Что такое Мезоевразия / What is Mesoeurasia?

Мезоевразия, или Месоевразия (лат. Mesoeurasia)  — геокультурный регион в Евразии, включая территорию между Сибирью  и традиционной Атлантикой (Западной Европой) и в которую входят нынешние страны европейской части бывшего СССР и страны бывшего социалистического лагеря (т. н. «Центрально-Восточная Европа», «Интермариум / Междуморье»), а также страны Закавказья (Грузия, Армения, Азербайджан), Турция, Северный Кавказ, земли бывших государственных образований Донского и Уральского казачества, тюркского Идель-Урала и казахской Букеевской орды. С мезоевразийским геокультурным кругом цивилизаций также предлагается идентифицировать и некоторые безгосударственные народы - русских, крымских татар, караимов, гагаузов, курдов, езидов, евреев-ашкеназов, ромов (цыган), карелов, саамов и др.

Впервые термин «Мезоевразия» по аналогии с термином «Мезоамерика» был предложен  в 2005 г. украинским культурфилософом Олегом Гуцуляком во время дискуссии о т. н. Евразийской цивилизации. Поскольку в евразийстве и неоевразийстве доминирует идея центризма «Русского мира», то в противовес этому мезоевразийская идея выдвигает доминанту сохранения идентичности народов, населяющих соответствующую территорию (Мезоевразию) и историческая традиция которых на ней не прерывалась на протяжении веков.

По существу, Мезоевразия предполагает совокупность двух этно-цивилизационных субконтинентов - "Интермариума" ("Вестероса", на западе, вертикального - с севера на юг, "Из варяг в греки", "Кельто-Скифия") и "Интертерриума" ("Эссоса", на востоке, горизонтального - с запада на восток, "Из печенегов до хиновы", "Великий Туран").

Кавказ является контактной зоной ("Плексус")  этих двух субконтинетов, связывающей весьма различные культуры. Причем взаимный культурный обмен подтвержден как на основании археологических материалов (одежда и головные уборы, погребальные обряды, прическа, предметы утвари), так и на основе найденных лингвистических параллелей.   Есть также свидетельства, подтверждающие происхождение казачества в результате взаимодействия славян, алан, тюркских и адыгских племен.

Мезоевразия находится на физическом и метафизическом уровне в пограничном противостоянии Озверазии ("Тартарии", "Мордору") - "внутренней" ("урки", "рашисты") и "внешней" ("орки", Азиопа); географически - Северной Евразии как культурно-политическому монолиту ("глыбе льда-с-дерьмом"), а на юг от Мезоевразии - "лоскутному одеялу" Южной Евразии.

Также сама Мезоевразия является  зоной "пересечения" ("конъюнкцией") ценностей Европейского и Евразийского субконтинентов («европейской» и «евразийской» группы суперэтносов). Механистическим будет выводить границы между ними, например, по изотермам (января) или по другим физико-географическим границам, так, как европейская группа суперэтносов представлена ​​в Америке, Австралии, на юге Африки и из этого очевидно, что физико-географические условия здесь были далеко не самое главное значение. Европейскость и евразийство отличаются по предоставлению приоритета индивиду (гражданину, личности) или совокупности людей (государства, орды, класса): приоритет  человека над совокупностью - это европейская ценность, а приоритет совокупности людей (государства) над человеком - евразийская ценность. Границей между этими группами суперэтносов (субконтинентов) есть понимание фразы: «Ты что, самый умный?». Но именно мезоевразийство предполагает ценность "Ты и мы - вместе!". 

Часть участников геокультурного движения идентаристов определяют мезоевразийство как новую форму движения «прометеизма» и «новый сарматизм». 

Синонимы понятия "Мезоевразия": "Европейская (Внутренняя) Сарматия",  "Мезогея", "Степная Эллада", "Предрассветные земли".

В использовании понятия "мезо-" мы исходим из позиции, согласно которой "Мезокосмосом" определяется сфера социального, структура и механизм деятельности человеческого общества, и которая есть промежуточной между традиционными сферами - "Макрокосмосом" (природа) и "Микрокосмосом" (человек).

---------------

на украинском языке:

Що таке Мезоєвразія

Мезоєвра́зія, або Месоєвра́зія (лат. Mesoeurasia) — геокультурний регіон в Євразії, що включає територію між Сибіром та традиційною Атлантикою (Західною Європою) і до якої входять теперішні країни європейської частини колишнього СРСР та країни колишнього соціалістичного табору (т. зв. «Центрально-Східна Європа», «Інтермаріум/Міжмор'я»), а також країни Закавказзя (Грузія, Вірменія, Азербайджан), Туреччина, Північний Кавказ, землі колишніх державних утворень Донського та Уральського козацтв, тюркського Ідель-Уралу та казахської Букеївської орди. З мезоєвразійським геокультурним колом цивілізацій також пропонується ідентифікувати й деякі бездержавні народи — русьських, кримських татар, караїмів, гагаузів, курдів, єзидів, євреїв-ашкеназів, ромів (циган), карелів, саамів та ін.

Вперше термін Мезоєвразія за аналогією до терміну Мезоамерика запропонований був у 2005 р. українським культурфілософом Олегом Гуцуляком під час дискусії про т. зв. Євразійську цивілізацію. Оскільки у євразійстві та неоєвразійстві домінуючою є ідея центризму «Русского міра», то на противагу цьому мезоєвразійська ідея висуває домінанту збереження ідентичності народів, що населяють відповідну територію (Мезоєвразію) і історична традиція яких на ній не переривалася протягом століть.

Фактично, Мезоєвразія передбачає сукупність двох етно-цивілізаційних субконтинентів - "Інтермаріуму" ("Вестеросу", на заході, вертикального - з півночі на південь, "з варяг у греки", "Кельто-Скіфія") та "Інтертерріуму" ("Ессосу", на сході, горизонтального - із заходу на схід, "від печенігів до хінови", "Великий Туран").

Кавказ є контактною зоною ("Плексус") цих двох субконтинетів, що зв'язує дуже різні культури. Причому взаємний культурний обмін підтверджений як на підставі археологічних матеріалів (одяг і головні убори, похоронні обряди, зачіска, кухонне начиння), так і на основі знайдених лінгвістичних паралелей. Є також свідоцтва, що підтверджують походження козацтва в результаті взаємодії слов'ян, алан, тюркських та адигських племен.

Мезоевразія знаходиться на фізичному і метафізичному рівні в прикордонному протистоянні Озверазії ("Тартарії", "Мордору") - "внутрішній" ("урки", "рашисти") і "зовнішній" ("орки", Азіопа); географічно - Північній Євразії як культурно-політичному монолітові ("брилі льоду-з-лайном"), а на південь від Мезоевразії - "клаптевій ковдрі" Південної Євразії. 

Також сама Мезоевразія є зоною "перетину" ("кон'юнкції") цінностей Європейського та Євразійського субконтиненту («європейської» і «євразійської» групи суперетносів). Механістичним буде виводити кордон між ними, наприклад, за ізотермами (січня) або за іншими фізико-географічними кордонами, бо європейська група суперетносів представлена ​​в Америці, Австралії, на півдні Африки і з цього очевидно, що фізико-географічні умови тут мали далеко не найголовніше значення. Європейськість і євразійство відрізняються за наданням пріоритету індивідові (громадянину, особистості) або сукупності людей (держави, орди, класу): пріоритет людини над сукупністю - це європейська цінність, а пріоритет сукупності людей (держави) над людиною - євразійська цінність. Кордоном між цими групами суперетносів (субконтиненту) є розуміння фрази: «Ти що, найрозумніший?». Але саме мезоевразійство передбачає цінність "Ти і ми - разом!".

Частина учасників геокультурного руху ідентаристів визначають мезоєвразійство як новітню форму руху «прометеїзму» та «новий сарматизм».

Синоніми поняття "Меоєвразія": "Європейська (Внутрішня) Сарматія", "Мезогея",  "Степова Еллада", "Передсвітанкові землі".

https://uk.wikipedia.org/wiki/Мезоєвразія

У використанні поняття "мезо-" ми виходимо з позиції, згідно з якою "Мезокосмосом" визначається сфера соціального, структура та механізм діяльності людського суспільства, і яка є проміжною між традиційними сферами - "Макрокосмосом" (природа) та "Мікрокосмосом" (людина).

