еллінським міфічним персонажам. 

Не дивлячись на деяку примітивність виконання (наприклад, «змазані» обличчя жінок), давній художник зумів створити виразні образи, передавши пластику тіла кожної танцівниці, підкресливши різними засобами їхнє захоплення, екстаз. 

Скіфам, як і багатьом давнім народам, були властиві екстатичні ритуали, завдяки яким вшановувались боги плодючості. Можливо, подібні обряди – як-от, моління про урожай та приплід худоби, а також народження дітей – здійснювались навесні. 

А коли, як писав Борис Мозолевський, «пахли по степах нестерпно кочівками осінні кураї», скіфи справляли осіннє свято – на знак подяки за милість богів. 

------------

Еллінські художники відтворили у мистецьких виробах образи скіфських вождів, підкресливши їхню мудрість, звитягу, силу. Про скіф’янок античні автори також складали розповіді, особливо про жінок-войовниць, амазонок. Але зображення жінок на давньогрецьких пам’ятках мистецтва вийшли узагальнені, хоча можна припустити, що на деяких золотих предметах викарбувані реальні риси скіф’янок. Бачимо їх, зокрема, на пластинках з кургану № 1, розкопаного у 1897 р. поблизу с. Вовківці (нині Сумської обл.). 

Кожна з 28 золотих пластинок – це фігурна мініатюра, що представляє жіночий образ. Вважається, що за взірець давній художник взяв зображення грецької богині Деметри, але, ймовірно, відтворив риси обличчя скіф’янки. Кругловида жінка дивиться на нас великими мигдалеподібними очима, її дугоподібні брови з'єднані на переніссі. Приваблюють пухкі вуста, кутики яких вибагливо підняті. Обличчя наче ореолом облямоване головним убором, який разом із зачіскою має віялоподібний абрис.

Із загального числа цих пластин вирізняються дві, на яких показано коси. Як відомо, грецькі жінки не заплітали волосся в коси: на всіх пам’ятках образотворчого мистецтва у еллінок локони. Мабуть, давній художник відтворив зачіску, характерну саме для жінок цього регіону. 

Геродот розповів і про деякі жіночі секрети скіф’янок: вони розтирали кипарисову, кедрову деревину та ладан і цією густою рідиною змазували тіло й обличчя, а через деякий час знімали шар цієї «мазі» – і вся шкіра ставала чистою і блискучою.

От такі вони були, скіф’янки: і про красу дбали, і за потреби могли взяти в руки зброю, щоб боронити своїх дітей, обійстя, землю своїх предків.