Евгений Аржанов: 125 лет Борису Пастернаку

Празднование присуждение Нобелевской премии (23 октября 1958, фото от 28 октября) За столом К.И.Чуковский, крайняя слева Лидия Корнеевна Чуковская, правее Елена Цезаревна Чуковская, крайняя справа — Зинаида Николаевна Пастернак.

23 октября 1958 г. Пастернаку присуждается Нобилевская премия за роман «Доктор Живаго» — запрещенный в СССР и нелегально вышедший на Западе. Последующее вынуждает его отказаться от награды, а стресс переходит в рак...Сегодня, в 125-летие важно не забыть (и не заболтать) суть истории с «Живаго» — как уже наш «моральный рак», что не исцелён и дает рецидивы! Потому и сегодня звучит: «НЕ ЧИТАЛ (нЕчто), НО (уверен, верю, согласен с теми-то на 100% и т.п.)», и клише: «лжец», «с грязью под ногтями», «графоман, ибо мне не понятно» , «калоЕд» и т.д. (часто весь список любимых кем-то писателей

Салман Север: Феникс западного окна

Другой крутящий момент, о котором пока ещё не вошло в правила общественного вкуса заявлять вслух, — эксцентрика мiрового православия.

То, что сейчас происходит по линии натяжения «Стамбул-Киев», этот революционизирующий сдвиг, имеет свои утончающие уточнения.

Уранополитея ли, симфония ли светской и церковной властей — какой бы ни была поместная прошивка, одно мы видим. — Резко вырастает удельный вес НАТО-церквей.

Магистральное православие становится всё более оксидентальным, всё менее евразийским. Азиатский импульс гаснет, линия смещается туда, откуда взойдёт Солнце Судного дня — к Фениксу Запада.

Целый ряд крутящих вещей уходит к новым океанам демонтажа и пересборки — в чистый атлантизм. Нашим зрением фиксируется возмужание Атлантического Ислама. Нашим же зрением может быть поймана вспышка сверхновой евро-атлантического православия.

Это своё пространство, своё натяжение, и поезд запускаемых процессов пройдёт сквозь только подозреваемые терминалы. Ослепительно интересно следить за тем, как всё сжимается и концентрируется под когтями Феникса Запада (Анка аль-Магриб).

Константинопольская, Болгарская, Румынская, Польская, Чехословацкая Американская, Элладская, Албанская церкви утверждены в странах НАТО.

Румынская православная церковь оспаривает и поглотит молдавских верующих. Новосозидаемая Украинская церковь и Грузинская, если всё пойдёт по плану, сместят смыслы Большого Кавказа и сакральной Руси западнее и западнее.

Сербов будут дробить, добивать и откалывать от них Македонскую православную церковь (посмотрим, что ждёт черногорское православие).

Нынешние решения Вселенского патриархата по событиям XVII века — серьёзный кредит, который выписан контурам Интермариума, вообще Восточной Европе. Запастись терпением — и стать свидетелями того, как осмелеет Белорусская автокефальная православная церковь, как по-новому себя будут чувствовать православные в Польше и Прибалтике.

Иерусалим вписан в нужный вектор. Кипр ждёт объединение и непременный дрейф глубже в Атлантику. Интересное может случиться с Сирией, и, если Феникс Запада разорвёт сбежавшихся туда медведей, Антиохийская православная церковь будет включена в Средиземноморский проект добрососедства и усмирения.

Маргинализация РПЦ МП — мы взглянем на то, как себя будет ощущать и ставить то, что ранее называлось Русской православной церковью за рубежом. Мы будем смотреть на то, как когти погружаются всё глубже в русскую альтернативу: в истинно-православие и автономные церкви, какие будут их телодвижения.

Третий Рим сыпется. Четвёртый спит в яйце. Феникс его гнезда одноглав да вогнезорок.

Рамазан Алпаут: Казань против Москвы

 13 октября 2018 года Союз татарской молодежи «Азатлык» провел митинг памяти защитников Казани, павших при взятии города войсками Ивана Грозного в 1552 году. В акции приняло участие около 250 человек. Митинг согласован властями и прошел на татарском языке. Радио Азатлык вел прямую трансляцию с акции.