-------------------

What is Mesoeurasia

Mesoeurasia, or Mezoeurasia (Meso-Eurasia) is a geocultural region in Eurasia, including the territory between Siberia and traditional Atlantic (Western Europe) and which includes the current countries of the European part of the former USSR and the countries of the former socialist camp (the so-called "Central-Eastern Europe", "Intermarium / Between the Seas"), as well as the countries of the Transcaucasus (Georgia, Armenia, Azerbaijan), Turkey, the North Caucasus, the lands of the former state formations of the Don and Ural Cossacks, the Turkic Idel-Ural and the Kazakh Bukeev Horde. It is also proposed to identify some stateless peoples with the Meso-Eurasian geocultural circle of civilizations - Russians, Crimean Tatars, Karaites, Gagauz, Kurds, Yezidis, Ashkenazi Jews, Roma (Gypsies), Karelians, Sami, etc.

For the first time the term "Mesoeurasia" by analogy with the term "Mesoamerica" ​​was proposed in 2005 by the Ukrainian cultural philosopher Oleg Gutsulyak during a discussion about the so-called Eurasian civilization. Since the idea of ​​the centrism of the "Russian World" dominates in Eurasianism and neo-Eurasianism, in contrast to this, the meso-Eurasian idea puts forward the dominant preservation of the identity of the peoples inhabiting the corresponding territory (Meso-Eurasia) and whose historical tradition has not been interrupted on it for centuries.

In essence, Meso-Eurasia presupposes a combination of two ethno-civilizational sub-continents - Intermarium (Westeros, in the west, vertical - from north to south, "from the Varangians to the Greeks", "Celtic-Scythia") and Interterrium (Essos, in the east, horizontal - from west to east, "from Pechenegs to Chinova", "Great Turan").

The Caucasus is the contact zone (Plexus) of these two subcontinents, linking very different cultures. Moreover, the mutual cultural exchange is confirmed both on the basis of archaeological materials (clothes and hats, funeral rites, hairstyles, utensils), and on the basis of the found linguistic parallels. There is also evidence confirming the origin of the Cossacks as a result of the interaction of the Slavs, Alans, Turkic and Adyghe tribes.

Meso-Eurasia is at the physical and metaphysical level in the border opposition of Ozverasia ("Tartaria", "Mordor") - "internal" ("Urks", "Russcists") and "external" ("Orcs", Asiopa); geographically - Northern Eurasia as a cultural and political monolith ("a block of ice-with-shit"), and South of Meso-Eurasia - a "patchwork quilt" of Southern Eurasia. 

Meso-Eurasia is also a zone of "intersection" ("conjunction") of the values ​​of the European and Eurasian subcontinent ("European" and "Eurasian" group of superethnoses). It will be mechanistic to deduce the boundaries between them, for example, according to isotherms (January) or along other physical and geographical boundaries, as the European group of super-ethnic groups is represented in America, Australia, Southern Africa, and from this it is obvious that the physical and geographical conditions here were far from the most important value. Europeanness and Eurasianism differ in giving priority to an individual (citizen, personality) or a set of people (state, horde, class): the priority of a person over a set is a European value, and the priority of a set of people (state) over a person is a Eurasian value. The border between these groups of superethnoses (subcontinents) is the understanding of the phrase: "Are you the smartest?". But it is meso-Eurasianism that presupposes the value "You and we are together!".

Part of the participants in the geocultural movement of the identarists define meso-Eurasianism as a new form of the movement of "Prometheism" and "New Sarmatism".

Synonyms for the concept of "Mesoeurasia": "European (Inner) Sarmatia", "Mesogaia", "Steppe Hellas", "Pre-Dawn Lands".

In using the concept of "meso-" we proceed from the position according to which "Mesocosmos" defines the sphere of the social, the structure and mechanism of the activity of human society, and which is intermediate between the traditional spheres - "Macrocosmos" (nature) and "Microcosmos" (man).

-------------------

Мезоевразия как макропространство: «… Наша гипотеза состоит в том, что Александр в результате вторжения в пределы варварских земель организовал принципиально новое для мировой истории пространство. Назвать этот мир только эллинистическим вряд ли справедливо, поскольку значение сложившегося образа Александра Македонского простирается далеко за пределы Средиземноморья... Согласно известным описаниям походов Александра и мусульманской реконструкции его жизнеописания (см., например, описание похода в Китай и в пределы Руси) в границы средиземноморского мира включается вся «обитаемая часть земли» (руб’и маскун)... Александрово пространство — образцовый (и, видимо, первый) пример пространства гетеротопичного, пространства со многими парадоксально сосуществующими измерениями, пространства, нацеленного на воспроизводимость. Именно в нем позднее возникло множество больших и малых идей, прокламирующих необходимость его религиозного или социального единения... Понятие Евразии представляется бледной тенью той виртуальной и бесконечной модели мироустройства, которую создал Александр Великий. В эту саморазвивающуюся модель органично вписываются даже возникшие сравнительно недавно США. С этой точки зрения Америка оказывается всего лишь одной из стран Средиземноморского бассейна, продолжающей историю культуры именно этого макропространства. Мы намного ближе друг другу, нежели нам кажется»

(Шариф Шукуров, "Александр Македонский и начала современного мира")

Т.В. Степугина утверждала, что о ханьской эпохе в истории Китая можно говорить как о дальневосточной античности и в отношении не только самого Китая, но и обширной азиатской территории, на которую он оказывал ... влияние" (Степугина Т. В.  Империя Хань – завершающий этап развития древнекитайского общества : автореф. дис. … д-ра ист. наук. – М., 1990,  с. 36).

Mesoeurasia as macro space:“... Our hypothesis is that Alexander, as a result of the invasion of the barbarian lands, organized a space that was fundamentally new for world history. It is hardly fair to call this world only Hellenistic, since the meaning of the established image of Alexander the Great extends far beyond the Mediterranean... According to the well-known descriptions of Alexander's campaigns and the Muslim reconstruction of his biography (see, for example, the description of the campaign to China and to Russia), the boundaries of the Mediterranean world include the entire "inhabited part of the earth" (rub'i maskan) ... Alexander's space is exemplary (and, apparently, the first) example of a heterotopic space, a space with many paradoxically coexisting dimensions, a space aimed at reproducibility. It was in him that many large and small ideas later arose, proclaiming the need for his religious or social unity... The concept of Eurasia seems to be a pale shadow of that virtual and infinite model of the world order, which was created by Alexander the Great. Even the United States, which has emerged relatively recently, organically fit into this self-developing model. From this point of view, America turns out to be just one of the countries of the Mediterranean basin, continuing the history of the culture of this particular macrospace. We are much closer to each other than we think”

(Sharif Shukurov, "Alexander the Great and the Beginnings of the Modern World")

T.V. Stepugina argued that the Han era in the history of China can be spoken of as Far Eastern antiquity and in relation not only to China itself, but also to the vast Asian territory on which it had ... influence "(Stepugina T.V.   The Han Empire - the final stage in the development of ancient Chinese society: author. dis. … Dr. Hist. Sciences. - Moscow, 1990, p. 36).

-----------------

Вторжение ирреального мира в мир реальный ;) / The Invasion of the Unreal World into the Real World ;)

Цитати:

XXXII
Розкрийте зіниці, розкрийте серця,
Черпайте криштальне повітря.
Одвіку земля не зазнала-бо ця
такого безкрайого вітру.
 
Він віє, шалений, над стернями днів
Диханням незламної волі
Від дальніх пікетів, вартових огнів
Імперії Двох Суходолів.
 
Він віє диханням, солоним, як кров,
Тугих океанових надрів,
Що їх Севастопіль на все розпоров
Кільватерним ладом ескадри.

Над рідним простором Карпати-Памір
Сліпуча і вічна, як слава,
Напружена арка на цоколі гір –
Ясніє Залізна Держава. 

 (Олег Ольжич-Кандиба, "Незнаному воякові", 1935)

 "... Несемо новий лад Східній Європі й підмосковській Азії..." (Маніфест Проводу ОУН до українців та інших народів СРСР, грудень, 1940 [опубл.: Золотий тризуб. - Калуш, 1941. - 10 липн. - Ч.1. - С.3; Українське державотворення: Акт 30 червня 1941: Зб. документів і матеріалів. - Льві-Київ: Піраміда, 2001. - С.3]).

