Олена Семеняка: Коронавірус: конвергенція катастроф і урок…Рихарда Ваґнера

Коронавірус змушує замислюватися про цілий спектр питань від найконкретніших до найабстрактніших: від гігієнічних масок до макроекономічного аналізу, від дистанції у чергах магазину до віртуалізації культури, економіки й сфери розваг, від «коронавірусу в голові» чергового нардепа до майбутнього людської цивілізації.

Його вже охрестили «вірусом глобалізації», тобто де-факто симптомом хворої планети і, залежно від рівня апокаліптичних настроїв, першою чи останньою ланкою у «конвергенції (збігу і взаємопідсиленні) катастроф», яку передрікали світу автори на зразок Гійома Фая.

Справді, чого варті виступи місцевих жителів китайських «чайнатаунів» (кварталів) проти припинення сполучень із Китаєм після появи перших інфікованих в Італії або хештеґ # JeNeSuisPasUnVirus (# яневірус), розтиражований мас-медіа на знак протесту проти «расизму» й «ксенофобії» урядових перевірок іноземців, передусім китайців, на COVID-19. Тепер такі статті чомусь не видно. Інший приклад – відомий гірськолижний курорт Ішгль у Тиролі, Австрія. Уже 5 березня Ісландія попередила австрійський уряд про позитивний тест на коронавірус, діагностований у лижників, що повернулися звідти. 7 березня ті самі результати отримала Норвегія, потім Німеччина. Тим не менше, тільки 10 березня Австрія закрила зону ризику, зокрема, бар, звідки, як виявилося, вірусом заразилися сотні туристів, потім поширивши його по всій Європі. Причому 8 числа авіалінії ще працювали без обмежень, а весь Тироль пішов на карантин аж 18 березня. Тобто, говорячи про вірус глобалізації, не забуваймо про невіддільний вірус надприбутків.

Учорашній (22 березня) землетрус у Загребі магнітудою 5.3 бали за шкалою Рихтера, який призвів до смерті і серйозних руйнувань, у тому числі шпилю Загребського кафедрального собору, хорвати точно сприйняли як лиховісний знак і нагромадження цих катастроф на практиці. Важко не згадати думки пізнього Ернста Юнґера про «титанічне», «антеївське» занепокоєння Землі, що проявляється у все більшій кількості землетрусів, генній, статевій, ядерній інженерії, зникненні видів рослин, тварин, норми біологічного батьківства і все активнішому біополітичному втручанні у, здавалося б, незмінні образи творіння.

Як українка, я не можу оминути локальної специфіки коронавірусного виклику, яку коротко можна описати як ерзац-карантин – власне, черговий «ерзац» у всіх починаннях чинної влади. Якщо й не в плані напівзаходів, які усе-таки тяжіють до повноцінного надзвичайного стану, зупинки руху транспорту і заборони покидати домівки без потреби, то в плані абсолютної відсутності дорожньої карти попередження проблем і компенсації збитків, зумовлених таким ерзац-карантином. Схожа ситуація уже постала перед світом з початком екологічної істерії колективної Ґрети Тунберґ, яка, керуючись благими намірами, профанізує проблему і створює карикатуру на її вирішення, наскільки смішну, настільки же і небезпечну. Символом дій «команди професіоналів» можна вважати автотури священиків МП з кадилом і хоругвами вулицями Черкас, що таким чином «освячують» і, за сумісництвом, напевно, «дезінфікують» місто і громадян.

Існують конспіративні теорії про те, що Китай зміг так швидко запровадити доволі ефективний карантин в Ухані і побудувати спеціалізовані лікарні за лічені дні саме тому, що випробовував біологічну зброю і був готовий до виходу ситуації з-під контролю. Як би там не було, перш ніж заборонити громадянам поїздки на роботу, він справді спершу зупинив діяльність самих роботодавців і виробництва (в скороченні якого, згідно з цими спекуляціями, він, знову-таки, був зацікавлений). Перш ніж закрити сполучення, влада Китаю переконалася у тому, що незахищені верстви населення не полишені самі на себе, і т. д. Як наслідок, світ усвідомив свою тотальну неготовність до біологічної війни, а демонстрацій у Гонг-Конгу як не бувало. Власне, навіть шантаж Європи біженцями з боку Туреччини оцінюють як різновид біологічної зброї, а теорії біополітики сьогодні можуть святкувати свій прогностичний тріумф.

