Антропоморфні та зооморфні мотиви скіфського мистецтва (зі Скарбниці Національного музею історії України)

У нашому музеї зберігається одна з найбільших у світі колекцій пам’яток декоративного мистецтва, пов’язаних із племенами скіфів. Різноманітні артефакти скіфської доби були знайдені в процесі археологічних досліджень курганів – земляних споруд над похованнями. 

Сотні років скіфи жили в степах Північного Причорномор’я і у Дніпровському Лісостепу та мали тісні стосунки зі своїми сусідами греками, які заснували на узбережжі Чорного моря поселення, що згодом виросли і стали містами. Скіфи залюбки обмінювали потрібні грекам товари (здебільшого зерно) на різноманітні вироби грецьких ремісників: насамперед, посуд і прикраси. При цьому, у предметах власного виробництва вони багато у чому наслідували зразки грецького мистецтва, запозичивши не лише певні технологічні прийоми, а й деякі орнаменти та міфічні образи давньогрецького походження. Інколи навіть важко визначити, хто був майстер, що виготовив ті чи інші предмети, – грек чи скіф.

Ось, наприклад, унікальний комплект золотих декоративних елементів костюма, що походить з кургану Казенна Могила, дослідженого у 1973 році поблизу села Тополине Запорізької області. Літню жінку (близько 50-ти років) поховали з пишністю, властивою для аристократичних верств: збудували складну поховальну споруду, звели курганний насип висотою 4,5 м, до гробниці поклали багатий супровідний інвентар. 

Убрання жінки оздоблене аплікаціями з різноманітними зображеннями, які відтворювались відповідно до мистецьких традицій греко-скіфського мистецтва.

Особливо вирізнялися головні убори – налобна пов’язка, висока циліндрична шапка-полос і тонке покривало, – прикрашені нашивними пластинками з викарбуваними антропоморфними та зооморфними мотивами. Полос оздобили золотими пластинками різної форми і сюжетів: 

● прямокутними – із зображенням зайця, що біжить; 

● трикутними – із зображенням крокуючого чоловіка, вбраного у характерний для скіфів одяг з видовженими полами куртки; 

● прямокутними – із зображенням чоловіка, який сидячи натягує лук. Персонаж без головного убору, пасма його волосся звисають на плечі; одягнений він у халат-кандіс, правий рукав якого звисає; 

● контурними зображеннями морди хижака (анфас) із родини котячих; 

● контурними зображеннями лева з роззявленою пащею, масивними лапами та закинутим на спину хвостом; 

Полос та покривало були також розшиті низками дрібних ґудзичків. 

Образи «котячого хижака» та грифона вважались оберегами і, крім того, їх пов’язували з культом плодючості. Так само сприймали і зображення зайця. Надзвичайно цікавим є додавання до оздоблення жіночого вбрання пластинок із сюжетами «скіф, який іде» та «скіф, що натягує лук». Вважається, що композиція фронтальної частини головного убору є своєрідним текстом і, загалом, всі мотиви, що складають цей декоративний набір, пов’язані з культом плодючості. 

Поєднання зображень на головному уборі та гармонізація їх зі знімними прикрасами (сережки у формі півмісяця, золочене намисто з підвіскою-лунницею, браслети з намистин) містили закодовану інформацію про статус власниці, яка, вірогідно, була жрицею. Її молитви, здійснення обрядів мали забезпечити життя спільноті. Жриця – це втілення материнської сили, яка захищає від усього злого і ворожого та несе любов. 

-----------

Після напруження примарної тиші у великому місті, оглушливих вибухів, нещадного гуркоту бою, здається, що немає нічого милішого за тихе сопіння твоєї дитини, яка спокійно спить, гамору дитячих голосів у дворі будинку, що не вщухає зранку до вечора, щебетання пташок під весняними теплими променями і співу коників у степу, що дзвенить з перших теплих днів.

Ось таких коників, яких бачимо на зовнішньому (нижньому) ярусі скіфської золотої пекторалі з кургану Товста Могила. Так, їх двійко – хлопчик і дівчинка, шлюбна пара. Це вони своїм співом проголошують торжество життя і перемогу над смертю! 

