Микола Бандрівський: Сардинія і... Галичина

На світлині ви бачите молоду жінку у традиційному, для середземноморського острова Сардинія, національному вбранні. Розкішна сукня, прегарні сережки й такі ж вишукані нагрудні прикраси - все видає у їх власниці досконалий смак і слідування традиціям.

Ну, і звісно, отой спокійний, сповнений самоповаги, її погляд та характерні риси обличчя. Окрім того, смуглявість, темна пігментація її волосся і - підкреслено європеоїдне лице - безпомилково видають у ній мешканку Центрального Середземномор'я (райони Апеннінського півострова та ін.).

... Проводячи розкопки у різних куточках Галичини і багато спілкуючись, я не раз відзначав, про себе, певну особливість антропологічних рис галичанок, які, як я тоді припускав, назагал тяжіють до півдня Європи. І в манері спілкування, і в їх (галичанок) ментальності, часами ніби вловлюється отой незримий і закорінений у дуже далеких епохах, генетичний зв’язок з тогочасними цивілізаціями півдня Європи.

Так от, до чого я веду: в останні роки на заході України чим раз більше віднаходять речей (зброя, прикраси, ритуальні предмети та ін), які безсумнівно були виготовлені у тих віддалених районах Центрального Середземномор'я. Звісно, потрапити на наші землі всі ці речі могли в різний спосіб: внаслідок торгово-вимінних контактів, як імпорт або ж як військова здобич (трофей). Але!..

Є таке поняття як картографування знахідок. Так от: якщо взяти, для прикладу, бронзові етруські церемоніальні шоломи (див. фото), то вони (ці шоломи) утворюють на заході України компактне гніздо, де в різних місцях їх знайдено чотири екземпляри. Причому, в інших районах України, такі етруські шоломи відсутні (нагадаю, що датуються вони близько 2700 років тому). Немає таких етруських шоломів і на суміжних територіях Угорщини, Чехії, Словаччини, Польщі, Румунії, Німеччини, Австрії та ін. Цікаво, правда ж?

Особливий інтерес, у цьому плані, становить бронзова статуетка із околиць села Лужани Кіцманського району Чернівецької області, яка зображає воїна у повний зріст зі щитом і мечем у руках та у захисному шоломі з маленькими ріжками (див. рисунок). Ця статуетка з Лужан має найближчі аналогії серед зразків металопластики культури нурагів на острові Сардинія і пов’язується першовідкривачем - Миколою Ільківим, з народом шардана, який, як припускають дослідники, походив з Балканського півострова. Іншими словами, у галицькій археології ранньозалізної доби вимальовується доволі цікава проблема, вирішення якої може мати певну причетність до питань походження сьогоднішніх галичан.

... На такі-от, несподівані асоціації наштовхнуло фото цієї імпозантної сардинійки, про яку йшла мова на початку допису. Ану ж, вже в недалекому майбутньому, ми матимемо змогу провести порівняльні ДНК-аналізи між тим населенням, яке замешкувало сьогоднішню Галичину близько 2700 років тому, і тим населенням, яке в той час заселяло Центральне Середземномор'я. От, цікаво, які результати (схожості ?, спорідненості ?), ми отримаємо у підсумку? 

Звісно, за минулі тисячоліття терени Галичини перетнуло десятки народів і етносів. І, цим, наші підкарпатські землі, нічим не відрізняються від інших культурно-етнічних лакун Стародавньої Європи. Народи якийсь час проживали, потім, під впливом воєн, епідемій чи інших лих вимирали або ж відходили на інші землі, звідки, за якихось пару століть знову вертали на раніше обжиті рідні землі, де за той час вже встигли оселитися носії інших культур. І так тривало повсемісно. 

А, от, чи у всій тій міжетнічній колотнечі залишалися острівки відносно автохтонного населення, яке не було зачеплено тими міграційними хвилями (свого часу, Лариса Крушельницька назвала такі утворення "ізолятами"), ще треба з'ясувати...