В Україні послідовність прямо протилежна. Напевно, всі бачили відео про обуреного киянина, що викидає із тролейбуса кондуктора як «зайву» одинадцяту особу, намагаючись зайти в салон замість нього. Те саме стосується побитих водіїв автобусів у Черкасах, розбитих вікон у трамваях Харкова і спроб місцевої адміністрації відновити рух транспорту під тиском громадян, що намагаються потрапити на роботу. Бабусі, що торгували біля супермаркетів і залишилися без засобів для заробітку, прирівнюють це до ефектів коронавірусу й запитують, чим нині заборонена торгівля під відкритим небом небезпечніша за торгівлю у закритих приміщеннях магазинів, особливо невеликих АТБ. Зі збільшенням кількості безробітних погіршилася і криміногенна ситуація: вже зафіксовано багато випадків крадіжок в офісних приміщеннях, чиї працівники пішли на карантин, лишивши там робочі ноутбуки та інші прилади, а також на дачах, власники яких туди доїдуть ще нескоро.

11 березня нардеп від ОПЗЖ Шахов їде в епіцентр поширення вірусу, Францію, вже знаючи про наростання обертів пандемії, а повернувшись звідти, відвідує Верховну Раду і ток-шоу, інфікуючи присутніх (уже відомо про зараження його колеги Вельможного, Лукашев під підозрою), де розповідає недолугим про «коронавірус в їхній голові». Можливо, він взяв приклад із головного інфекціоніста російського Ставрополя, Ірини Саннікової, що приховала свою поїздку в Іспанію 9 березня і, активно включившись у роботу після повернення з Європи (читання лекцій, наради, наукові конференції), 17 березня була госпіталізована з COVID-19.

Ситуація у сфері охорони здоров’я не краща. Тест на коронавірус для українців, що повернулися із-за кордону, за прикладом Ісландії? Ні, не чули. Україна не тільки не розробляє власної вакцини і не має тестів, а й ризикує перетворити неустаткованих медпрацівників на поширювачів інфекції. В аптеках відсутні не просто маски, а й банальний спирт, не кажучи про антисептики тривалої дії, для отримання яких медичний сектор почав раптово й масово звертатися до приватного виробника. З’являється резонне запитання: чим до цього користувалися на фронті й на що витрачалися кошти у звітності кожної з відповідальних структур? На цьому тлі окремі громадяни не те що і не думають про вияв національної самосвідомості, а навіть намагаються продати медикаменти за євроцінами, і їх від цього зупиняє лише екстрена заборона уряду на експорт засобів індивідуального захисту, що діятиме до 6 червня. Чого варті новини про затриманого водолаза, який переправляв маски в Румунію в гідрокостюмі. Немає сумніву: якби не заборона на експорт, в Україні через спритних заробітчан уже б не залишилося жодного засобу дезінфекції. Саме така доля спіткала захисні маски, успішний перепродаж яких передував сьогоднішньому запізнілому завезенню медикаментів із Китаю. Облишимо поки питання про те, наскільки швидко здулася мильна бульбашка транснаціональної солідарності, перш за все європейської, не говорячи про обопільні звинувачення Китаю й Штатів у запуску пандемії коронавірусу. І на додачу, але далеко не на завершення, не можна не згадати накручені ціни на таксі й інші товари та послуги, на які раптово зріс попит. Безперечно, Ігорю Коломойському, який не раз претендував на статус національного рятівника, ще доведеться зіткнутися з феноменом довгої пам’яті українців за п’ятикратно збільшені ціни на користування авіалініями МАУ в лиху годину.