​Среди собравшихся распространили резолюцию мероприятия, которая также написана на татарском языке. В документе перечислены девять требований участников митинга к властям. В основном они касались положения госязыка, вопроса государственности, а также отношения к власти на всех уровнях. В частности, они призвали вернуть Конституцию Татарстана, принятую в 1992 году.

Митингующие также выразили недоверие депутатам Госдумы России от Татарстана по причине голосования ими за принятие закона, отменяющего обязательность изучения госязыка Республики Татарстан. — Они должны сложить с себя депутатские мандаты, а затем необходимо провести новые выборы, — отмечено в резолюции. Собравшиеся отдельным пунктом выдвинули требование о возвращении обязательности преподавания госязыка Татарстана и к президенту России Владимиру Путину.

От татарстанских властей участники акции потребовали официально признать 15 октября Днем памяти и проводить в этот день соответствующие мероприятия.

Анна Клокун: Націоналісти за Інтермаріум

13 жовтня 2018 р. у Києві відбулась ІІІ міжнародна конференція проекту Інтермаріум за участю представників Національного Корпусу. На заході були присутні делегати з Хорватії, України, Польщі, Литви та інших країн. Були обговорені багато питань реальної перспективи взаємної інтеграції як на рівні держав, так і на рівні окремих проектів в економічній, безпековій, культурній та інших сферах.

Першим виступив у рамках безпекової секції з доповіддю бригадний генерал Хорватських Збройних сил, реформатор армії Хорватії та один із командирів операції «Буря» – Бруно Зоріца, що розповів про стан справ хорватсько-української оборонної співпраці, поділився досвідом щодо покращення обороноздатності держави та відкрив горизонт перспектив, який розкриває інтеграція адріатично-балто-чорноморського військових потужностей.

Наступними спікером став начальник Військової школи командирів ім. полковника Євгена Коновальця Кирило Беркаль (друг «Кірт»), котрий розкрив принципи ефективної модернізації військової освіти на прикладі очолюваної ним Військової школи.

Перспективи підготовки військового резерву в молодіжних мілітарних організаціях та переосмислення важливості подібних утворень у рамках оборонного комплексу сучасної держави розкрив професор університету ім. Марії Склодовської-Кюрі, віце-президент Асоціації «Академічний Легіон» Даміан Дуда.

Далі слово взяв доктор гуманітарних наук Єжи Таргальський з Центру Східноєвропейських студій Варшавського університету, який розставив наголоси щодо розбудови системи регіональної безпеки в Східній Європі та виняткової важливості підвищення обороноздатності Польщі, Румунії та України, як держав, безпека яких є під прямою загрозою через військову агресію Російської Федерації.

Наступний доповідач, Даріуш Матерняк, докторант центру досліджень «Польща-Україна», у своєму виступі посилається на власну книгу «LITPOLUKRBRIG: United for Peace». Автор зробив екскурс в історію військової співпраці Литви, Польщі та України, продемонструвавши успішні кампанії, стратегічні переваги такого союзу та важливість об’єднання зусиль трьох держав у цій сфері, початок яким поклала зведена бригада LITPOLUKRBRIG.

Зрештою, в секції регіональної безпеки пролунала доповідь аспіранта кафедри українознавства в Ягелонському університеті Міхала Марека. Доповідь не лише констатувала успіхи в модернізації озброєнь з боку України та Польщі, але й була звернена у майбутнє: якою може бути подальша співпраця в оборонній промисловості. Загалом, успіхи у виробництві, що відбулися в останні роки, зміцнили обороноздатність і становлять гарантію безпеки та ненападу з боку агресора.

Секцію цивільного співробітництва відкрив кандидат історичних наук Олександр Алфьоров доповіддю, присвяченою політиці пам’яті в країнах Балто-Чорноморського регіону. Культурний простір і ціннісні орієнтації забезпечують цілісність наших держав не менш як зброя, адже це непорушний невидимий щит цивілізаційного вибору націй країн адріатично-балто-чорноморського союзу.

Продовжуючи тему історичної пам’яті, наступний спікер – представник організації «LDK palikuonys» Кестутіс Маркевічус – розповів про практичні втілення проекту, націленого на політику пам’яті – литовсько-українське співробітництво у рамках проекту «Пам’ять Нації». Нещодавно литовські волонтери подарували понад 2000 дубів для висадки на острові Хортиця, що символізувало дружбу з українським народом і глибоке коріння міжнаціональної взаємодії в історії.

