«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Батько Добрині мав землі на Житомирщині та на Волині. До його володінь на Волині належала група сіл – Гряди, Будятичі та Низкиничі. Все це поблизу сучасного міста Нововолинськ на кордоні з Польщею. Тодішня назва села «Ніскінічі» й дала ім’я дідові Добрині - древлянському князеві - Ніскиня. Тому й Добриня Нікітич, тобто з Ніскінич.
Сестра Добрині Малуша служила ключницею у княгині Ольги. Майбутнього князя Київської Руси Володимира Великого Малуша народила у селі Будятичі, від князя Святослава Хороброго.
В Іпатіївському літописі зазначено: «Добриня від народження виховував свого племінника Володимира разом із Княгинею Ольгою» і впродовж усього подальшого життя всюди його супроводжував. Коли у 970 році князь Святослав розділив Русь між двома синами, новгородські посли, за вказівкою Добрині, випросили до себе Володимира. У 988 році Добриня разом з Володимиром хрестив Київську Русь. Коли Добриня став посадником у Новгороді, він поширював християнство і там. Існує старовинна новгородська приказка: «Добриня хрестив вогнем».
Літописи свідчать про кмітливість, знання іноземних мов, хоробрість, дипломатичний хист Добрині. "Спритний, влучно стріляє, плаває, співає, грає на кобзі, спілкується з птахами".
Життя та подвиги Добрині відтворено у багатьох билинах і переказах. Серед них – «Добриня Никитич та Змій Горинич», «Добриня і Дунай – свати», «Добриня Никитич та Василь Казимирович», книга «Повість минулих літ».
Богатир Добриня був одружений на доньці Микули Селяниновича – Анастасії. Вони познайомилися у досить дивний спосіб. Жінка-богатир вступила з Добринею у двобій, під час якого вони й закохалися одне в одного. У Добрині був син Кснятин (Костянтин) - згодом новгородський посадник і воєвода. Пізніше на Червенській Русі заснував місто Снятин.
Цікаво, що його "друзі" богатирі Ілля Муромець та Олеша Попович насправді жили в різні періоди, тому не могли перетинатися у житті. Принаймні так стверджують науковці. Хоча всі троє й народилися на наших землях. Олешка Попович – на Полтавщині у місті Пирятин, а Ілля Муромець у "Моровійську" - сучасне село Морівськ на Чернігівщині.
На честь Добрині названо астероїд 4762. У Коростені йому встановлено пам'ятник. На Оболоні у Києві є вулиця Добринінська. А от у Низкиничах, на його батьківщині, нічого про Добриню не нагадує, на жаль.
У Коростені на правому березі річки Уж на скелі над урвищем встановлено пам’ятник батькові Добрині - князеві Малу. Автор 10-метрової фігури з міді - скульптор Ігор Зарічний. Саме тут війська князя Мала, які повстали проти нестерпних поборів київського князя Ігоря, у 945 році здобули перемогу над його дружиною, а самого Ігоря стратили після суду. Мал – другий з відомих коростенських князів. Відомо, що в Коростені зараз/
Комментариев нет:
Отправить комментарий