Існував у січовиків навіть спеціальний обряд братання.
Діялося так: два здружені чолов’яги надрізали гострими лезами пальці, по черзі капали власною кров’ю у келих із вином, умочали в напій леза шабель, а потім, тримаючись один за одного, випивали трунок на спільній крові.
Відтоді ніщо не могло їх розлучити, бо ріднішими вони ставали, аніж брати.
Якщо погортати історичні джерела, з’ясується: побратимами Івана Сірка були Гнат Голобля, Павло Грибович, Грицько Дробиненко, Ярема Кваша, Григорій Мінченко, Петро Перехрист, Гриць Чечельницький, Яким Тимнак, Яків Третяк та інші.
Знаєте, часом два козаки навіть ішли до січової каплички, де піп освячував їхнє побратимство. Відтоді – рівний до рівного і звертався “братчику”, “брате”, а загал січовиків називали “козацьке братство”. І християнська міць бриніла в тому слові.
Ця клята війна відродила обряд побратимства. Українські воїни віддають своє життя за товаришів в окопах, як це колись робили наші пращури – запорозькі козаки.
Комментариев нет:
Отправить комментарий