 "... і побудувати новий лад на Сході Европи й Азії. Цей лад виключить можливість поневолювання одного народу другим, виключить і всякий імперіялізм, гарантуватиме повну волю розвитку кожного народу. Цей лад мусить бути побудований на системі незалежних держав кожної нації на своїй етнографічній території. Здійснити цей лад можна тільки в безпощадній боротьбі з імперіялістичними правлячими верхівками, тільки шляхом національної революції. ... Поневолені народи Сходи виступили на шлях цієї священної боротьби..." (Звернення 1-ї Конференції Поневолених Народів Сходу Европи й Азії, 23-26 листопада 1943 р. (опубл.: Україна проти Москви (Збірка статтей). - Видання ЗЧ ОУН, 1955. - С. 170. - Бібліотека Українського підпільника, ч. 2)). 

"... Ми цю границю між Сходом і Заходом маємо в географічно неозначенім стані на своїй землі, і по нашому живому тілі відбувається весь час пересування цієї рухомої границі, то дальше на Схід, то дальше на Захід" (В'ячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів. - Київ-Філадельфія, 1995. - С.421)

"... Ми в пульсі і ритмі землі, в її космічному круговороті, і вигнати нас звідти нема поки що сили. Ми будемо, і тільки тоді, як ми саме будемо, почнеться нова ера культурного завершення цього моста між Європою та Азією" (Улас Самчук, "Морозів хутір", з трилогії "Ост", 1948, цит.за: Костюк Г. Образотворець "времени лютого" // Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. - К.: Рось, 1994. - Кн.2. - С.506). 

"... Ми мусимо усвідомлювати, що перебуваємо на межі двох великих культур - візантійської й латинської. Отже, ми і вбираємо позитивні риси з обох боків, і наражаємося на подвійну небезпеку: як на візантійський цезаропапізм, так і на ліберальні тенденції Заходу. Ми - та лабораторія, в якій зустрічаються ці елементи. Якщо будемо мудрі й старанно працюватимемо, то маємо шанс скористатися кращими рисами обох. Бо ми маємо величезну духовну культуру візантійської традиції і дуже поважну традицію суспільного служіння, відпрацьовану на Заході. Якби ми зуміли це поєднати, то стали би великою потугою. Ми недобачаємо своїх колосальних можливостей. Самої місії України" (кардинал Іван Гузар, http://www.zn.kiev.ua/ie/show/482/45603)

  "... Шанс України - не в заборольності, а якраз у рубіжності. Сотні років ми плачемо, що ми - чайка при битій дорозі. Прежалісна пісня і справді гарна... Але шанс України якраз у тому, що вона при битій дорозі. Що вона і Європа і Азія. Наша культура вбирала елементи з обох сторін світу. Було багато орієнтальних впливів і зв'язків... Трипілля і Іран. Візантійське защеплення теж було східнє. Шпенглер розглядає візантійську культуру як арабську. Слово о полку Ігоревім зв'язане не тільки з нормандськими сагами і піснею про Ролянда. Воно зв'язане з біблією і епосами Сходу. Злочин Росії не тільки в тому, що вона відірвала нас від Європи. Вона відірвала нас і від Сходу. Вона виховувала не тільки европофобство, а і зневагу до Сходу... Калмики нам теж потрібні. Це знав Хвильовий. Це відчувала Гриневичева... Судилося нам бути не тільки Європою, а і Азією. Судилося бути Україною... Тут приходить на допомогу наш традиціоналізм... Відкритий вітрам історії. Хай гудуть з Заходу і зі Сходу. Хай зустрічаються. В їх зустрічі, на битій дорозі існує Україна... Не провінція, а світ: Україна і світ. Не Европа і не Азія, але і Европа, і Азія. Отже, ще раз: Україна в світі. Не острів серед суходолів - припонтійських і тучних, але щось з того, - осередок двох материків..." (Шерех Ю. Пороги і запоріжжя: Література. Мистецтво. Ідеології. - Харків: Фоліо, 1998. - Т. 1. - С. 593-594). 

"... сучасна проблема України виявляється не справою "малого" народу на обмеженій та непевній території Придніпрянської Малоросії, а проблемою "великої нації" - СФІНКСА ЄВРОПИ. Величезна північно-чорноморська просторінь Метрополії України від Карпатів по Кавказ простягається українськими осельчими раменами далеко на Азійський схід аж по Сірий і Зелений Клин", "... історія присудила статися нам спадкоємцем-власником безмежних просторів чорноморських євразійських степів, земель колишніх великих євразійських імперій чингізханів і тамерланів ..." (Тиміш Олесіюк. Соборна Україна.- К.: Укр. Видавнича Спілка, 2004. -С.9, 17). 

"... Але можливе ще і третє розуміння: Україна як центр напруги культурно-цивілізаційних устремлінь східноєвропейської Ойкумени, як "серединна земля" Великого Євразійського Простору. Отже, третій шлях розвитку України - це імперський шлях... Український імперіалізм - це не стільки комбінації із суверенітетом України. Це насамперед - самовідчуття еліти і народних мас. Це претензія на духовну, а у віддаленій перспективі, не виключено, - політичну першість у співтоваристві Візантійської Ойкумени, у боротьбі с профанізмом "сучасного світу" (Андрій Окара. "У пошуках імперської перспективи: Чи призначено Києву стати новим центром поствізантійської цивілізації?"// http://thule.primordial.org.ua/mesogaia/okara_imperia.htm).

 "... Москалів старатися спрямовувати проти режіму, який їх також економічно гнобить, - отже, не витворювати негативних національних антагонізмів. Тому і їх трактувати нарівні зо всіми поневоленими Сталіном народами і серед них поширювати кличі соціальної і національної перебудови СРСР. Не забувати, що російський нарід дуже часто в історії робив революції, і це його наставлення є збіжне з нашими інтересами. Наш шлях до держави йти буде через революцію проти сталінської кліки, і московський нарід може бути нам в тому помічний. Тому уникати назв: російський імперіалізм і т.п., а замінювати їх сталінським імперіалізмом..." (Роман Шухевич. Інструкції до виконання 1/45 [опубл.: Визвольний шлях. - 2005. - Кн. 9-10. - С.205])

Великие прометеисты

Наполен І Бонапарт (1769-1821)

Джордж Гордон Ноэл Байрон (1788-1824)

Тарас Григорович Шевченко-Грушівський (1814-1861)

Лариса Косач-Квитка (Леся Украинка; 1871-1913)

Ян Нецислав Игнаций Бодуэн де Куртенэ (1845-1929)

Тадеуш Голувко (1889-1931)

https://uk.wikipedia.org/wiki/Тадеуш_Голувко

Ной Рамишвили (1881-1930)

https://ru.wikipedia.org/wiki/Рамишвили,_Ной_Виссарионович

Роман Смаль-Стоцький (1893-1969)

https://uk.wikipedia.org/wiki/Смаль-Стоцький_Роман_Степанович

Олександр Я. Шульгин (1889-1960)

https://wiki.library.kr.ua/index.php?title=Шульгин_Олександр_Якович

Агатангел Кримський (1871-1942)

https://uk.wikipedia.org/wiki/Кримський_Агатангел_Юхимович

маршал Юзеф Клеменс Пилсудский (1867-1935)

https://uk.wikipedia.org/wiki/Юзеф_Пілсудський

главный отаман УНР Симон Петлюра (1879-1926)

https://uk.wikipedia.org/wiki/Петлюра_Симон_Васильович

генерал УНР Павло Шандрук (1889-1979)

https://uk.wikipedia.org/wiki/Шандрук_Павло_Феофанович

генерал УНР Володимир Сальський (1885-1940)

https://uk.wikipedia.org/wiki/Сальський_Володимир_Петрович

походный атаман Кубанского и Донского Вольного Казачества  Игнат Архипович Билый (1887-1973)

https://ru.wikipedia.org/wiki/Билый,_Игнат_Архипович

председатель Национального Совета Курултая татар Мухаммед Гаяз Исхаки (1878-1954)

https://ru.wikipedia.org/wiki/Исхаки,_Гаяз

Ежи Гедройц (1906-2000)

https://ru.wikipedia.org/wiki/Гедройц,_Ежи

первый президент Грузии Звиад Гамсахурдиа (1939-1993)

https://uk.wikipedia.org/wiki/Гамсахурдіа_Звіад_Костянтинович

 первый президент Чеченской Республики Ичкерия Джохар Дудаев (1944-1996)

https://ru.wikipedia.org/wiki/Дудаев,_Джохар_Мусаевич

Кто такой Прометей?

