По-перше, Золота Орда була лише незначною частиною гігантської імперії Чингісхана, створення якої він проголосив на курултаї у 1206 році і яка простягалася від узбережжя Тихого океану на сході до Карпат на заході.
Чінгісхан казав, що він будує державу, в якій дівчина зможе пройти зі щитом, наповненим золотими коштовностями від одного кінця його імперії, до іншого і, при цьому, залишиться не лише незайманою, але навіть жоден перстень чи якась із перлин, не пропаде з того скарбу на щиті.
По-друге, грандіозність замислів Чінгісхана підкріплена маршрутами його походів: завоювавши Пекін та Середню Азію, його війська дійшли до сьогоднішньої України, де у битві на Калці він розбив об'єднані сили руських князів. Одночасно із завоюваннями, Чінгісхан провів жорсткі економічні реформи та, що називається, "з нуля" переформатував всемонгольске військо. Мусимо пам'ятати: монголи - не тюрки (!). До тюрків, як відомо, відносяться татари. Тюркські народи, створювали у той час свої оригінальні і доволі розвинуті (у розумінні традицій степових цивілізацій) власні держави.
По-третє: прямуючи, через терени сьогоднішньої України, до Угорщини, монгольська орда перейшла усю Галичину, не зруйнувавши тут жодного міста, і не спаливши на цих землях, жодної фортеці.
Уявіть собі: 60-тисячне монгольське військо повернуло в районі сьогоднішнього Стрия у напрямку Сколе і безперешкодно попрямувало до Верецького перевалу, перейшовши звідти у горішнє Потисся, а, після цього спустилось на Середньодунайську низовину (історичний Альфельд). До слова: під час археологічних розкопок наскельної фортеці Тустань у Сколівських Бескидах, не виявлено жодного (!) наконечника стріли кочівницького типу, у той час як наконечників стріл центральноєвропейських типів того часу, експедиція Михайла Рожка знаходила кілограмами (повірте, сам брав участь у тих розкопках і знаю, що кажу).
По-четверте, уявіть собі наукові реалії сьогоднішнього дня: дослідники буквально по тижнях і місяцях знають, що робив і де був Чінгісхан, але...досі не можуть з'ясувати до якої релігії Чінгісхан належав і якому Богові (чи богам) він вклонявся. Судячи з того, що Чінгісхан не лише терпимо, але й толерантно ставився до різних виявів віри в єдиного Бога (християнство, юдаїзм, мусульманство) та вірив у Вічне Небо, то частина дослідників небезпідставно припускає, що він міг вклонятися єдиному Всевишньому Богу. Чи був це Аллах, Тенгрі чи Небо з його видимими іпостасями - Сонцем, Місяцем та Зорями, до сьогоднішнього дня, невідомо...
І, врешті, по-п'яте: якби сучасні науковці змогли якось реінкарнувати Чінгісхана то він, почувши, що його державу співставляють із якоюсь росією - незрозумілим утворенням із мутним минулим, то він, спересердя, вигукнув би: "Та, Боже, збав..! Порівнювати отих північних невдах із величною країною, яку я створив? Та ви при своєму розумі?!".
P. S.
Чи, правомірно взагалі отак ставити питання - якесь підпорядкування галицької Русі та ще й ординцям? Давайте спершу спокійно проаналізуємо те, що відомо на цю тему, а вже опісля робитимемо висновки.
Отже, почну з двох писемних джерел.
По-перше, десь на початку 1320-их років відомий географ, мандрівник і державний діяч венецієць Маріно Санудо Старший (значення праць якого порівнюють із відкриттями Марко Поло) у своїй капітальній праці "Liber secretorum fidelium crucis" серед маси інших сюжетів оповідає про появу золотоординських кочовиків у країнах Центральної Європи. Власне, про галицькі землі Маріно Санудо згадав також й у листі до короля Франції Філіпа VI, який він написав десь на початку жовтня 1334 року. У цьому листі Маріно Санудо пише, що "...Надалі є на Русі двоє князів, що коряться Татарам, які тримають землю величезну з народом численним, слідують греків [релігійними] стопами й звідки проникають коштовності різні у значній кількості до Франції, до Німеччини, до Італії... й на півдні проте є Русь Мала, яка граничить на заході з Польщею, на півдні, отже, з Угорщиною, і на сході з татарами Узбека, господаря свого уже згаданого...".
