Скіфський заєць (зі Скарбниці Національного музею історії України)

 До золотої пекторалі зі скіфського кургану Товста Могила, розкопаного на Дніпропетровщині у 1971 році експедицією ІА АН УРСР під керівництвом Бориса Мозолевського, можна повертатися знову і знову. Розглядати її, знаходити і відкривати для себе щось нове, обговорювати, розповідати…  

Однією зі сцен нижнього фриза пекторалі є погоня собаки за зайцем. Вона повторена без змін з лівої та правої сторони фриза. 

Це порушує загальний ритм, оскільки п’ять центральних сцен нижнього фриза по-своєму неповторні, в кожній з них втілено якийсь свій особливий сюжет: шматування грифонами коня, що вже впав; перемога грифонів над конем; боротьба коня і грифонів; перемога лева і пантери над оленем; напад лева і пантери на кабана. 

І от за сценами, де панують хижаки, розміщено погоню собаки за зайцем. Яка доля очікує зайця, чим закінчиться ця гонитва?

Щодо потенціалу зайця здобути у цій гонитві перемогу можна висловити припущення з опорою на цілком реалістичні спостереження. Так, у нарисі Ксенофонта «Полювання» читаємо: «У швидкості ніг [зайця] лише зрідка переважають собаки, і якщо заєць буває спійманим, то це відбувається випадково, а не від влаштування його організму, тому що з усіх звірів, однакового з ним розміру, жоден не зрівняється з ним у бігу». Отже, наздогнати зайця собаці не судилося?

Але добре відомо, що зображені на пекторалі сцени пронизані симоволами й алегоріями та навіть реальні персонажі (як-от, коні та олені, кабан і лев, заєць і собака тощо) є, перш за все, мифологічними образами – втіленням певних прихованих сюжетів і сенсів. Відповідно, аби з’ясувати, хто вийде переможцем у цій гонитві, варто зазирнути до більш давніх джерел – міфів, легенд, казкових сюжетів, у яких відтворені оповіді про богів та героїв.

Одну з таких оповідей – про полювання на зайця – зустрічаємо в Нартському епосі осетин, у якому дослідники вбачають перекази, що сягають скіфо-сарматських часів.

Одного разу нарт Хамиц зустрів під час полювання незвичайного білого зайця, який вразив його своєю красою. Заєць не тікав від Хамица, а радше манив його до себе. Почалася гонитва, в ході якої Хамиц тричі наздоганяв зайця і фактично вбивав його. Але тільки-но герой брав тваринку на руки, як та знов оживала і ще швидше тікала від нього. Зрештою заєць добіг до краю землі, шубовснув у море і зник. Деякий час потому з води вийшла дівчина-красуня і зізналася у тому, що оберталася на зайця, а насправді є донькою володаря водного царства Донбатира. Чарівна дівчина стала дружиною Хамица, і у щасливого подружжя народився син, названий Батрадзом. Коли хлопець підріс, він уславив своє ім’я численними подвигами і став одним із нартських героїв. Образ нарта Батрадза дослідники порівнюють з іншим міфологічним персонажем – скіфським Аресом, богом війни і покровителем воїнства.

В осетинському епосі не згадується собака, адже Хамиц мовбито самотужки полює на зайця (а може, оповідач просто не згадав про собаку?). Але відомо чимало скіфських і боспорських зображень полювання на зайця, де зображений вершник разом із собакою.

Дуже вірогідно, що скіфи знали сюжет, подібний до осетинського, який і був відтворений на пекторалі.

Звернімо увагу, що на пекторалі заєць, прудко втікаючи від собаки, розриває смертоносне коло. Коні, олень і кабан, доля яких стати жертвою вже вирішена, спрямовані головою до центру, де бенкетують грифони. А заєць біжить у протилежний бік – назовні, розриваючи ланцюг смерті й проголошуючи перемогу життя. 

----------------

Існують знахідки, що походять з кургану поблизу хутора Шумейка (нині Сумської обл.), дослідженого наприкінці ХІХ століття. У похованні воїна були знайдені меч, оздоблений золотими пластинами (руків’я та піхви), і масивна лита бляшка, що зображує зайця з підігнутими ногами.

У четвертій книзі «Історії» Геродота – «Мельпомені» – переповідаються події скіфського походу персів під проводом Дарія І. Зрештою, настав день, коли обидва війська персів і скіфів стали один проти одного. Ось-ось скіфи і перси мали розпочати бій – аж раптом перед лавою скіфського війська вискочив і стрімко побіг заєць. Скіфські воїни забули про ворогів, що стояли навпроти них, і кинулися ловити перелякану тваринку. Побачивши це, Дарій промовив: «Ці люди ставляться до нас з великим презирством». Після цього грізний цар вирішив рятуватися і, кинувши напризволяще основні сили свого війська, ганебно втік.

Чи не слугувала золота бляшка, яку поклали біля меча скіфського воїна, нагадуванням про зайця, що допоміг скіфам остаточно перемогти персів? Цей образ виразно унаочнює швидкість і силу спритного мешканця Скіфського степу, а заразом, передає напругу, яка дорівнює стану стиснутої спіралі. І сьогодні це зображення може сприйматись як символ стійкості, воїнської удачі і звитяги.

Збережена пам’ять про минуле – то підмурок перемоги України в наші дні. У пам’яті – наша сила, наша правда!