Допомога незахищеним верствам населення та інші форми «симптоматичного лікування» хронічних хвороб українського політикуму лягають на плечі волонтерів, серед них, – організованої сили Національного Корпусу. Але це до можливого стрибкоподібного зростання експоненціальної кривої пандемічного поширення.

Існує чимало організмічних теорій держави, в яких увага приділяється паразитичним або вірусним агентам, які блокують і врешті унеможливлюють функціонування цілого. Проте сьогодні очевидна слушність поділу на органічну культуру і матеріальну цивілізацію Освальда Шпенґлера, згідно з яким цивілізація є завершальною фазою розвитку того чи іншого культурно-цивілізаційного типу, що, як організм вищого ступеня, досяг своєї старості і вичерпав життєві й творчі сили, й лише матеріально-технічна оболонка утримує його від остаточного колапсу. Як ми знаємо, саме такий тривожний прогноз про долю пізньої «фаустівської» культури Заходу мислитель дав у «Присмерку Заходу», перший том якого було опубліковано по стопах першої світової в 1918 р. – на його думку, повторення циклічного занепаду античності.

Як виходець зі школи Шпенґлера, вже згадуваний Фай, уявляючи постапокаліптичне майбутнє і намагаючись збалансувати «біологію» і «техніку» в праці «Археофутуризм. Візії посткатастрофічного віку», робив ставку на співіснування високотехнологічих і традиційних суспільств, мегаполісів і периферії, члени яких самостійно обиратимуть свій ареал і стиль життя. Знову-таки, не коментуючи однобічну залежність екоспільнот від техногенних і не тільки засобів знищення і лікування, як-от апаратів штучного дихання (як і наївні сподівання вже покійного Фая на рятівну роль «Євросибіру»), вже зараз можна спостерігати аж ніяк не «пост-», а справді апокаліптичні картини бійок за маски і побутові засоби, поки інша частина людства випробовує і здійснює перерозподіл нових видів капіталу і готується до масового запровадження робототехніки. Причому бійки за маски мало чим відрізняються від бійок за банан тисяч голодних мавп у Таїланді, яких уже не підгодовують туристи. Зростає популярність і неодарвінізму, згідно з яким після пандемії виживуть найадаптованіші до нових викликів, вивівши наш культурно-цивілізаційний тип на новий виток.

Очевидно, відсунувши катастрофізм і трагікомедію, ми теж повинні думати про вихід з кризи на всіх рівнях, тісно пов’язучи шанси на подолання «місцевої специфіки» антикоронавірусної боротьби (що сама може стати ланкою національної «конвергенції катастроф» поряд із війною на Донбасі) із інтенсивними трансформаціями, на крок, а то і три, долаючи відсталість української науки й економіки від світових трендів. За умов подовженого карантину невдача з ефективним переведенням української економіки на нові рейки означатиме повний дефолт, теж прогнозований експертами. Адже поки що стратегія національного спасіння від «команди професіоналів» полягала у покроковому обмеженні доступу до місць громадського користування, тоді як про не менш важливі алгоритми захисту бізнесу, передусім полегшення податкового тиску на нього, нічого не чутно. Важливо знайти баланс між «виліковуванням» хворого національного і планетарного організму, як від коронавірусу, так і решти «хвороб», діагностованих під його впливом, і підготовкою програми якісних і системних метаморфоз, що по-новому вирішать проблеми постіндустріальної глобальної цивілізації, проявом «можливостей» якої є й гібридна війна РФ проти України. Якщо залежність від газової голки Росії, що разом із нафтою переживає не найкращі часи, досі була недостатньо сильною мотивацією для економічних експериментів українського уряду, подивимося, на що здатна коронавірусна паніка світового масштабу і вимушений перезапуск економік після неї. Навіть якщо це буде перевідкриття досі так само занедбаного агросектору. Поки що ж влада радше збирається розпродавати українські землі під прикриттям карантину, активно протидіяти чому ми маємо бути готові.