-----------

У 1954 році на околиці міста Мелітополь місцевий мешканець копав яму для господарських потреб – і натрапив на гробницю вельможної скіф’янки, перекриту потужним насипом, значна частина якого була знесена забудовою. На місце знахідки виїхали співробітники місцевого краєзнавчого музею, які розпочали археологічні роботи. Зрозумівши масштабність пам’ятки, вони звернулися по допомогу до Інституту археології АН УРСР. Дослідження кургану очолив досвідчений археолог Олексій Тереножкін. Це були перші дослідження великого скіфського кургану, проведені на професійному рівні, з дотриманням усіх особливостей методики розкопок та фіксації матеріалу.

На жаль, обидві гробниці (чоловіча і жіноча) виявилися пограбованими ще в давнину, але кількість зафіксованої інформації та знахідок була надзвичайною. По закінченню робіт, предмети, знайдені мелітопольськими музейниками, надійшли до фондів Мелітопольського краєзнавчого музею, а ті, що були знайдені експедицією Олексія Тереножкіна, спочатку потрапили до Інституту археології, а згодом стали основою фондового зібрання нового українського музею – Музею історичних коштовностей УРСР (нині Скарбниця НМІУ).

Найбільш відомою знахідкою, що походить із Мелітопольського кургана, є золота оббивка гориту із зображенням сцен із життя Ахілла. Її було знайдено у сховку центральної (чоловічої) гробниці.

Із бокової гробниці походить велика кількість нашивних пластинок, що прикрашали вбрання жінки. Оскільки грабіжників цікавили лише знімні прикраси (нашийна гривна, сережки, браслети, перстні), усе інше, зокрема і нашивні пластинки для одягу, вони перемішали, спричинивши повний безлад. Саме тому нині досить важко відтворити декор жіночого вбрання. Дослідники припускають, що головний убір прикрашали ажурні пластинки із зображенням двох пар тварин, що протистоять одна одній, – лева і пантери, павука і мухи.

Хижаків скіфи сприймали як міфологічних тварин, які є уособленням певних сфер світобудови. Лев пов’язувався із земним світом. Його зображення були ознакою аристократичного достоїнства, з ним порівнювали найвидатніших воїнів. Пантера – помічник богів підземного світу, породження Хаосу, що несе смерть. Отже, лев, що протистоїть пантері, є захисником людей, захисником життя.

Тотожне значення мала й інша пара. Муха в давньоіранській міфології вважалася втіленням демона смерті. Павуки ж є природними ворогами мух. Вони супроводжують людей, оселяються в їхніх домівках, плетуть свою павутину, чатуючи на чергову жертву. Люди не люблять павутиння та часто бояться павуків. Але навіть зараз у нас є певний запобіжник: ми проганяємо павуків, але ніколи не вбиваємо, на відміну від багатьох інших комах. Можливо, певні архетипи поведінки і відношення до «домашніх» павуків як до наших охоронців збереглися з давніх часів?

Аналіз символіки зображень тварин у протистоянні один одному доводить, що використання подібних пластинок було обумовлене уявленнями про можливість переборення смерті та ствердження перемоги життя.

-------------

З 1970 року Борис Мозолевський очолював експедицію Інституту археології АН УРСР, яка проводила розкопки в зоні розширення кар’єрів з видобутку марганцевої руди в Дніпропетровській області (за договором із Орджонікідзевським ГЗК). Кожен рік приносив цікаві знахідки та нові відкриття. У 1970 році, окрім інших курганів, була розкопана Хомина Могила, в 1971-му – Товста Могила.

У 1973 році експедиція проводила розкопки скіфських курганів групи Завадські Могили. Вже під першим насипом, що мав висоту понад 4 метри, було знайдено гробницю V століття до н.е. Виявилось, що основне поховання повністю пограбоване, та під його південною стінкою було облаштовано підбій, де археологи знайшли залишки п’яти дерев’яних чаш, окутих золотими пластинками. Завдяки ретельній фіксації знахідок вдалося зробити точні реконструкції чаш, різних за розмірами та декоруванням. 