Безперечно, неможливо говорити про будь-який союз держав без розбудови економічного фундаменту такого співробітництва. Саме тому директор Інституту ім. Романа Рибарського Маріуш Патей виступив із доповіддю, присвяченою фінансовій інфраструктурі Міжмор’я, в якій згадав історичні прецеденти успішних економічних кампаній між країнами адріатично-балто-чорноморського регіону. Під час виступу доповідач також розглянув багато існуючих проектів та ініціатив щодо економічного співробітництва в осяжному майбутньому. Винятково цікавими виявилися ідеї щодо розбудови Банку Міжмор’я, Фонду Міжмор’я та Фонду Солідарності, націлених на фінансування перспективних стартапів.

Завершуючи секцію цивільного співробітництва, виступили представники від ГО «Юнацький Корпус», Дмитро Дорошенко і Дмитро Майоров, презентувавши напрацювання зі спортивно-патріотичного виховання дітей у таборі «Азовець» і міжнародному таборі «Нащадки вільних». Позаяк, належне виховання підростаючого покоління було й лишається чільним пріоритетом для сталого розвитку держави.

Насамкінець варто віддати належне модератору – Олені Семеняці – яка вміло підсумовувала виступи доповідачів, вступала в цікаві дискусії та, що головне, концептуально оформила та організувала цей захід.

Третя конференція Intermarium Support Group засвідчила зрілу фазу розвитку ініціативи лідера Партія «Національний Корпус» Андрія Білецького. Цього року делегати хорватських, польських, українських, литовських громадських і державних програм виступили з конкретними проектами регіональної співпраці в оборонній, економічній та культурній сферах.

Представники союзних партій Арсеній Білодуб (ПРАВИЙ СЕКТОР) та Руслан Андрійко (ВО «Свобода»), як підписанти Національного Маніфесту, одним із пунктів якого є розбудова геополітичного союзу «Інтермаріум», також завітали на захід.

Адже проект Міжмор’я має не тільки національне значення як оборонний союз і стратегія інноваційного прориву для України, цікавість до якої об’єднує широкі українські громадсько-політичні кола (чому лише громадські — окрема тема для розмови, до якої ми ще повернемось). Адріатично-Балто-Чорноморський Інтермаріум обіцяє відновлення системи безпеки для Європи й Заходу в цілому як той острів нереалізовних політичних можливостей, які відповідають вимогам нашого історичного часу. Саме тому виступи спікерів уважно слухали не тільки українці, а й гості зі Штатів, Норвегії, Німеччини, Італії, Франції, Шотландії та інших країн західного світу, які з надією спостерігають за новим світанком на Сході Європи.

Очікуйте на детальніші конференційні звіти та матеріали!

Серце Європи б’ється на Сході!

Інтермаріум — реальна геополітична альтернатива Євросоюзу для держав Балто-Чорноморського регіону, що передбачає незалежність від зовнішніх впливів, посилення держав-учасниць та дієве протистояння нестихаючій російській агресії.

Кирило Латишев: Майбутнє — за Інтермаріумом

Сьогодні в Києві партією Партія «Національний Корпус» була проведена конференція, присвячена розбудові Інтермаріуму – майбутньому адріато-балто-чорноморському союзу держав Східної Європи. Такий захід проводиться вже втретє: все почалось в 2016 році з ініціативи лідера Азовського руху Андрій Білецький.

Чому розбудова Міжмор’я життєво важлива для України і всієї західної цивілізації? Сьогодні ми перебуваємо між Сциллою та Харибдою: на схід від нас по євразійському степу повзає труп совєцької недоімперії і, б’ючись в передсмертних конвульсіях, ще пожирає тисячами людські життя. На захід від нас – стара Європа, ще ніби жива, але повільно вмирає, отруєна ідеями фемінізму, толерантності, сучасної демократії, неомарксизму. Саме тому тягар білої людини – зараз на плечах Східної Європи. Те, що мертве, треба добити, а що ще живе – мусимо врятувати.

В Україні ідею розбудови Інтермаріуму послідовно відстоюють та реалізують саме націоналісти. І це не дивно – в усі часи прихильність правим ідеям була ознакою політичної адекватності.