Прометей — в древнегреческой мифологии титан, защитник людей от произвола богов.

Сын первого поколения титанов — Иапета и Климены (Старшей). По Эсхилу, его мать — Фемида-Гейя. По Евфориону, сын Геры и титана Евримедонта. Двоюродный брат Зевса.

Первая его жена Гесиона, дочь Океана и Тефиды (Тетис). Вторая его жена нимфа Климена (Младшая) родила от Прометея Девкалиона, прародителя людей после потопа, отца Эллина, прародителя всех греческих племен.

Имя титана «Прометей» означает «мыслящий прежде», «предвидящий», «промысел» (в противоположность имени его брата Эпиметея, «думающего после») и является производным от индоевропейского корня me-dh-, men-dh-, «размышлять», «познавать».

Прометей вылепил людей из земли, а Афина наделила их дыханием; точнее — вылепил людей из глины, смешав землю с водой (у Гесиода этого нет); либо он оживил людей, созданных Девкалионом и Пиррой из камней. Около Панопея (Фокида) в древности была статуя Прометея, а рядом два больших камня, оставшихся от глины, из которой были вылеплены люди. В этой долине побывал Фрэзер и видел на ее дне красноватую землю.

Когда боги с людьми препирались в Меконе, Прометей обманул Зевса, предложив ему выбор, и тот выбрал большую, но худшую часть жертвы. Так Прометей изменил порядок жертвоприношений богам, ранее животное целиком сжигали, а теперь – лишь кости. Прометей первым убил быка. Люди установили сжигать на алтарях печень жертвенных животных, чтобы боги наслаждались их печенью вместо Прометеевой.

По древнейшей версии мифа, Прометей похитил с Олимпа огонь и передал его людям. Он поднялся на небо с помощью Афины и поднёс факел к солнцу . Дал людям огонь, скрыв его в полом стебле тростника (нарфекс) и показал людям, как его сохранять, присыпая золой . Этот тростник имеет внутренность, заполненную белой мякотью, которая может гореть как фитиль.

За похищение огня Зевс приказал Гефесту (либо Гермесу) приковать Прометея к Кавказскому хребту. По словам Дурида, он был наказан за то, что влюбился в Афину. Некоторые писатели относили действие мифа к пещере в области Паропамисадов.

Прометей был прикован к скале в Скифских (Кавказских) горах и обречён на непрекращающиеся мучения: прилетавший каждый день (или каждый третий день) орёл расклёвывал у Прометея печень, которая снова отрастала. Эти муки, по различным античным источникам, длились от нескольких столетий до 30 тысяч лет (по Эсхилу), пока Геракл не убил стрелой орла и не освободил Прометея.

По Эмпедоклу, Прометей — демон, осквернивший себя, скитается вдали от блаженных 30 тысяч лет. Есть рассказ, как Прометей пытался подкупить Харона, перевозчика в Аид душ мёртвых, но безуспешно.

Прометей указал Гераклу дорогу к Гесперидам. В благодарность Геракл убил орла стрелой из лука и убедил Зевса унять гнев.  У освобожденного Прометея Зевс оковал  один палец камнем от скалы и железом, с тех пор люди носят кольца.

Его жертвенник находился в афинской Академии. Культ Прометея также был в Колоне. Могилы Прометея показывали в Аргосе и Опунте (хотя в Аргосе изобретателем огня считали Форонея).

По некоторым, он стал созвездием Коленопреклоненного (именно под таким названием описывается Птолемеем в «Альмагесте» созвездие Геркулеса).

В трагедии Эсхила «Прометей прикованный» к мотиву похищения огня прибавилось изображение Прометея как первооткрывателя всех культурных благ, сделавших возможными достижения человеческой цивилизации: Прометей научил людей строить жилища и добывать металлы, обрабатывать землю и плавать на кораблях, обучил их письму, счёту, наблюдению за звёздами и т. д. Казнимый за любовь к людям, Прометей Эсхила бросает смелый вызов Зевсу и готов, не взирая на страшные муки, отстаивать свою правоту.

После освобождения Гераклом Прометей стал «царем Скифии» (Die Fragmente der griechischen Historiker (FGrHist) 31 F30 (Herodorus Heracleensis); Fragmenta historicorum Graecorum (FHG) Vol.II, Lib.I, s.34 (Herodorus Heracleensis) F23). Название древнерусского города Перемышль в переводе на греческий — «Прометей».

См. статьи на нашем сайте об анализе образа Прометея >>>

Алексей Кресин: Украинский сарматизм

САРМАТИЗМ УКРАИНСКИЙ – концепция происхождения украинцев от сарматов. По своему характеру – этно-культурная, нередко с политической окраской.

Теория сарматизма существовала и у других народов (напр., поляков). Зародилась в эпоху Возрождения и просуществовала в литературе до конца XVIII ст. Появилась из-за романтического увлечения гуманистами античным миром, попытки возвратить устаревшую ономастику. По «Географии» Птолемея, Сарматией называли Польшу, Литву (с Украиной), «Татарию»; разделяли на Европейскую и Азиатскую (граница – река Дон). Термин «Сарматия» всегда был географически расплывчатым, но чрезвычайно стойким. Сарматизм в европейской литературе, основанный на античной традиции, ничем ее не обогатил в средние века. Он был вызван недостатком знаний о Восточной Европе, а потому, с появлением новой информации, просто исчез. Но стал одним из факторов формирования теории сарматизма в Украине.

Алексей Ильинов: Путешествие во Внутреннюю Сарматию (Sub Specie Aeternitatis)

В полюсе спит сердце Меркурия, которое есть истинный огонь
ФИЛАЛЕТ

L”etoile a pleure rose au coeur de tes oreilles, L”infini roule blanc de la
nuque a tes reins; La mer a perle rousse a tes mammes vermeilles Et l”Homme
saigne noir a ton flanc souverain.
Артюр РЕМБО*

О том, как можно получить и из чего можно получить металлическую сперму и где найти нашу Мать.

В День Грядущий, День Последний и отныне Первый, ибо он День Первый Царствия Духа Святого, когда Господь Наш Иисус Христос придет судить нас, грешных и неразумных, я достиг отдаленных берегов Внутренней Сарматии, ибо Ангел-Хранитель страны сей благодатной и потаенной внял моим искренним горячим молитвам и указал верный путь.

Сколь долго длилось вопрошание мое? Сколь долго искал я Внутреннюю Сарматию? Никто, никто не ведает сего. Даже я, воображавший себя мудрецом. Увы, но время мое истаяло снегом, издохло под клинками лучей Рождественского Солнца.

Однажды увидел я сон – сон волшебный, странный, невозможный в мире скорби и отчаяния, сон, дарованный Меркурием нашим, сон, где Владетель Внутренней Сарматии поведал мне о Философском Ледовитом Океане. И тогда я посмел спросить его: «Где искать мне Океан сей?». Но Владетель Внутренней Сарматии лишь улыбнулся, приложил палец к бескровным губам и тихо произнес: «В себе, о, потерянный брат мой! Молчание – ключ к горней мудрости Создателя Мира. Разве не знал ты этого? Разве не этому ты учил других?» И понял я, что забыл, растратил впустую все накопленные сокровища свои и остался ни с чем. Жалким самоуверенным паффером, тщетно ищущим Золотую Тинктуру. И только гнусавые, отвратительные пожиратели падали бешено кружились надо мной и все кричали (о, эти крики!): «Свинец! Свинец! Свинец! Червь! Червь! Червь! Тля! Тля! Тля! Поцерфакция! Поцерфакция! Поцерфакция! Поделом тебе, шут!». Пробуждение же мое было столь ужасным, что жилище мое обрушилось в гниющую бездну Гадеса и влажная, блудливая Праматерь-Гея (о, целительные соки лона ее!!!) вобрала меня. Разве не было сказано: «Темное надо познавать еще более темным, а неизвестное еще более неизвестным?» И я вошел во тьму и сама владычица первородных мерзостей и богохульных таинств Дева-Геката, Королева Милостивой Поцерфакции и Арканы Полярной Ночи сделала меня своим любовником. И я верно, преданно любил ее, но пламя любви мое быстро зачахло (ведь время мое истаяло снегом). И я изгнил до углей, до мертвенной пыли в затхлом лоне ее, откуда текли болотные воды. Оставшиеся же кости мои бросили на съедение голодным лярвам-трупоедам на фиолетово-пепельных кромешных брегах Флегетона, струящего свои зловещие непрозрачные воды от кристального Норда Гелиодеи к раскаленному Зюйду Антихтониуса. Но дух мой был еще жив и метался в ночной пустоте среди стенающих отверженных теней Гадеса.