По-друге, вищенаведене свідчення якимсь дивним чином перегукується із повідомленням ще одного середньовічного автора: швейцарського ченця-францисканця (а, заодно, й знаного хроніста й автора фундаментального "Chronicon a Friderico II Imperatore ad annum 1348") брата Йогана із Вінтертура який, описуючи події початку 1340-их років вказує, що "...кажуть, тому що імператор Татарський незадовго до цього часу двох поганських королів цілком достойних поставив на чолі русів, які їх один за одним потруїли...".
Пару літ тому, львівський дослідник Ілля Паршин - завідувач відділом історії середніх віків Інституту українознавства ім. Івана Крип’якевича НАН України, аналізуючи ці свідчення зауважив, що "...ступінь підпорядкованості галицько-волинських володарів кочівникам у XIV столітті - питання малодосліджене" (див покликання на цю працю під моїм дописом). Про якусь особливу роль, яку мала у той час галицька держава, свідчить й те, - пише вищезгаданий дослідник, що династія наших Романовичів у той час не проводила перепис (на зразок обліку) свого населення, так як це робили інші руські князівства перебуваючи у складі Імперії монголів, а, точніше, Золотої Орди.
Отже, які висновки (чи, радше, припущення) можна зробити із вищенаведеного?
По-перше, в історичній науці існує корпус писемних (а, тут додам - і археологічних) джерел, які неспростовно свідчать про фактичну, а не лише номінальну, підпорядкованість галицької Русі золотоординським правителям впродовж близько півтораста літ (у межах ХІІІ-ХIV століть). Чи було це "жорстоким і ганебним монгольським ігом" для галицьких земель? - таких свідчень я, поки-що, не знаходжу. Мабуть, що ні, бо усі, без винятку, галицькі князі часто і з великою охотою використовували ординські війська для залагодження своїх військово-політичних (і, нерідко - матримоніальних) потреб.
Наприклад, для протидії польському королю Казимиру ІІІ, галицько-волинський князь Юрій ІІ Тройденович попросив у хана Узбека багатотисячне військо. І той йому ці кочівницькі полки, одразу надав, що дало змогу галичанам у 1337 році заатакувати Польщу.
Через три роки після цих подій (коли у квітні 1340 року під мурами Львова з’явилися польські війська того ж Казимира ІІІ), то, на прохання Голови боярської Ради воєводи Дмитра Детька, хан Узбек знову надав львів’янам 40-тисячне військо для походу на Польщу.
По-друге, результатом отих спільних галицько-золотоординських військових дій проти короля Казимира ІІІ стало те, що польський король змушений був закінчити війну із галицькою Руссю і укласти з галичанами мир, а крім того Казимир ІІІ у мирному договорі відмовлявся від будь-яких претензій на наші землі. Але!
Дочекавшись смерті хана Узбека (1341), король Казимир ІІІ таки поїхав на поклін у Золоту Орду і отримав там ярлик на правління, за що він сплатив ординцям (за рік наперед!) данину та зобов’язався її сплачувати й надалі, що юридично і фактично зробило його (Казимира ІІІ) васалом золотоординських ханів.
Тобто, польський король пішов тим самим шляхом, яким до нього пройшли й галицькі вінценосні володарі, демонструючи перед Імперією монголів, у тому числі перед її сателітом - Золотою Ордою, цілковиту покору.
У ті роки так чинили, не лише галицькі, але й десятки володарів інших, і куди сильніших за галицьку Русь, давніх держав тогочасного світу.
Комментариев нет:
Отправить комментарий