Цікаво, що культова опера Рихарда Ваґнера «Кільце Нібелунґа» (1874) є й доволі повчальним раннім документом постапокаліптики з екологічним і антикапіталістичним ухилом (композитор-революціонер захоплювався ідеями Людвіґа Фоєрбаха і полемізував із класичними комуністами). За пізнішими поясненнями цього «аристократичного соціаліста» в термінах Джорджо Локкі, золото Нібелунґа (мотив, добре відомий шанувальникам «Володаря кілець») символізує спадкову власність, вже не підкріплену звитягою й чеснотою, і саме тому воно прокляте. Вотан, викарбувавши в гонитві за владою над світом руни законів на списі, зробленому з гілки ясеня Іґґдрасиля, і заборгувавши гігантам-будівельникам палацу Вальгали кільце Нібелунґа, призвів до висихання світового древа і запустив низку злощасних подій, які завершилися Раґнарьоком. Тобто прагнення не так загибелі, як переродження західної цивілізації, що нині стала планетарною, відчутне вже з моменту романтичної реакції на Просвітництво. Сьогодні, коли песимістична і оптимістична футурологія обходять стороною тему свідомої і радикальної трансформації світових орієнтирів, – ставити питання саме так повинні ми. Іншими словами, нам не цікаво, «що буде», якщо з урахуванням екологічно прикрашеної економіки (в дусі стилю життя Ґрети Тунберґ) «змінений коронавірусом світ» виглядатиме як постлюдське занурення в пучину віртуальності й ще більшу атомізацію суспільств кам’яних джунглів, у яких кожен сам за себе. Вочевидь необхідна видозміна всієї «піраміди потреб» людства, сучасний депресивний стан якої, як і наукової прогностики і макропланування урядів, і визначають обличчя пандемії та абсолютно ірраціональні форми карантину.

Локкі, вбачаючи в операх Ваґнера (передусім у «Кільці Нібелунґа» й «Парсифалі», де Грааль, знову-таки, є квінтесенцією нематеріальної коштовності) та ніцшеанстві волю до нової, вищої самосвідомості оновленого людства (надлюдини) і вітаючи «прискорення» епохальної динаміки магічним богом Вотаном, слушно показує той філософський горизонт, у межах якого варто мислити екстрені та довгострокові алгоритми виходу із кризи.

Адже нашому поколінню, яке побачило на фронті вагу «людського фактору», навряд чи треба довго пояснювати, що винайдення нових форм капіталу і розвиток безпілотних доставок суші й піци мешканцям віртуальної реальності не розв’яжуть, а тільки відкладуть на потім нинішній конфлікт живого (в глибокому розумінні німецької філософії життя, філософської антропології і т.д.) і його віртуальних інвестицій у сферу розваг і послуг, високої культури і все більшої варваризації глобалістичного суспільства споживання, інтелектуального фактору і компетентності для забезпечення елементарної життєдіяльності суспільства, не кажучи про оборону і деокупацію земель, і доктринерської зрівнялівки в суспільно-політичній сфері, плоди якої ми пожинаємо в Україні. Повертаючись до конкретики, якщо програма-мінімум для «простих українців», окрім «не захворіти», скоріш за все, зведеться до економічного виживання за умов безробіття і неминучого завищення цін на продукти, програмою-максимум для сили, яка змінює країну, повинна стати дорожня карта економічного, освітньо-наукового й культурного перезавантаження системи на принципах компетентності, високотехнологічного інноваційного виробництва, абстрагованого від потреб суспільства споживання, і меритократії (влади достойних). Врешті-решт, якщо революція й військові дії на Донбасі були тестом на патріотизм і здатність на тривалу мобілізацію в умовах безпрецедентної інформаційної війни, тобто викликом для «ідеалістів» і «пасіонаріїв», період карантину стане перевіркою на людяність у найбанальнішому сенсі слова, коли ні еміграція в «цивілізовану Європу», ні покладання відповідальності на політичні ігри наддержав не допоможе.

Принаймні, поки що «повернення в 20-ті» не розчаровує за розмахом обіцяних глобальних перетворень, а граблі історії, благо, уже надійно облюбував сусід.

Комментариев нет:

Отправить комментарий

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...