До речі, ідея необхідності створення Міжмор’я закладена глибоко в основах саме українського націоналізму: декалог Українського націоналіста починається такими словами: «Я дух одвічної стихії, що зберіг Тебе від татарської потопи й поставив на грані двох світів творити нове життя».

Так заповідали наші батьки-засновки.

На грані двох світів. Творити нове життя. Творити наш світ.

ПРОГРАМА Третьої Конференції Групи сприяння розбудові Інтермаріуму

Секція регіональної безпеки і оборони

Бруно Зоріца, Бригадний Генерал Хорватських Збройних Сил, сержант Французького Іноземного Легіону у відставці (Хорватія): «Хорватсько-українська оборонна співпраця як рушій адріатично-балто-чорноморської інтеграції».

Кирило Беркаль, Начальник Військової школи командирів імені полковника Євгена Коновальця, старший лейтенант (Україна): «Сучасна військова освіта на прикладі Військової школи командирів ім. полковника Євгена Коновальця (БВОС. в.ч 3057 НГУ)».

Даміан Дуда, Університет ім. Марії Склодовської-Кюрі, віце-президент Асоціації «Академічний Легіон» (Польща): «Підготовка військового резерву в молодіжних організаціях».

Єжи Таргальський, доктор гуманітарних наук, Центр Східноєвропейських студій Варшавського університету (Польща): «Трикутник “Польща, Україна, Румунія” як важливий елемент безпеки регіону».

Даріуш Матерняк, Центр досліджень «Польща-Україна», автор книжки «LITPOLUKRBRIG: United for Peace» (Польща): «LITPOLUKRBRIG як приклад оборонної співпраці в регіоні».

Міхал Марек, Ягелонський Університет у Кракові, аспірант кафедри Українознавства (Польща): «Польсько-українська співпраця у оборонній промисловості – потенціал та теперішній стан».

Секція цивільного співробітництва

Олександр Алфьоров, кандидат історичних наук, член вищої ради Національного Корпусу (Україна): «Політика пам’яті країн Інтермаріуму: сто років відновлення державності».

Маріуш Патей, директор Інституту ім. Романа Рибарського (Польща): «Фінансова інфраструктура Міжмор’я – фундамент регіонального співробітництва. Банк Міжмор’я, Фонд Міжмор’я, Фонд Солідарності».

Кестутіс Маркевічус, ГО “LDK palikuonys” (Литва): «Литовсько-українське співробітництво в рамках проекту “Пам’ять Нації”».

Дмитро Дорошенко, керівник ГО «Юнацький Корпус» (Україна). Презентація юнацького табору «Азовець» та ГО «Юнацький Корпус».

Даниїл Майоров, методист ГО «Юнацький Корпус» (Україна). Презентація міжнародного юнацького табору «Нащадки Вільних».

Сергей Путилов: Неандертальские гены, которые помогли людям выжить, способствовали развитию шизофрении и табакокурения

Стэнфордские ученые установили, что неандертальские гены, которые помогли людям выжить, способствовали развитию шизофрении и табакокурения.

В генах современных людей законсервировалась часть ДНК неандертальцев (примерно 2-5%). По оценке специалистов, этот «пережиток», доставшийся нам от человекоподобных существ, вымерших около 40 000 лет назад, позволяет современному человечеству преодолевать ряд вирусных инфекций. Которые в противном случае давно бы собрали свою жатву смерти, прекратив странствования человеческого рода по Земле.

Известно, что наши ближайшие родственники с альтернативной ветки эволюции, homo sapiens neanderthalensis,  населяли преимущественно Европейский континент и вымерли после того, как туда из Африки пришли наши прямые пращуры — homo sapiens sapiins (кроманьонцы). Причина исчезновения древнего рода, физически более сильного чем люди, у которого существовало искусство и верования, до сих пор остается загадкой для ученых. Тем не менее достоверно известно, что две ветви эволюции разумной жизни скрещивались на протяжении сотен, если не тысяч лет. Пока наш вид — кроманьонцы полностью не стал хозяином планеты. Как установили ученые Стэнфорда, приблизительно из 4500 генов, отвечающих за иммунную систему современного человека, неандертальское происхождение имеют по меньшей мере 152. И они спасают от гриппа типа А и гепатита С.

