«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Існував у січовиків навіть спеціальний обряд братання.
Діялося так: два здружені чолов’яги надрізали гострими лезами пальці, по черзі капали власною кров’ю у келих із вином, умочали в напій леза шабель, а потім, тримаючись один за одного, випивали трунок на спільній крові.
Відтоді ніщо не могло їх розлучити, бо ріднішими вони ставали, аніж брати.
Якщо погортати історичні джерела, з’ясується: побратимами Івана Сірка були Гнат Голобля, Павло Грибович, Грицько Дробиненко, Ярема Кваша, Григорій Мінченко, Петро Перехрист, Гриць Чечельницький, Яким Тимнак, Яків Третяк та інші.
Знаєте, часом два козаки навіть ішли до січової каплички, де піп освячував їхнє побратимство. Відтоді – рівний до рівного і звертався “братчику”, “брате”, а загал січовиків називали “козацьке братство”. І християнська міць бриніла в тому слові.
Ця клята війна відродила обряд побратимства. Українські воїни віддають своє життя за товаришів в окопах, як це колись робили наші пращури – запорозькі козаки.
Комментариев нет:
Отправить комментарий