Белые Традиции: КосмоГиперборея

Священная Северная Прародина постоянно притягивает своей многоплановостью, вечной ускользающей загадкой, ключи к которой являются то здесь, то там, ни на шаг не приближая. Воистину, это Волшебная земля Альвов, которая видится на расстоянии протянутой руки, но даже бегом к ней не приблизится. Туле, Авалон, Асгард, Агарти, Шамбала, Беловодье, Тир-нан-Ог, Хай Брэзил и т.д.

Но всеми Адептами указывалось, что: Туле — не предметная, а духовная реальность, аккумулирующая в себе всю тысячелетнюю мудрость человечества и не только его одного. В этом смысле Шамбала действительно может представлять некоторую информационно-энергетическую структуру, сопряженную с историей и предысторией человеческого общества и вместе с тем существующую независимо от него.

Следовательно, Шамбала вполне может быть истолкована как один из сакральных центров концентрации Универсального Знания, равномерно распределенного в различных географических точках планеты, геологически приспособленных к приему информации, поступающей из биосферы Земли, а также ближнего и дальнего Космоса.

Именно о Космосе и предстоит нам вести речь.

Ожидая евразийского Махди (интерью с президентом МА "Мезоевразия", 2005)

*ОЖИДАЯ ЕВРАЗИЙСКОГО МАХДИ*

Интервью Олега Гуцуляка итальянскому журналу
«LA NAZIONE EURASIA:
BOLLETTINO TELEMATICO
PER IL COORDINAMENTO PROGETTO EURASIA»

 Вопрос: Господин Гуцуляк, Вы — редактор «LaNazioneEurasia—Ucraina«. Как Вы решили сделать это? Кто помогает Вам в этой работе?

Ответ: В первую очередь, мне стал интересен опыт итальянской версии «Lа Nazione Eurasia», и просто захотелось сделать что-то аналогичное. Материал был частично собран, после консультаций с друзьями оказалось что и им будет это интересно. И вот на заседании нашей Группы изучения основ изначальной традиции «Мезогея», которая является секцией более обширного Украинского интеллектуального клуба новых правых «Золотой грифон» (к сожалению, активно действуют только две его секции — наша и литературная, другие же номинальны, так как люди, ранее взявшиеся за деятельность, утратили к ней интерес), был представлен проспект «LNE-UA» как проект, выводящий за узкие рамки вечного самокопания и стенаний над горькой судьбой Украины. Авторов много — это преимущественно аспиранты, студенты и молодые преподаватели как нашего Прикарпатского университета, так и других университетов, находящихся в городе Ивано-Франковске (а у нас в городе три государственных высших учебных заведения и семь частных!). Среди авторов и активных участников сайта хочу назвать Олега Гринкевича, Владимира Ешкилева, Игоря Козлика, супругов Романа и Ольгу Ивасив, Ивана Пелипишака, Александра Горишного, Олега Скобальского, Наталию Литвин, Ульяну Мах, Андрея и Оксану Стасинец, Сергея Тюпу, Даниила Белодубровского, Евгения Барана, покойного ныне нашего Учителя и наставника Юрия Султанова. Следует добавить, что это представители как разных национальностей, живущих в Галиции, — украинцы, русские, поляки, евреи, азербайджанцы, молдоване, венгры и др., так и прихожане разных конфесий — римо-католики, греко-католики, православные Московского патриархата, православные автокефалисты, иудеи, мусульмане, мормоны, неоязычники… Одно время помогали в переводах студенты-стажеры из Канады, которые украинского происхождения.
«LNE-UA» (http://www.lne-ua.narod.ru) не единственный наш проект. Первым был сайт «Мезогея»(http://www.mesogaia-sarmatia.narod.ru/mesogaia/index.htm), сейчас также сайт «Галл’Арт»(http://www.gallart.narod.ru) и ряд других, авторами которых являются члены нашей Группы (http://newright.il.if.ua, http://www.preussen-ua.narod.ru, http://www.mesogaia-sarmatia.narod.ru). Из-за дороговизны полиграфии, увы, мы не можем позволить себе издавать журнал или бюллетень, хотя материалов уже накопилось на большое количество номеров. Помогают и друзья из заграницы — Антон Рачев из Болгарии, Саша Папович из Македонии, Мухаммед Набиль из Канады, Кевин Стром из США, Александр Новосёлов из Молдовы, Андрей Пустогаров из России, Еллен Довган из Эстонии.

Вопрос: Что термин «Евразийство» означает по-вашему мнению?

Украиноцентризм: между драконами Запада и Востока

Украиноцентризм: между драконами Запада и Востока

Я дух одвічної стихії, що зберіг Тебе від татарської потопи й поставив на грані двох світів творити нове життя
(З «Декалогу Українського Націоналіста»)

«… 8. Український націоналістичний рух є виразником ідей українського народу, репрезентованих і реалізованих за різних конкретних умов історичної дійсности не тільки С. Петлюрою, М. Грушевським чи Є. Коновальцем, але й М. Хвильовим, О. Ольжичем і рухом генерації новаторів на Україні на чолі з В. Симоненком…
…18. Кермуючись досвідом минулого і сучасного, український націоналізм: … (б) відкидає концепцію орієнтації на «Захід», при принциповому протиставленні України — «Сходові», яка мала б бути «сторожем» Заходу перед небезпеками зі Сходу. Ця концепція свідчить про загрозливий брак розуміння дійсности на Україні і в цілому світі, нерозуміння суті української визвольної боротьби…; … (д) стверджує, що демократії Заходу перестали бути тією моральною силою, яка могла б протиставитися ширенню комуно-російського імперіялізму.
(Україна: Спільне добро всіх її громадян:
Матеріяли VII Великого Збору
Українських Націоналістів (ВЗУН). —
Париж-Балтимор: Смолоскип, 1971. — С.80-81)

«… Несемо новий лад Східній Європі й підмосковській Азії…»
(Маніфест Проводу ОУН до українців та інших народів СРСР, грудень, 1940
[опубл.: Золотий тризуб. — Калуш, 1941. — 10 липн. — Ч.1. — С.3;
Українське державотворення: Акт 30 червня 1941: Зб. документів і матеріалів. — Льві-Київ: Піраміда, 2001. — С.3])

«… і побудувати новий лад на Сході Европи й Азії. Цей лад виключить можливість поневолювання одного народу другим, виключить і всякий імперіялізм, гарантуватиме повну волю розвитку кожного народу. Цей лад мусить бути побудований на системі незалежних держав кожної нації на своїй етнографічній території. Здійснити цей лад можна тільки в безпощадній боротьбі з імперіялістичними правлячими верхівками, тільки шляхом національної революції. … Поневолені народи Сходу виступили на шлях цієї священної боротьби…»
(Звернення 1-ї Конференції Поневолених Народів Сходу Европи й Азії, 23-26 листопада 1943 р.
[опубл.: Україна проти Москви (Збірка статтей). — Видання ЗЧ ОУН, 1955. — С. 170. — Бібліотека Українського підпільника, ч. 2]).

