«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Представники Національного музею історії України показали, як виглядають 99 скіфських золотих пластинок квадратної форми. Про це йдеться на сторінці “Скарбниця Національного музею історії України” у Facebook
Влітку 1972 року Інгульська експедиція Інституту археології АН України, якою керувала Олімпіада Шапошнікова, провадила розкопки курганів неподалік села Піски Миколаївської області. Місцеві мешканці називали цю місцину «Три Могили», бо далеко в степу виднілися три великі кургани, розташовані на плато лівого берега річки Інгул. Поряд розташовувалися ще декілька менших. В одному з цих трьох курганів (№ 9), що колись мав висоту до 4 метрів, археологи дослідили дві гробниці скіфських вельможних воїнів, можливо, володарів місцевих племен кочовиків. Центральне поховання було вщент пограбоване ще в давнину, а бокове, споруджене вже в останні десятиліття 4 століття до н.е., повністю вціліло.
Юний воїн (йому було всього 15-16 років) був похований в урочистому вбранні, обшитому золотими аплікаціями, на шиї – золота гривна із зображенням голови грифона на кінцях, на правій руці – срібний браслет, на ногах – срібні поножі, на поясі – пояс, прикрашений срібними золоченими пластинками. Поряд лежала зброя – горит, меч, три дротика. На поясі був батіг, руків’я якого прикрашали срібні деталі. В просторій камері також було чимало різного посуду з наїдками, вином та, можливо, іншими напоями.
Вбрання прикрашали 99 золотих пластинок квадратної форми двох типів – із зображеннями драконів (75) і рослинного мотиву (24).
Дракона на пластинках відтворено із роззявленою зубастою пащею, під якою звисає «півняча» борідка, великим круглим оком, вухом, що стирчить, гребнем на шиї, лапами у позиції кроку (одна лапа піднята, на іншій він стоїть), двома серпоподібними крилами, і гладким зміїним тулубом та хвостом, закрученим у кільце. Із зовнішнього боку хвоста зображено змію (?) з лускатим тулубом і пласкою головою.
Комментариев нет:
Отправить комментарий