Вместе с тем, далеко не все, что было приобретено человечеством от неандертальцев можно считать положительным. По крайней мере по современным понятиям. Генетики из Вашингтонского университета предположили, что одна из неразгаданных тайн науки — шизофрения во многом объясняется неандертильским наследием человека. Известно, что многие ученых, деятели искусств страдали этой загадочной болезнью. Можно ли предположить на этом основании, что устроенный иначе мозг неандертальцев также был склонен к нетривиальным решениям еще лишь предстоит выяснить. Пока что шизофреники, как вероятные наследники неандертальской расы, отправляются современной цивилизацией преимущественно в «обезьянники» в виде психушек.

1 октября — День Памяти о геноциде ногайцев

В эти дни ногайцы (тюркский народ на Северном Кавказе) отмечают 235-летие страшной трагедии — геноцида, в результате которого десятки тысяч ногайских тюрок (в том числе беззащитных женщин, детей и стариков) были безжалостно убиты российскими регулярными войсками и казаками под предводительством генерала Александра Суворова.

Все началось с планов российской власти выселить ногайцев с Кубани. Лишь небольшое число ногайских тюрок, в том числе некоторые беки, сдружившиеся с местным российским военным руководством, поддержали эту идею.

Большинство же ногайцев отнеслось к этому крайне негативно. Они подняли восстание и в начале сентября 1783 года попытались выбить российские войска из занятых ими крепостей. Суворову, которому ранее было поручено осуществить полное выселение ногайцев с этих земель, теперь пришлось разработать план военных действий против ногайских тюрок.

Как оказалось, план этот был бесхитростным: спустя около месяца с начала восстания ногайцев, войска, руководимые генералом, тайно подбирались к поселениям восставших и, внезапно нападая, с невиданной жестокостью вырезали их.

С тех самых пор и до наших дней российские историки, повествующие о тех событиях, пишут, что «ногайцы, отражая атаку русских, одновременно сами убивали своих жен и детей, чтобы те не попали в плен к врагу». Вот так, рассчитывая на наивного обывателя, российская историография лживо прикрывает зверства царских войск в отношении ногайских женщин и детей.

При этом Суворов выставляется как сторонник мирных переговоров, который «не хотел много крови», но в пылу подавления восстания «ожесточение русских солдат вышло из-под контроля их военачальника». И это притом, что в архивах сохранился документ с личным приказом генерала, зачитанным войскам перед внезапным нападением на ногайцев у местечка Керменчик, где произошла одна из самых кровавых расправ над ногайцами за все время подавления восстания: «Войскам отдыха нет до решительного поражения, истребления или плена неприятеля. Если он не близко, то искать его везде, пули беречь, работать холодным оружием».

Битва (а точнее — резня) у местечка Керменчик состоялась 1 октября 1783 года. С тех самых пор ногайцы в годовщину этих страшных событий поминают своих павших в мечетях и на народных собраниях. Как пишут современные ногайские авторы, эта традиция, несколько позабытая во времена советского засилья, ныне постепенно возрождается.

Кирило Латишев: Угорщину до відповідальності!

Сьогодні під стінами МЗС Партія «Національний Корпус» провела акцію з вимогою до влади дати дієву відповідь на зухвалу, яка межує з агресивною,поведінку представників Угорщини, які всупереч українському законодавству роздавали українцям угорські паспорти.

Хочу відмітити декілька моментів. По-перше, агресія не починається з танків, вона часто ними закінчується. Роздача паспортів – один з перших недружніх кроків, і для нас краще зреагувати на дипломатичному рівні, щоб потім не прийшлось реагувати на воєнному (на схід від України є багато тих, кого можна використовувати для утилізації боєприпасів). Угорщина – не Росія, вони нам не онтологічні вороги, тому з угорцями справді можна вирішувати проблеми як з цивілізованими народом, і цей поки що м’який (сподіваюсь на цьому рівні і залишиться) конфлікт є конфліктом в середині сім’ї цивілізованих європейських народів (бо ті хто на схід від нас – не цивілізовані, не народ, і взагалі – не люди).