«… Москалів старатися спрямовувати проти режіму, який їх також економічно гнобить, — отже, не витворювати негативних національних антагонізмів. Тому і їх трактувати нарівні зо всіми поневоленими Сталіном народами і серед них поширювати кличі соціальної і національної перебудови СРСР. Не забувати, що російський нарід дуже часто в історії робив революції, і це його наставлення є збіжне з нашими інтересами. Наш шлях до держави йти буде через революцію проти сталінської кліки, і московський нарід може бути нам в тому помічний. Тому уникати назв: російський імперіалізм і т.п., а замінювати їх сталінським імперіалізмом…
(Роман Шухевич.
Інструкції до виконання 1/45
[опубл.: Визвольний шлях. — 2005. — Кн. 9-10. — С.205])

«… сучасна проблема України виявляється не справою «малого» народу на обмеженій та непевній території Придніпрянської Малоросії, а проблемою «великої нації» — СФІНКСА ЄВРОПИ. Величезна північно-чорноморська просторінь Метрополії України від Карпатів по Кавказ простягається українськими осельчими раменами далеко на Азійський схід аж по Сірий і Зелений Клин«, «… історія присудила статися нам спадкоємцем-власником безмежних просторів чорноморських євразійських степів, земель колишніх великих євразійських імперій чингізханів і тамерланів …»
(Тиміш Олесіюк.
Соборна Україна.
— К.: Укр. Видавнича Спілка, 2004. —
С.9, 17)

«…Ми цю границю між Сходом і Заходом маємо в географічно неозначенім стані на своїй землі, і по нашому живому тілі відбувається весь час пересування цієї рухомої границі, то дальше на Схід, то дальше на Захід»
(В’ячеслав Липинський.
Листи до братів-хліборобів. —
Київ-Філадельфія, 1995. — С.421)

«… Ми в пульсі і ритмі землі, в її космічному круговороті, і вигнати нас звідти нема поки що сили. Ми будемо, і тільки тоді, як ми саме будемо, почнеться нова ера культурного завершення цього моста між Європою та Азією»
(Улас Самчук,
«Морозів хутір», з трилогії «Ост», 1948
[Цит.за: Костюк Г. Образотворець «времени лютого»
// Українське слово: Хрестоматія української літератури
та літературної критики ХХ ст.
— К.: Рось, 1994. — Кн.2. — С.506])

«… Ми мусимо усвідомлювати, що перебуваємо на межі двох великих культур — візантійської й латинської. Отже, ми і вбираємо позитивні риси з обох боків, і наражаємося на подвійну небезпеку: як на візантійський цезаропапізм, так і на ліберальні тенденції Заходу. Ми — та лабораторія, в якій зустрічаються ці елементи. Якщо будемо мудрі й старанно працюватимемо, то маємо шанс скористатися кращими рисами обох. Бо ми маємо величезну духовну культуру візантійської традиції і дуже поважну традицію суспільного служіння, відпрацьовану на Заході. Якби ми зуміли це поєднати, то стали би великою потугою. Ми недобачаємо своїх колосальних можливостей. Самої місії України»
(кардинал Любомир Гузар, «Про надію і місію»
http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/blazhennishiy_lyubomir_guzar_pro_nadiyu_i_misiyu.html)

«… Тисячу років ми були розіп’яті між цими двома материками, між Візантією і Римом, між дикими ординцями і хитрими ганзейцями, і душі наші, мов тополі на вітрі, гнулися й хилилися то до тієї сили, то до тієї; ми наставляли лікті один на одного, змагалися між собою, самознищувалися, а того й не відали, що слід наставляти лікті не проти себе самих, а проти пихатої Європи і підступної Азії, проти всього так званого цивілізованого світу. — І тільки в цьому порятунок… Україна. Сама назва свідчить про перебування на грані, на розломі двох світів, на краю. Але ніколи не доходили до краю… Україна здавна сприймалася всіма мовби піднятою над материком і над світом завдяки своїй історії, своїй первородності в усьому слов’янському світі»
(Павло Загребельний.
Думки нарозхрист. — К.: КМ Academia, 1998. — с. 17, 18, 32)

«… Але можливе ще і третє розуміння: Україна як центр напруги культурно-цивілізаційних устремлінь східноєвропейської Ойкумени, як «серединна земля» Великого Євразійського Простору. Отже, третій шлях розвитку України — це імперський шлях… Український імперіалізм — це не стільки комбінації із суверенітетом України. Це насамперед — самовідчуття еліти і народних мас. Це претензія на духовну, а у віддаленій перспективі, не виключено, — політичну першість у співтоваристві Візантійської Ойкумени, у боротьбі с профанізмом «сучасного світу»
(Андрій Окара.
«У пошуках імперської перспективи: Чи призначено Києву стати новим центром поствізантійської цивілізації?»// http://www.mesogaia.narod.ru/okara_imperia.htm)

«… Азіатський ренесанс вважається не тільки відродженням класичної освіченості, а й відродженням сильної й цільної людини, відродженням нового типу відважних конквістадорів, що за ним нудиться й європейське суспільство…
… Але при чому ж тут Україна ? А при тому, що азіатське відродження … може яскраво виявитись тільки … в першу чергу під блакитним небом південно-східної республіки комун, яка завжди була ареною горожанських сутичок і яка виховала в своїх буйних степах тип революційного конквістадора. З другого боку, наша Євразія завжди стояла далеко від третьої культури, і пробудження азіатської енергії є пробудження й її енергії. Більше того — оскільки Євразія стоїть на межі двох великих територій, двох енергій, остільки авангардом 4-го культурно-історичного типу виступаємо ми…
… Отже, азіатський ренесанс і надалі залишається прекрасною поезією наших днів. Ми ж надалі віримо й переконані, що тільки конквістадори ВЕЛИКОГО СХОДУ утворять культурно-історичний тип, що тільки вони виведуть людськість на шлях комуністичних революцій…
… Отже, ми, азіатські конквістадори, є хоч не так давно перш за все західники... Діалектика навчила нас нести світло з Азії, орієнтуючись на грандіозні досягнення Європи минулого. Іншого шляху, на наш погляд, нема … Це епоха Sturm und Drang, епоха «бурі і натиску»…»
(Микола Хвильовий. Україна чи Малоросія ? [1926 р.]
// Вітчизна. — Київ, 1990. — № 2. — С.175, 176, 177)

«… пра-Україна була серединною Землею між народами Півночі і Півдня, Сходу і Заходу. Траплялося, що скіфи-сармати-українці-руси зазнавали довготривалого поневолення, — однак, по-перше, непримінно повертали собі свободу і, по-друге, ніколи не полишали своєї землі… При цьому були ми не лише об’єктом інтересу та впливів, а й реальним, впливовим суб’єктом історичного процесу»
(Петро Кононенко.
Національна ідея, нація, націоналізм. —
К.: МАУП; Міленіум, 2006. — С.70, 71)

