«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Правителі Кримського ханства до середини XVII століття забороняли московським князям титулуватися "царями" і називали їх смердами та холопами. Такі фрази, зокрема, використав кримський хан Саадет І Ґерай щодо московського князя Івана III, свідчить виявлена польським істориком грамота.
Про це розповів доктор історичних наук, сержант ЗСУ Тарас Чухліб.
Він зазначив, що в цьому історичному документі - грамоті кримського хана Саадет I Ґерая за 1527 рік до польського короля Сигізмунда І Старого писалося про московського князя Івана III Васильовича як про "Івана московського, ваших і наших предків холопа, і теж неприятеля нашого і вашого, з поколінь смерда сина...".
Великий князь московський Іван III Васильович правив з 1462 по 1505 рік, був васалом золотоординських ханів, вів постійні війни з Великим князівством Литовським, Руським, Жемайтійським (1487-1494, 1500-1503 роки) за українські землі, у ході воєнних експансій збільшив територію Московії вдвічі, в 1480 спробував позбутися ординського сюзеренітету (стояння на річці Угрі). Також він заклав основи централізованої самодержавної Московської держави, був першим із московських князів, який іменувався царем. Водночас відомо, що незважаючи на ту військову кампанію на Угрі, до кінця життя Іван III у листах називав себе холопом хана Великої Орди.
"Чому його кримський хан називав смердом, тобто селянином, а тому, що він, по-перше, був народжений від простої московської служниці, а, по-друге, Московське князівство довгий час було залежне від Кримського ханства й виплачувало йому данину", - пояснює Тарас Чухліб.
Нагадаємо, що московські царі перестали платити данину Кримському ханству лише на початку XVIII ст. Останні "поминки" з Москви у Бахчисарай відправляв Петро I, який в 1721 році перейменував Московське царство на Російську імперію, сам же став титулуватися імператором.
Комментариев нет:
Отправить комментарий