Shark-test

Преподобний Арестович проповідує чєловєколюбіє. 1892

@latiniano

Арестович из того сорта мужиков, которые хотят нравиться всем: русским и украинцам, евреям и арабам, туркам и армянам, мужчинам, женщинам и детям, а так не бывает. Поэтому он и несёт эту толстовскую пургу и не сдаётся невзирая на все аргументы украинской аудитории просто это его природа и выбор..

Максим Розумний

Shark-test є дуже показовим для стану колективної психіки українців. Він чітко розділяє публічний простір на дві комунікативні спільноти.

Якщо вірити Фенімору Куперу, у автохтонів (а насправді колонізаторів з Азії) Північної Америки був спеціальний ритуал для ситуації, коли чоловік "ставав на стежку війни". Ритуал фіксував не лише зміну зовнішнього вигляду, але й кардинальну зміну психічних установок. Серед необхідних для цього стану рис - нещадність (себто втрата емпатії) до ворогів. А також нерозрізнення в стані ворога кращих і гірших.

От, історія з реакцією українців на поїдання акулою російського туриста чітко показує, хто "став на стежку війни", а хто - ні.

Обидві категорії, насправді, корисні для виживання спільноти. Агресія одних допомагає перемогти ворога, а поміркованість інших є запорукою того, що стан війни (в тому числі, внутрішньої) не буде тривати вічно.

Олег Хома

Не мені судити, наскільки ми "розлюднили" своїх ворогів і перетворилися на драконів. За такої війни не жили навіть мої батьки, тому насправді я не знаю, якою є норма "розлюднення" в часи, коли всю твою країну хочуть методично винищити. Власне, зараз ми й навчаємося цієї гіркої науки, що випала на долю моїх бабусь, які чомусь не поспішали нею ділитися. Зазначу лише, що чорний гумор - дуже слабка форма ненависті, у розпал війни - майже вегетаріанська.

 Але оцінка трохи недоладних моралізаторських екзерсисів щодо "згубної" для нашої "чєловєчності" реакції на практику єгипетських акул сумнівів якраз не викликає. Це симптом дивовижної "гіперцивілізованості", від якої, як від всякого порушення міри, не слід чекати нічого доброго.

Біда тому, хто забуде, що під сонцем є час любити, але є і час ненавидіти (саме так і написано, між іншим - ненавидіти).  

Моралізувати в недоречний час - це завдавати моралі найбільшої шкоди, виставляючи її не лише безглуздою і жорстокою, це ще було б пів біди. Це означає робити дещо гірше - вихолощувати її, перетворюючи на порожню фальшиву балаканину.

Один з важливих уроків, які нам треба засвоїти: недоладне моралізування гірше за аморальність. Це навіть не фарисейство, це просто повна інтелектуальна...  безвихідь.

Цієї профануючої недоречності треба боятися більше, ніж мемів про акулу. Це дуже схоже на старий радянський анекдот про галантність і посилення маразму в Політбюро: коли на похоронах заграла музика, тільки Брєжнєв і Черненко здогадалися запросити дам на танець.

Танець - добра річ, галантність - теж не погана. Але не дуже доречна на похоронах.

Gromovytsia Berdnyk

Дозвольте сказати про акулу. Хоча про неї було вже сказано достатньо з усіх боків, і по моєму, про акул стільки не говорили з часу виходу фільму "Щелепи".

Знаєте, моралізувати зараз з приводу того, що не можна в цьому випадку сміятися і мемувати, це все одно, що моралізувати з приводу чорного гумору на фронті (хто чув військові жарти - той знає, про що я, а хто не чув - при нагоді спитайте у знайомих бійців). "Який ти в чорта лицар, якщо голою сракою їжака не вб’єш", - це вічна ідіома, яка змінюється тільки формою, але не сенсом. 

А ми на фронті зараз усі, в тому сенсі, що кожен з нас веде зараз власну війну на виживання, зокрема виживання психіки.  Цей випадок показав, що  вона підтоптана і виснажена в українців настільки, що захищається чорним-пречорним гумором. Цей нещасний росіянин став "аватаром" всіх рускіх, за шию яких кожен з  нас хоче потриматися. А акула - месницею за всіх ірпінців, бучанців, ізюмців, каховців... список можна продовжити. 

І це не означає, що в усіх, хто жартує з цього приводу, немає емпатії чи співчуття. Але громадяни певної країни зараз є ворогами. І так буде доти, доки останній окупант не покине територію України в напрямку своїх боліт. І коли буде отримана перемога, настане мир і будуть підписані усі відповідні договори, ми подумаємо про хороших рускіх, які ні в чому не винні. 

... Вищим Силам немає діла до окремо взятих жартів про окремо взяту ситуацію. Вони зайняті важливішими справами. 

Завтра буде інша ситуація, інші жарти... і можливо інша мораль. А поки що так. 

Victoria Narizhna

Оце я лише зараз на власні очі прочитала пост Олександри Матвійчук, з якого всі горять останні кілька днів. І в принципі, я би сама з нього не дуже горіла: як Нобелівська лауреатка, Олександра, може, й має вдягати біле пальто, щоб залишатися "своєю" і почутою в разі потреби в певних зарубіжних колах. 

Але мене зачепила і насторожила остання фраза: "Виграти війну з Росією — це ще значить, не перетворитися самим на Росію". 

Ця фраза — тривожний симптом того, що Олександра-то якраз і не спроможна оцінити, чи перетворюємося ми на росію, бо вже зараз не достатньо глибоко розуміє різницю. 

Бо злива акулячих мемів — це якраз прояв того підставового, що нас від росії відрізняє: прояв сміхової культури, яка, до речі, ніколи не чепурненька і не грається в пристойність. 

Росія цю культуру втратила, і саме тому неспроможна подолати тоталітаризм, і навпаки, нескінченно породжує його. Бо лікувальна, очисна і захисна сила сміху більше їй невідома. Аби на місці нещасливого єгипетського відпочивальника був українець, ми би не побачили від росіян нічого дотепнішого за тупе гигикання: акула зжерла х@хла, гигиги. 

Побачити в цій події метафору та перетворити цю маловажливу, в принципі, вістку на фестиваль чорного гумору з геополітичною спрямованістю — для цього якраз треба мати живу карнавальну культуру, яка постійно практикується. 

В трупному смороді тоталітарної імперії ці жарти вже не виживають. Ось що було би знаком того, що ми перетворюємося на росію: занепад нашого рефлексу на все реагувати через гумор.

Andrij Bondar

... Люди, які просували "акулячі меми", з такою самою спритністю здатні жартувати і над собою. Українці передусім жартують із самих себе. Такого ти не знайдеш у російській сміховий культурі. Росіяни ніколи не сміються з самих себе. Це фундаментальна річ, яка чомусь замовчується.