«… Ми говоримо про азіятський ренесанс, а при зустрічі з людиною Сходу морщимо ніс. Пригадую: я відвідав хвору Катрю Гриневичеву, що лежала в Мюнхені в лікарні для ДП. Сусідка її була калмичка. Як захопилася нею вже тяжко хвора, але завжди — за власним висловом — geistesspruehende Гриневичева! Вона записала від неї калмицьку абетку, опис жіночих убрань калмицьких, відомості про калмицьку музику, медицину. І вона переповіла мені зустріч німецького пастора з калмичкою. Пастор відвідує лікарню. Він почув, що лежить буддистка, і попросив дозволу розповісти їй буддиську легенду. Ось легенда: троє людей своєю святістю так догодили Богові, що коли вони купалися в ставку, їхні одежі висіли в повітрі, як надягнені на них, і вигрівалися на сонці. (с. 587). Раз, коли вони купалися, налетів орел і вихопив з води рибу, яка полонила їх блиском своєї луски. Перший праведник сказав: — Яка зла птиця! — Він сказав це, і його одежа впала на землю. Другий сказав: Бідна риба! — і його одежа впала на землю. Третій промовчав — і його одежа залишилася висіти. Він подумав: «Я не мушу втручатися. Хіба риба не полонила нас своєю красою, блиском луски в повітрі? І хіба орел не потребує їсти?»Легенду розповів німецький пастор-євангелик буддисці-калмичці. І коли він відходив, вона, немолода вже жінка, буддистка, поцілувала йому, німцеві, молодому, руку.
Цю подію, цю легенду розповіла мені Катря Гриневичева — може найменш провінційна і найбільш аристократична з усіх українців, що я знав. Це не робилося порядком здійснення теорій про азіятський ренесанс і ролю України в ньому. Це робилося порядком відчуття споріднености високого.  І з таких почувань і зустрічів зроджується роля України в азіятському ренесансі. Але це означає: вийти за межі нашої провінційности. Пробити панцер самозамкнености, яким ми мусіли колись відгородитися від світу, щоб ствердити себе, але який тепер мусимо скинути з себе, як змія, виростаючи, лиснаву шкуру на весні.
Це відчувала Катря Гриневичева. Зате вона все життя каралась, живучи «не на своїй вулиці» — серед міщанства, плебейства, нетерпимости і естетичної глухоти. Цього не відчувають навіть проповідники провідництва України в азіятському ренесансі. Такий С. Николишин («Культурна політика большевиків і український культурний процес»). Він пише про Хвильового. Він вітає погляди людини 13-го травня. А трошки далі вже галасує — засмічують українську літературу «працями семітських та монгольських елементів, в оригіналі та перекладах». Семіти — це араби. До них прислухаються Англія, Америка, Росія. Але що нашій провінції? А монголи! Таж вони з косими очима й вилицюваті. Ними дітей лякати.
І лякають самих себе, як діти. А водночас всує присягають на ідею азіятського ренесансу. Або визнання азіятського ренесансу, або «засмічування монгольськими елементами». Або світовий розгін і розмах, або вузьколобість. Або столиця — або провінція… (с. 588).
… Найбільш пройняті націоналізмом країни — Росія, Америка, Італія не викидали жидів і не боялися асиміляції чужих. Тільки провінційна Німеччина пішла на цю дешевинку. Що ж, провінційне тягнеться до провінційного… (с. 589)
… Так стоїть справа з «монголами й семітами». Не краще з росіянами. Ми в стані війни з Росією. Це незаперечний факт, і від наслідків війни залежить наше бути чи не бути. І Росії, зрештою, теж. Здавалося би: треба вивчати ворога, треба знайти у нього п’яту колону, своїх квіслінгів. Більш, ніж слушно констатував рису нашої доби Р. Лісовий … 1) «Війна поширилася на «внутрішні», чи «глибинні» виміри». В сучасній війні всі країни роздвоєні. Росія Сталіна воювала з Росією Власова; Норвегія Квіслінга з Норвегією короля; Німеччина Гітлера з Німеччиною Павлюса й Бехера; Франція де Голля з Францією Петена. Було дві Італії, дві Румунії, дві Сербії, й Хорватії. Росія має на Україні свою п’яту колону, яку не треба недооцінювати. Всяки Крамаренки в Харкові, Штепи в Києві, Севастьянови в Вінниці, Власовщина в Німеччині навіть у тісних умовах німецької окупації ого як показали свої зуби. А ми проголошуємо всіх росіян виродками і ставимо перед собою суцільну стіну. Знов — катастрофічне затримання на попередньому етапі, коли вся суть була в тому, щоб відмежувати себе. І кінець-кінцем — знов провінція.
Один з «нищивних» ударів по росіянах: вони втратили слов’янську чистоту (щоб не сказати: чистоту слов’янської крови), помішалися з фінами. Милий Боже, цей удар б’є не по росіянах, а прямо по нас. Замість єднатися з тими фінами проти Росії ми ставимося до них, як львівська перекупка до вперше побаченого — в уніформі совєтського танкіста — калмика: страхається сама і лякає ним дітей. Їй не зрозуміло, що це її союзник і друг… (с. 590).
… Зневагу до монголів, семітів і фінів ми позичили з Москви. Наївну теорію нашої історичної ролі як заборола Европи від Сходу ми позичили в Варшаві. В Польщі вона мала тінь рації; бо Польща — найсхідніша католицька країна (Але тільки тінь!). Поза тим і там вона смішна. Згадаймо, як у «Krzyzowcach» Зофії Козак-Шуцької два польські лицарі перемагають невірних під Антіохією — і тим рішають долю хрестового походу, долю Європи, долю світу. Навіть і там, під Антіохією! Провінційна національна пиха завжди смішна. Її наслідки — тільки катастрофи. Чи треба перегортати сторінки історії Польщі?
Україна — не найсхідніша християнська країна. Не говорімо про Москву. Але були Грузія, Вірменія, Візантія, християнські країни Близького Сходу. Азійські орди стримувала Хозарія. Татар ми стримували, але і Угорщина, і Польща, і німці. Турків — ми, але і Угорщина, і Австрія, і Балкани, і Польща, і Венеція. Маврів — Еспанія і Франція. Останнього удару татарам, туркам і маврам завдали не ми.
Ми так само, як зі сходу, боронилися і з заходу. Згадати війни з Польщею від Володимира Великого, з Угорщиною, з німцями (Грюневальд !). Ми напали на Візантію і тим посилювали Азію. Кінець-кінцем: всяка країна, що має східні і західні кордони, борониться з заходу і сходу. Ми (с. 591) боронилися від Азії, але й від Європи. І так робив би кожний на нашій території… Заборольна теорія — самопотішна. Вона була теж доцільна на етапі нашого відгороджування від світу. Ми переросли її.
Шанс України — не в заборольності, а якраз у рубіжності. Сотні років ми плачемо, що ми — чайка при битій дорозі. Прежалісна пісня і справді гарна… Але шанс України якраз у тому, що вона при битій дорозі. ЩО ВОНА І ЄВРОПА І АЗІЯ (виділено нами. — ред.). Наша культура вбирала елементи з обох сторін світу. Було багато орієнтальних впливів і зв’язків… Трипілля і Іран. Візантійське защеплення теж було східнє. Шпенглер розглядає візантійську культуру як арабську. Слово о полку Ігоревім зв’язане не тільки з нормандськими сагами і піснею про Ролянда. Воно зв’язане з біблією і епосами Сходу. Злочин Росії не тільки в тому, що вона відірвала нас від Європи. Вона відірвала нас і від Сходу. Вона виховувала не тільки европофобство, а і зневагу до Сходу.
… Калмики нам теж потрібні. Це знав Хвильовий. Це відчувала Гриневичева. Не втямки це епігонам вісниківства і львівській перекупці…
Картагена нашої провінційності мусить бути зруйнована. Суть не в запереченні імперіяльної концепції заради ствердження провінційної, а в виробленні вищої імперіяльної. Говорячи про імперіяльність, ми не маємо на увазі клацання зубами і загарбання (в уяві!) чужих теритопій. На це ми надто слабкі, та й застарілі вже ці ме-(с. 592)тоди будувати імперії. … в наш час важливіші квіслінги, ніж кіплінги, а вміння розколоти й розкласти ворога може важливіше від фронтового пляну генерального штабу… СУДИЛОСЯ НАМ БУТИ НЕ ТІЛЬКИ ЕВРОПОЮ, А І АЗІЄЮ. СУДИЛОСЯ БУТИ УКРАЇНОЮ (виділення наше, — ред.) (с. 593).
… Тут приходить на допомогу наш традиціоналізм… Відкритий вітрам історії. Хай гудуть з Заходу і зі Сходу. Хай зустрічаються. В їх зустрічі, на битій дорозі існує Україна…
Не провінція, а світ: Україна і світ. Не Европа і не Азія, але і Европа, і Азія. Отже, ще раз: Україна в світі. Не острів серед суходолів — припонтійських і тучних, але щось з того, — ОСЕРЕДОК ДВОХ МАТЕРИКІВ (виділення наше, — ред.)…(с. 594)»
(Юрій Шерех.
Пороги і запоріжжя: Література. Мистецтво. Ідеології. — Харків: Фоліо, 1998. — Т. 1. — С. 587-594)

«… Україна – територія цивілізаційного пограниччя… Характер пограниччя криється в постійній динаміці, його природа – невизначеність… На тлі історичних процесів, пов’язаних із експансією в Дике Поле, остаточно утверджується чітка розмежувальна лінія між Орієнтом та Окцідентом. Географічна межа між степовою та лісостеповою зонами материка є тією сакральною віссю, навколо якої пульсує життя Евразії. Територія України – цивілізаційне пограниччя, духовний зрив, нічийна земля... Період, коли Русь проникла в пограниччя Дикого Поля і перейшла цивілізаційний Рубікон – і є часом народження «України» у теперішньому розумінні цього слова. Подолавши умови власного буття, феномен цьогобічної України набув від’ємного прочитання, ступивши на грунт метафізичного Орієнту – сфери актуалізованого простору. Йде мова про утвердження трансцендентної України, яка, виходячи з нових цивілізаційних координат, стала метафізичним антиподом традиційної Русі. Козак увійшов у степ, щоби степ увійшов у його душу – відбулась актуалізація степового архетипу в тілі етносу, що породило нову спільноту... Істинні причини лежать водночас назовні і всередині. Проблема України – це проблема метапротистояння двох світів. Прихована війна двох Україн – це індивідуалізована боротьба потенційного і актуалізованого, інтенсивного і екстенсивного, статичного і динамічного архетипів Заходу і Сходу...»
(Святослав Вишинський,
Україна трансцендентна // Погляд. Новини. Факти. Коментарі. — 2006, 11 липня. — № 54 (240).  http://politosophia.org/page/ukraina-transtsendentna.html)

