Валерій Верховський: Крим у творах іноземної літератури

Письменник Майкл Муркок

Історія вирішила так, що європейці знають про існування Криму не лише з абстрактної географії, вони пам’ятають, де розташовані Севастополь і Балаклава, півострів увійшов до їхніх підручників історії, їхньої міської топоніміки, він залишився і в їхній літературі.

В українській літературі Крим посідає окреме місце. Саме “окреме”, а не просто особливе — адже покоління письменників, котрі народилися в Криму, лише нині входить в україномовну літературу, і український погляд на сонячний півострів — такий собі погляд “прибульця”. У російській літературі — Крим був і лишається шматком екзотики в тілі великої імперії, “внутрішнім Середземномор’ям”, краєм, схожим на Рай, заміською резиденцією. Західного ж читача середземноморською “екзотикою” не здивувати, навіть далекі Індія та Африка стали частиною його світу. Тож яким уявляється Крим з їхнього ракурсу?

День коня за керченським календарем
“Історія просто фантастична! А що сталося далі?”
Майкл Муркок “Оберіг Шаленобога”

Майкл Муркок, британський письменник і рок-музикант, народився 1939 року неподалік Лондона. У нас після виходу перекладів його книжок — особливо “Хронік Хокмуна” — його жартома іменували Микола Мурко, з причин, про які йтиметься далі.

Жанр, у якому написано цикл Майкла Муркока про герцога Хокмуна, найточніше буде позначити як “технофентезі” — в ньому є більшість атрибутів типового фентезі, проте дія відбувається не у абстрактному минулому, а в (не менш абстрактному) майбутньому, коли після ядерного апокаліпсису настали нові “темні сторіччя”.
Отже, герцог Кельнський Доріан Хокмун, головний герой циклу семи романів Муркока, не з власної волі подорожує руїнами Європи. Він — бранець, його кинули до темниці за німецьке повстання проти окупантів з Гранбретанії. Хокмуну пропонують волю в обмін на послугу — викрасти Ісольду, дочку графа Браса з Камаргу. Однак дещо пішло не так: побачивши Ісольду, Хокмун закохався. Та обдурити гранбретанців неможливо — у лобову кістку черепа Хокмуна всаджений “Чорний Камінь” — засіб маніпуляції: варто Хокмуну ослухатися наказів або почати поводитися всупереч наказам — камінь карає шоковим болем; крім того, все, що побачить Хокмун, завдяки Чорному Каменю поневолювачі бачать так само. Але нізвідки приходить на допомогу і зникає, так само незрозуміло куди, таємничий Лицар у Чорному та Золотому.

У пошуках Ісольди, котра зникла, шлях Хокмуна веде до знайомих місцин:


“У Сімферополі вони продали здобич, і на частину отриманих грошей придбали харчів, необхідні речі та коней, а решту віддали на зберігання купцеві, котрого всі рекомендували як найчеснішу людину в Криму…”

На вітрильнику герої перепливають Чорне море з турецького Зонгулдака безпосередньо до портового міста Сімферополя, вони зазнають нападу зомбованих піратів, одного з них захоплюють у полон і, прийшовши до тями після психотропного “зілля”, пірат розповідає, що його звуть Коріантум, і він родом з Керчі, де найнявся матросом на корабель 11 березня, у “день коня за керченським календарем”, і після того дня не пам’ятає нічого.

“Чорний корабель, то хутко стрибаючи по хвилях, то потрапляючи в мертвий штиль, блукав морем понад тиждень. За розрахунками Хокмуна, вони опинилися поблизу протоки, що з’єднує Чорне та Азовське моря, біля Керчі…”
Захоплений у Чорному морі в полон капітан людоловецького судна Шарагов розповів, що його найняли фанатики із секти Шаленобога. Культ Шаленобога панує в Укранії, і тепер герої прямують туди.

“Лицар у Чорному та Золотому вказав на захід.

— Туди ми попрямуємо завтра вранці. Там, за Пульсуючим мостом, — Укранія, а в глибині материка — замок Шаленобога.

Через два дні вони під’їхали до Пульсуючого мосту, який простягся на кілька миль між двох скелястих берегів. Міст виглядав вражаючим: створений він був не з твердої речовини, а з величезної кількості променів світла — золотавих, зелених, червоних та жовтих, що перетиналися й навіть перепліталися між собою. Внизу, поміж гострих рифів, вирувала та пінилася вода, а міст постійно пульсував, немов жива істота.

— Що це? — спитав герцог Хокмун. — Не схоже, що цей міст створений природою.

— Так, він споруджений людьми, які у давні-прадавні часи пішли в небуття, забравши із собою знання, завдяки яким створено це диво. Той народ існував на землі після Дощу Смерті, але до появи Князівств”.

Згодом виявляється, що Шаленобог насправді є людиною на прізвище Стальников (натяк на сталінізм). Править він за допомогою психотропних речовин та психотронних засобів, перетворивши підданих на маріонеток-біороботів… Герою все ж вдається вирвати з його лабет Ісольду, і тепер його шлях повертає на Захід. Попереду ще п’ять томів захопливих пригод у майбутньому, яке так нагадує минуле…

Найцікавішим у такому сплаві жанрів, як технофентезі, є можливість показати приклади поєднання варварства та технологій, посилення найтемніших граней людської натури засобами машинної цивілізації, що цілковито відповідає призначенню такого філософського у своїй основі жанру, як фантастика — наукова чи геть ненаукова.

Зображений письменником Крим має дуже мало спільного зі справжнім. Втім, семикнижжя про герцога Хокмуна від початку писалося автором як не дуже серйозне, а під кінець циклу деякі рецензенти зауважували, що вийшла авторська самопародія.