Примітно, що акцію організували саме націоналісти і саме «Національний Корпус». Ця акція була не про внутрішню боротьбу, а про захист України як цілого. Виходить, що захист України як цілого (зараз мова не про фронт) цікавить саме націоналістів. А це означає що більшість навіть активної частини населення у нас недостатньо «геополітизовані». А це дає мені підстави припустити, що для певної кількості людей вибір зими 2013-2014 носить не геополітичний, але етичний характер: не за «західний цивілізаційний вектор», а тому що «ті першими пролили кров». Чи добре це чи погано? Це складно і потребує інтелектуальної роботи над проблемою взаємного впливу етики і геополітики. Але населенню геополітизуватись треба. Також більше уваги міжнародним відносинам слід приділяти й іншим націоналістичним рухам.

А з угорцями проблему потрібно вирішувати. Нам з ними ще Європу відроджувати і західну цивілізацію перезавантажувати.

Львів заливає дощ, а нас зігріває «Вогонь Традиції»

Наша новинка від філософа-традиціоналіста Едуарда Юрченка вже найближчим часом надійде у продаж. Збірка поєднує статті автора на різноманітну тематику: від дослідження традиційної релігійності до геополітики, від осмислення шляхів історії Європейської цивілізації до футурологічних студій, тому кожен знайде щось цікаве для себе.

Jandos Temirgali: Казахский народ выжил и не озлобился и, что самое ценное, сохранил свои исконные черты!

Несмотря на все невзгоды и трудности, всю невыносимую злость, что на нас свалила история, казахский народ выжил и не озлобился и, что самое ценное, сохранил свои исконные черты.

Семейные ценности, любовь к ближним, миролюбие, радушие и умение найти общий язык.

Свойство казахской нации нести человечеству добро, мир и дружбу!

Это очень важная миссия нашего народа и нашей страны!

Відбувся круглий стіл, присвячений пам'яті українського філософа Олександра Маслака

8 вересня 2018 року в Музеї ім. Максима Рильського відбувся Круглий стіл, присвячений українському філософу Олександру Маслаку.

Доповідачі торкалися тем, які розробляв Олександр, зокрема, монархізму, археофутуристичної меритократії, міжмор’я, вождизму в українській історії.

Захід почався з молитви за упокій душі Олександра та колег, які загинули разом із ним рік тому.

Серед учасників круглого столу були Михайло Бойченко, Сергій Капранов Oleksandr Alfyorov, Едуард Анатолійович Юрченко, Olena Semenyaka, Jevgenij Bilonozhko, Ruslan Khalikov, Юрій Ноєвий, Микола Кравченко та інші.

Олег Короташ: Україна — це брама, за якою пекло (про найкращий спосіб піти з життя, цінності суспільства і важливість мови)

Олег Короташ (нар. 8 березня 1976 р., Івано-Франківськ) – український поет, філософ, громадський діяч. Командир найпершого добровольчого батальйону «Правого Сектору» «Дніпро-2» (2014). Один із засновників Добровольчого Українського Корпусу (2014). Заступник командира ДУК з тилового забезпечення (2014-15). Член Національної спілки письменників України (від 1997 р.). Кавалер ордену Святого Миколая Чудотворця. Навчався на факультеті міжнародних відносин Українського вільного Інституту Менеджменту і Бізнесу та Інституті філософії Ягелонського університету в м. Кракові (Республіка Польща). Автор чотирьох поетичних книжок та співавтор близько двадцяти різножанрових антологій. На думку літературної критики – творчість О. К. «вивершує цілісну картину поетичного досвіду покоління дев’ятдесятників, оскільки цей метафізичний контекст виправдовує всі етико-естетичні перевитрати української поезії 90-х років минулого століття». У рамках спільного літературно-музичного дуету проводить творчі вечори з відомим композитором та піаністом Романом Колядою. Концерти відбувалися у Києві, Львові, Харкові. Під час Революції Гідності в Україні дует відпрацював півторагодинний концерт у колонній залі КМДА. 20 травня у Чернігівському молодіжному театрі відбулася прем’єра вистави за мотивами творчості Олега Короташа. Живе у Києві. Неодружений. Дітей немає. Улюблений композитор – Ріхард Вагнер.