Найбільша чаша, висотою близько 20 см, прикрашена сімома пластинами із зображенням голови хижого птаха, у якого виділено велике кругле око і масивний дзьоб із восковицею та закрученим у спіраль кінчиком. Якщо придивитися до цих зображень, можна побачити, що око великого птаха утворене закрученим кінчиком дзьоба середнього птаха, чиє око, в свою чергу, – дзьобом малого птаха. У такому поєднанні, вірогідно, відтворювалась ідея троєкратного зростання сили – від меншої до більшої. Адже напій, який наливали у цю чашу (скоріше за все, приготований на основі молока), призначався для воїна і, за традиційними уявленнями, слугував для укріплення його звитяги. 

Можемо припустити, що ця чаша була обрядовою і використовувалась для групового пиття. Збереглися розповіді про особливу чашу, яку воїни використовували під час бенкетів, що влаштовувались після походів і битв. Згідно заведеному порядку, кожен воїн брав до рук цю чашу, робив один ковток, ставив її перед собою і розповідав про свої ратні подвиги. Якщо воїн говорив правду, то після розповіді він спокійно робив іще один ковток і передавав чашу сусідові. Але у випадку, якщо чоловік прикрашав свої розповідь побрехеньками, чаша починала вібрувати, і чим більше було вигадок у переказах воїна, тим сильнішою була вібрація, а отже зробити другий ковток із чаші було вже просто неможливо. Це було ганьбою для чоловіка, бо таких брехунів виганяли з бенкету.

Серед воїнів завжди цінувалися реальні справи, а не порожні слова. Розуміння того, що війна – то важка робота, сповнена не лише здобутків, а й втрат, і того, що кожен має робити свою справу з честю і відповідати за свої дії, у всі часи сприяло високій воїнській культурі. Про це повідала нам давня чаша... 

---------------

Через сто років після безславного походу Дарія жив у степах Подніпров'я славетний скіфський воїн, чиє ім’я, на жаль, не зберегла історія. Та у гробниці, дослідженій археологами у кургані поблизу с. Архангельська Слобода на Херсонщині, збереглися відзнаки його соціального стану: скіф носив вбрання, прикрашене золотими пластинками, а на його шиї сяяла масивна золота гривна із наконечниками у вигляді левиних голів. Дослідники припускають, що скіфський воїн мав знатне походження, був головою роду і очолював воїнів у битвах за рідну землю.

Зі зброї до гробниці поклали лише горит – футляр для лука і стріл. Кожен скіф був вправним лучником, а скіфський лук вважався неперевершеним у прицільності й дальності польоту стріли. Та цей горит – особливий, бо його прикрасили золотими пластинками із зображеннями тварин, наділених силою, прудкими ногами, хитрістю – кабанів, оленя, пантер, вовків. Скіфи вважали їх символами богів перемоги, грому та блискавки, і вірили, що ці образи, вміщені на військових обладунках, мають магічні властивості: завдяки їм воїни стануть невразливими, сильними, звитяжними, нещадними до ворога. Найбільш виразними є зображення вовків: згуртовані та нестримні у своєму русі вперед, вони одним своїм виглядом мали вселяти ворогові страх і змушувати скласти зброю.

------------------------------

Коли скіф’янки виходили заміж, їм дарували важливий родинний оберіг – сережки-підвіски з качечками. Як ось ці, знайдені в кургані IV ст. до н.е. поблизу с. Вовчанське Запорізької області. 

Основа сережок схожа на золотий човник, пишно прикрашений візерунками із зерні. Можливо, то дитяча колиска? На ріжках «човника» сидять пташки-качечки. Розвернуті різнобіч, вони, немовби, стережуть своє гніздечко. Кажуть, що качки, як і лебеді, – парні птахи, що, однаго разу обравши собі пару, назавжди зберігають їй вірність. Фігурки качечок, прикріплені на ланцюжках до «човників», –  мовбито діточки, що тримаються купи, поки не подорослішають та не зів‘ють своє гніздечко.

Завдяки своїй конструкції, ці прикраси вважаються шумливими: коли жінка рухалась, вони постійно дзеленкотіли. Кажуть, що такий передзвін відлякував зло. Та можливо, в ньому є ще один, прихований, смисл. Це жіночі думки-молитви, що промовляються подумки: за дітей, за їхнє здоров‘я, за майбутнє, за хліб насущний. Молитви, що невпинно линуть до богів, неодмінно будуть почуті!

Збережена пам’ять про минуле – то підмурок перемоги України в наші дні. У пам’яті – наша сила, наша правда!