Конфедерация Обеих Сторон Византийского Меридиана

*КОНФЕДЕРАЦИЯ ОБЕИХ СТОРОН ВИЗАНТИЙСКОГО МЕРИДИАНА*
 (ΕΗΘ: Ελευθερία ή Θάνατος / Liberty or Death / Свобода или Смерть)

На всякие поползновения всевозможных «евразийских византистов» с их идеей «евразийского Третьего Рима» (что за странная судьба: всегда быть на третьих ролях – Третий Интернационал, Третий Рим!) мы, как истинные наследники великих королевств Европы и Азии и конфедераты Римской Империи,
— провозглашаем:

*ВОССОЗДАНИЕ КОНФЕДЕРАЦИИ ОБЕИХ СТОРОН ВИЗАНТИЙСКОГО МЕРИДИАНА*

Но мы ратуем не за Евразийскую Византию, коей была Москва, попавшая, в конце концов, под оккупацию и изнасилованние «первертами-извращенцами» (большевиками и их нынешними путинскими «наследниками»). Наша Византия — Индоевропейская, хранящая «… неизменный традиционный принцип: признание того, что в наших индоевропейских корнях кроется таинство, позволяющее вернуть Мiру его сакральный характер, путём соединения Материи и Духа, вновь ставших священными, через Мiровую Душу, которая манифестируется в расовых ценностях. Понять это — значит спасти самих себя и дать более достойное будущее индоевропейским народам» (Эдоардо Лонго).

История каждой Империи — это история Большого Города и кочевых орд. Город, добывая Божественный Форос сложных истин Сущего, теряет жизненную мощь, способность к героизму («пассионарность» Льва Гумилёва). Грозные боевые тропари византийских легионов вырождаются в «стылый хор теней». И вот — на руинах Города триумфирует орда. В лучшем случае у гибнущей империи есть наследник.

Русичи — дети отца-Степи и матери-Империи. «Тюркские нашествия и византийские книги создали Киевскую Русь. Так вот мы сформировались — между сиянием Софийской Оранты и медным отблеском половецкого казана» (Владимир Ешкилев). С этим сиянием и этим отблеском мы впечатаны в жизнь нынешнего Маргинального Эона, который отстоит от потерянного Золотого Века на четыре тысячелетия и между которыми — Имперское Время, ещё способное на создание Оснований, но уже сознающее свою вторичность. Но Колесо Дхармы неминуемо делает свой полный оборот и только нам суждено в этом Эоне готовить пришествие Великого Избавителя — Хельги Аватары!

Манифест метамодерниста

Манифест метамодерниста

1. Мы признаем, что колебания — естественный миропорядок.

2. Мы должны освободиться от столетия модернистской идеологической наивности и циничной неискренности его внебрачного ребёнка (постмодернизма, — прим.).

3. Впредь движение должно осуществляться путём колебаний между положениями с диаметрально противоположными идеями, действующими как пульсирующие полюса колоссальной электрической машины, приводящей мир в действие.

4. Мы признаём ограничения, присущие всякому движению и восприятию, и тщетностью любых попыток вырваться за пределы, означенные таковыми. Неотъемлемая незавершённость системы влечёт необходимость приверженности ей, не ради достижения заданного результата и рабского следования её курсу, но скорее ради возможности нечаянно косвенно подглядеть некую скрытую внешнюю сторону. Существование обогатится, если мы будем браться за свою задачу, как будто эти пределы могут быть преодолены, ибо таковое действие раскрывает мир.

5. Всё сущее захвачено необратимым сползанием к состоянию максимального энтропийного несходства. Художественное творение возможно лишь при условии происхождения от этой разницы или раскрытия таковой. На его зенит воздействует непосредственное восприятие разницы как таковой. Ролью искусства должно быть исследование обещания его собственных парадоксальных амбиций путём подталкивания крайности к присутствию.

6. Настоящее является симптомом двойственного рождения безотлагательности и угасания. Сегодня мы в равной степени отданы ностальгии и футуризму. Новые технологии дают возможность одновременного восприятия и разыгрывания событий с множества позиций. Эти возникающие сети, отнюдь не сигнализирующие о его угасании, способствуют демократизации истории, освещению развилок, вдоль которых её грандиозное повествование может странствовать здесь и сейчас.

7. Точно так же, как наука стремится к поэтической элегантности, художники могут пуститься в искания истины. Вся информация являет почву для знания, будь то эмпирического или афористического, независимо от её правдоценности. Мы должны принять научно-поэтический синтез и информированную наивность магического реализма. Ошибка порождает смысл.

8. Мы предлагаем прагматичный романтизм, не скованный идеологическими устоями. Таким образом, метамодернизм следует определить как переменчивое состояние между и за пределами иронии и искренности, наивности и осведомлённости, релятивизма и истины, оптимизма и сомнения, в поисках множественности несоизмеримых и неуловимых горизонтов. Мы должны двигаться вперёд и колебаться!

Автор: Люк Тёрнер (Luke Turner). Британский художник и автор артистических перформансов. Известен своим совместным проектом с голливудским актёром Шайей ЛаБафом и финнской художницей Настей Саде Ронкко.

Перевод манифеста выполнен Дмитрием Ерохиным и Александром Филоновым.

Текст на английском языке: http://www.metamodernism.org

***************************************************************

Текст українською мовою:

Манифест неомодерна

Манифест неомодерна

 Аннотация

Статья-манифест представляет собой жёсткое алармистское обращение, написанное в резкой и нелицеприятной для сложившегося дискурса форме. В сжатой тезисной, подчас декларативной и заострённой форме, автор перечисляет главные проблемы современного мира, которые не могут быть решены в рамках установленных в современном мире «правил игры». Не ограничиваясь «диагнозом», автор предлагает модель выхода: не наиболее возможную, а, с его точки зрения, наиболее разумную и конструктивную.

Ключевые слова

Кризис
Цивилизация
Человек
Культура
Ментальность
Система
Постмодерн
Неомодерн

Annotation. Article-manifesto is a rigid alarmist appeal, written in a sharp and hard-hitting to the existing form of discourse. In a succinct concise, declarative and sometimes sharpened form, the author lists the main problems of the modern world, which can not be resolved within the framework established in the modern world «rules of the game.» Besides the «diagnosis», the author proposes a model release not more possible, and, from his point of view, the most sensible and constructive.
 Keywords. 
Crisis
 Civilization 
Human
 Culture 
Mentality
 System
 Postmodern
 Neomodern

По-иному это обращение было бы уместно назвать на более алармистский лад: спасти современную цивилизацию, и адресовать всем, кто осознаёт масштаб нынешнего системного кризиса и глобальные угрозы, которые он несёт человечеству.

Речь идёт не об экономике, экологии, демографии, борьбе за ресурсы, эпидемиях, голоде и иных подобных факторах — привычной повестке дня, навязываемой официальным дискурсом.

Глубокий и всеохватный кризис современного мира имеет корни, далеко уходящие от социально-экономических, политических и экологических проблем. Они — лишь верхушка айсберга. В основе же, прежде всего, кризис антропологический. Говоря попросту, человечество сильно упало в цене. На первый взгляд это может показаться парадоксом. Казалось бы, никогда прежде наиболее развитая часть человечества так не тряслась над жизнью каждого отдельного индивидуума, как это имеет место теперь на Западе. Но доводимый до абсурда индивидуализм не отменяет, но лишь затушёвывает в сознании «субъекта потребления» бессмысленность, бесперспективность, и безысходность дальнейшего существования для человечества как целого. Достигнув определённой возрастной по историческим меркам стадии, человечество будто махнуло на себя рукой, смирившись с перспективой самоуничтожения (вырождения, деградации, медленного умирания).
Ничего не получилось!
Счастья не будет!
В будущем — ничего хорошего!
Всё заранее надоело!

Для тех же, кто не страдает потребительской и информационной пресыщенностью, проблема формулируется проще и лапидарнее: справедливости в мире нет и не будет.

И тех, и других объединяет в разной степени осознанная идея: человек — дрянь, идеалов и образцов для исправления не существует, да и зачем оно нужно?

Человек сам себе надоел, сам от себя устал, сам себя возненавидел.