Після 40 років напевно почав молодшати. Викинув з голови усіляке лайно типу страху самотності, чи думок сторонніх людей про мене. Якщо смерть акт одноосібний, то Ваше життя також має стати приватним актом. У юності ви дослухаєтесь до оточення, не усвідомлюючи настільки середовище вами маніпулює. У сорок років, спостерігаючи такі спроби, – ввічливо посилаю на…

Духовна зрада – це форма торгівлі. У християн – апостол Петро тричі зрадив. Це питання етики. А щодо фізичної зради – то взагалі поняття умовні. У молодих людей органи функціонують нормально і переважно усе гаразд. У зрілому віці кожна пара сама визначає формат інтимного життя.

Озираючись на власне минуле – стовідсотково посміхатимусь. Матиму 90 і верхи на мені стрибатиме юна кобіта, так і помру від серцевого нападу. Жити лінійним світобаченням у часи нелінійних воєн велика дурість. Чоловік має помирати або на полі бою, або від доброго траху.

Кунзе Чимед — исполнительница буддийских молитв и ритуальных текстов, мастер пения, преданная ученица Его Преосвященства Богдо Гегяна Ринпоче

Исполнительница буддийских молитв и ритуальных текстов, мастер пения, преданная ученица Его Преосвященства Богдо Гегяна Ринпоче – Кунзе Чимед.

Уроженка Монголии, Кунзе с юных лет начала постигать буддийскую философию в стенах женского монастыря. Позже она продолжила свое образование в Дхарамсале (Индия), в монастыре Джамьянг Чолинг, а затем – в Буддийском институте, действующем под эгидой Его Святейшества Далай-ламы.

На протяжении многих лет Кунзе Чимед получала от Богдо Гегяна, высшего духовного лица во всей Монголии, почитаемого также всеми последователями тибетского буддизма, ряд наставлений и посвящений в практику чод линии Кадро. Долгое время она была мастером пения в резиденции своего коренного учителя в Индии.

С 2003 года Кунзе Чимед выпустила 3 диска с записями молитв и садхан, несущих в себе огромное благословение различных божеств буддизма – Авалокитешвары, Зеленой и Белой Тары, Важрайогини, а также благословение Сердечной сутры Праджняпарамиты, садханы практики чод и других буддийских текстов.

Свое пение Кунзе Чимед посвящает скорейшему Просветлению всех живых существ.

Обычно чод исполнялся в сопровождении барабанчика дамару и канглинга в диких, безлюдных местах, горных ущельях и пещерах. Теперь же у вас есть удивительная возможность услышать это сакральное пение в современной музыкальной обработке в уютном пространстве нашей Чайной студии. Вход свободный! Будем рады вас видеть.

Милана Алибекова: Первая война с кыргызами

Ясак ясаком, а только вот владения уже сами собой в руки не шли, и за них постоянно приходилось воевать. Эпоха легких завоеваний для русских кончилась.

Русские, оскорбившие кыргызов неосмотрительным поступком томского воеводы, столкнулись с их упорным нежеланием пускать русских в свои владения и собирать ясак с подвластных себе родов. Когда русские немного оправились от поражения в 1609 году и снова приступили к подчинению Кузнецкой котловины, им пришлось выдержать первую войну с кыргызами. Инициатива в ней была на стороне кыргызов.

В 1611 году кыргызский хан Номча с сыном Ишеем прошел походом и разорил несколько ясачных волостей по Чулыму. Русские ответили несколькими рейдами по кыргызским землям.

Через два года, в самом начале 1614 года, хан Номча подготовил общее выступление кыргызов и чулымских татар против русских. В тот год состоялся большой поход на русские волости и Томск. По всей видимости, отряд Номчи был большой, а нападение оказалось неожиданным для русских. 8 июля 1614 года Томск подвергся нападению, а вся подгородная волость — разгрому. Кыргызы осадили город и перебили в подгородных селах много служилых казаков, стрельцов и пашенных крестьян. Осажденные казаки делали вылазки из острога и сумели убить в бою нескольких знатных кыргызов. Впрочем, полностью доверять таким реляциям нельзя, потому что казаки нередко подавали прошения о повышении жалованья, где в красках описывали, как они лично в бою зарубили князя или мергена.

Разорив и разграбив весь Томский уезд, кыргызы ушли. Томский воевода Таврило Хрипунов стал готовить ответный поход.